22.Сутність поняття «міжнародний конфлікт», його класифікація.

Міжнародний конфлікт-безпосереднє чи опосередковане зіткненні інтересів двох чи більше сторін ( держав, груп держав, народів, політичних течій) на основі навних між ними протирічобєктивного чи суб’єктивного характеру.

Можна визначити наступні критерії класифікації міжнародних конфліктів:

1. За сферою суперечностей: політичні конфлікти (володіння

чи контроль за певною територією, забезпечення статусу та місця в ієрархії міжнародних відносин, тощо); економічні конфлікти (контроль над ресурсами, володіння ексклюзивними правами та цінностями, забезпечення та зміна існуючого економічного порядку тощо); ідеологічні конфлікти (несумісність цінностей та ідей); міжетнічні конфлікти (етнічна дискримінація, боротьба за самовизначення тощо).

2. За засобами: збройні конфлікти; не збройні конфлікти (дипломатичні демарші, економічні війни, інформаційні війни, пропаганда тощо).

3. За масштабами: глобальні (світові); регіональні; локальні

(прикордонні райони, в межах невеликих районів та регіонів)

4. За кількістю конфліктуючих сторін: двосторонні; багатосторонні; коаліційні (блокові).

5. За часомтривалості: короткотривалі (блискавичні), тривалістю від кількох днів до кількох місяців; середньотривалі, до 4 – 6 років; довготривалі, від 6 – 7 років.

6. За історичним виміром: класичні традиційні конфлікти (зазвичай міждержавні війні); некласичні конфлікти (асиметричні збройні конфлікти, інформаційно-кібернетичні війни, збройні сутички між приватними комбатантами)

7. За відкритістю: дійсні (реальні) конфлікти; приховані (латентні та ще не реалізовані) конфлікти; фальшиві конфлікти.

Також виділяють симетричні-характерізуються приблизно рівними силами втягнутих у конфлікт сторін; асиметричні-конфлікти з різкою відмінністю потенціалів конфліктуючих сторін.

За А. Раппопортом(формою протікання міжнародного конфлікту) виділяють:

«бойові дії», «гру», «дебати».

Така диференціація дозволяє врахувати різносторонні аспекти міжнародних конфліктів, в тому числі тих, які не відносяться до класичних типів конфліктів і які не часто беруться до аналізу в наукових дослідженнях. Це дозволяє більш чітко виділити ті основні конфліктогенні чинники, які є сформовані як в наслідок діяльності потенційних учасників конфліктів, так і структурними особливостями міжнародної системи. Окрім того, необхідно зауважити, що

дане узагальнення критеріїв для класифікації конфліктів не може бути універсальним засобом для аналізу міжнародних конфліктів, а лише дозволяє параметрувати міжнародні конфлікти, вводячи їх в абстрактну аналітичну площину.

23.Фази розвитку міжнародного конфлікту.

Довільні, абстрактні відрізки часу, в яких розвивається даний конфлікт, вони реальні, визначаються історичними i соціальними причинами. Ці причини знаходять прояв у конкурентних ознаках, що належать до змін внутрішніх характеристик держав-учасниць конфлікту, загальним політичним i конкретним інтересам, цілям, засобам, зовнішнім союзам i зобов’язанням учасників конфлікту, втягуванню нових учасників із притаманними їм i застосовними у даному конфлікті засобами боротьби, союзам i зобов’язанням, міжнародним умовам, в яких конфлікт розвивається.

В залежності від форми й типу конфлікту переходи між фазами можуть бути або дискретними, помітними, стрибкоподібними; або ж прихованими, майже непомітними. Можна виокремити наступні основні фази міжнародного конфлікту:

- латентна (нульова);

- ініціація («відкриття»);

- ескалація;

- закріплення;

- деескалація;

- врегулювання або вирішення;

- постконфліктне будівництво та примирення

1) Оформлені на основі об’єктивних i суб’єктивних протиріч, економічних i політичних інтересів сторін, що стикаються на міжнародній арені, принципово політичне відношення i відповідні йому економічні, ідеологічні, правові, військово-стратегічні, дипломатичні відносини з приводу даних протиріч, виражені в тій чи іншій мірі в гострій конфліктній формі.

2) Субєктивне визначення конфліктуючими сторонами своїх інтересів, цілей, стратегій i форм боротьби для вирішення об’єктивних протиріч з урахуванням свого потенціалу i можливостей застосування мирних i немирних засобів, використання зовнішніх союзів i зобов’язань; оцінка загальної внутрішньої міжнародної ситуації.

3) Використання сторонами широкого діапазону економічних, політичних, ідеологічних, психологічних, моральних, правових, дипломатичних i військових(але не у формі прямої збройної війни) засобів, втягнення у конфлікт в різній мірі інших держав—індивідуальна, через блоки i договори, через ООН—з подальшим ускладненням системи політичних відносин i дій всіх прямих i опосередкованих учасників даного конфлікту.

4) Нарощення боротьби до найбільш гострого політичного рівня—міжнародної політичної кризи, яка може охопити відносини безпосередніх учасників, держав регіон, інших регіонів, найбільших держав, ООН, а інколи, весь світ, перерости у світову кризу, що вже несе загрозу розв’язування збройної боротьби.

5) Міжнародний збройний конфлікт, що починається з обмеженого конфлікту i здатний розвиватися до більш високого рівня збройної боротьби із застосуванням сучасної зброї, втягненням союзників i найбільших світових держав, розширенням території.