1) Мораль— одна з основних способів нормативної регуляції дій людини. Мораль охоплює моральні погляди й почуття, життєві орієнтації й принципи, цілі й мотиви вчинків і стосунків, проводячи межу між добром і злом .Етика — наука про особливу сферу людської життєдіяльності.Метою етики є раціональне обґрунтування моралі та виявлення її природи, суть, місця та її призначення в розвитку людини і суспільства. Термін “моральність”  є еквівалентом грецького слова “етика” і латинського слова “мораль”. Моральність здебільшого розуміють як утілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними.

Співвідношення понять «етика», «мораль», «моральність».

Отже, етимологічно терміни «етика», «мораль» і «моральність» виникли у різних мовами й у різний час, але які означають єдине поняття — «норов», «звичай». У результаті вживання цих термінів слово «етика» стала означати науку мораль та моралі, а слова «мораль» і «моральність» стали позначати предмет дослідження етики як науки. У звичайному слововживанні ці трьох слів можуть вживатися як тотожні. Наприклад, говорять про етики вчителя, маю на увазі його моральність, тобто виконання ним певних моральних вимог, і норм. Замість висловлювання «моральні норми» вживається вираз «етичних норм».

На співвідношення змісту слів «мораль» і «моральність» є дві погляду, перша у тому числі вважає цих слів тотожний, а друга — вважає, що вони теж мають різний зміст. Відомо, що німецький філософ Р. У. Ф. Гегель (1770—1831 рр.) поділяв зміст термінів «моральність» і «моральність». У змісті моральності він бачить такі поняття, як умисел і провину, намір і благо, добро та сумління, а зміст моральності вона вмикає особливості трьох компонентів: сім'ї, громадянського й держави.Під поняттям «моральність» Гегель мав на оці сферу моралі, а під поняттям «моральність» — що зараз окреслюється соціально-політична сфера суспільства. Серед сучасних закордонних авторів окремі поділяють зміст термінів «мораль» і «моральність», вважаючи, що мораль — це сфера належного, того, як треба робити, як слід зробити, а моральність — це сфера сущого, система реалізованого морального свідомості, область практичних моралі, здійснення моралі у конкретних вчинках людей. Чимало авторів вважають мораль і як тотожні поняття, як терміни, мають однакове зміст, а етику вважають як науку мораль та моралі.

Таким чином, терміни “етика”, “мораль”, “моральність” приблизно однотипні по своєму етимологічному змісту та історії виникнення. Сказати, наприклад, “етичні норми”, “моральні норми”, “норми моральності” – значить сказати одне і теж. Проте, в ході розвитку культури ці терміни придбали різні відтінки розведення етики і моралі (моральності) як науки, області систематизованого знання, і її предмету.

2). Етика як галузь філософського знання Термін "етика" походить від давньогрецького слова "етос", яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай, норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (5те ст. до н.е.), Демокріт (5-4ст до н. е.) використовували його, характеризуючи тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об'єктивного світу, людини. Взявши за основу слово "ethos" у значенні характеру, давньогрецький філософ Арістотель(4 ст до н.е.) утворив прикметник "ethikos" ("етичний") для позначення чеснот людської вдачі, душевних якостей. Науку, що вивчає етичні чесноти, він назвав етикою. Їй Арістотель присвятив праці "Нікомахова етика", "Евдемова етика", "Велика етика" (стислий конспект двох перших праць). Давньоримський філософ Цицерон (2-1ст до н. е.) запровадив термін "moralis", який означав характер, темперамент, звичай тощо. Обидва терміни ("етика " і " мораль ") увійшли до вжитку, але набули різного значення: етикою стали називати одну з філософських наук, а мораллю — реальні процеси, які вивчає ця наука. Загалом етика е наукою, яка досліджує мораль, своєрідною теорією моралі, що з'ясовує її сутність, природу, походження, історичний розвиток, місце в системі суспільних відносин, сутність та особливості моральної свідомості, моральних відносин, досліджує суспільно-політичні, психологічні механізми, завдяки яким реалізуються моральні норми, судження, оцінки. Етика (лат. ethika, від грец. ethos — звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток, структуру, функції моралі, ЇЇ прояви у різноманітних сферах діяльності. Предметом етики є мораль як форма індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття. Центром етики є людина як цілісна суверенна особистість, здатна до саморегулювання, самовдосконалення, самореалізації, самостимулювання. Етику передусім цікавить реалізація людиною свободи своєї волі, тобто діяльність, за якої людина керується не утилітарними, політичними чи іншими мотивами, а мотивами, орієнтованими на безумовні, абсолютні вселюдські цінності, які осягаються і переживаються з допомогою уявлень і почуттів, позначених терміном "добро".

3 Взаємозв'язок етики з іншими науками

Сформувалася етика у лоні філософії, тому вона споріднена зі всіма основними її розділами — онтологією (вченням про буття), гносеологією (теорією пізнання), аксіологією (вченням про цінності), праксеологією (вченням про буттєву практику людини).

З'ясовуючи сенс життя, етика змушена вийти на основоположні онтологічні проблеми, зокрема буття людини як особистості. Етику як науку нормативну, що визначає поведінку індивіда в конкретних випадках, цікавить передусім потенційне буття, світ належного.

Спорідненість етики з гносеологією зумовлена необхідністю осмислення природи, сутності, структури і функцій моралі, піднесення моральних уявлень, які загалом належать до буденної свідомості, до рівня наукових понять.

З аксіологією етику ріднить аналіз природи та сутності абсолютних, безумовних цінностей, до яких належить передусім добро.

Етика є практичною філософією, перебуває в органічному зв'язку з праксеологією, яка досліджує активне, дійове, практичне ставлення людини до світу, можливості, способи й межі її діяльності, зокрема проблему свободи і необхідності та різні способи її розв'язання.

Як наука про належне етика перебуває у взаємозв'язках із футурологією (лат. futurum — майбутнє і грец. logos — слово, вчення) — наукою про майбутнє людства.

Крім того, вона взаємодіє з естетикою, психологією, педагогікою, історією, етнографією, культурологією, мистецтвознавством, іншими науками, які досліджують буття людини.

Мораль як елемент суспільного буття і свідомості, а також моральне виховання як соціальна потреба і завдання, є об'єктом дослідження не лише етики, а й інших наук. Філософія, загальна соціологічна теорія, соціологія моралі, соціологія особи, загальна і соціальна психологія, психологія особи, антропологія, педагогіка, історична наука, етнографія, правознавство та інші науки знаходять свої аспекти вивчення моралі.

Якщо заглибитись у віки, то в східній і античній філософії етика спочатку злита воєдино з філософією і правом, мала характер переважно практичної моралі, що викладає тілесну і психічну гігієну життя. Положення етики виводилося безпосередньо з природи будови світу, всього живого, в тому числі людини, що пов'язано з космо-логічністю східної і античної філософії.

Природа, походження, суть моралі, взаємозв'язок суспільного буття людей і їх моральної свідомості, моральних фактів та їх відображення в моральних уявленнях, ідеалах, переконаннях, взаємодії необхідності, свободи і відповідальності в моралі, проблеми сенсу життя й інші не можуть бути вирішені без філософських знань.

 Етичні проблеми органічно пов'язані з проблемами соціології. Досить лише згадати, що мораль як суспільне явище не може існувати поза суспільною системою. Розкриття структури і структурної закономірності суспільства — передумова для правильного розуміння етичних явищ. А це є завданням і предметом соціології. Єдність етика має і з політологією. Розкриваючи закони виникнення і розвитку політичних систем, політологія озброює етику точним критерієм для визначення етичного прогресу, допомагає правильно сформулювати завдання етичного виховання.

  Педагогіка, як відомо, досліджує принципи, форми і методи виховання. Однією з найважливіших форм виховного процесу є етичне виховання. Але щоб успішно здійснити етичне виховання, необхідно добре пізнати закономірності самої моральності. Етика у певному значенні є теоретична основа педагогіки.

  Взаємодіє етика з кібернетикою. Кібернетичний підхід до дійсності розкриває нову взаємозалежність у структурі складних динамічних систем, допомагає точніше провести розмежування між керівниками і керованими системами, розкрити ще краще механізми соціальної саморегуляції і принципи гомеостатичного функціонування суспільного життя. Кібернетика дає можливість розглядати мораль як своєрідний керівний механізм у системі суспільства. У сучасних умовах у зв'язку з глобальним характером впливу діяльності людини на навколишнє середовище виявилася взаємодія етики і екології. Етичний аспект виявляє не взагалі вивчення зв'язку організмів із середовищем, а глобальна екологія, що розглядає великомасштабні антропогенні зміни біосфери, а також шляхи її збереження і поліпшення в інтересах людського суспільства. Розв'язання глобальних екологічних проблем, крім усього іншого, залежить від вихідних соціально-моральних позицій. Так екологія підводить людину до етики.