57. Культура спілкування

У західній психології поняття «спілкування» перекладається як «комунікація». Проте поняття «комунікація» ширше. Воно містить у собі зв'язок, у ході якого відбувається обмін інф. в живій та неживій природі. Спілк. ж існує тільки між людьми. Суб'єктами спілкування можуть бути як індивід, так і група. У спілкуванні виділяються: зміст, ціль, засоби, функції, форми, сторони, бар'єри. Зміст - це інформація, яка в між індивід. контактах передається від однієї живої істоти до іншої.

За змістом спілкування може бути представлене як:

• матеріальне - обмін продуктами і предметами діяльності, які у свою чергу служать засобом задоволення актуальних потреб суб'єктів;

• когнітивне - обмін знаннями (пізнавальна і учбова діяльність);

• діяльне - обмін діями, операціями, уміннями, навиками; від суб'єкта до суб'єкта передається інформація, удосконалювальна і розвиваюча здібності;

• кондиційне - обмін психічними і фізіологічними станами; люди роблять вплив один на одного, розраховане на те, щоб привести один одного в певний фізичний або психічний стан, наприклад, підняти настрій або зіпсувати його: порушити або заспокоїти один одного, а, кінець кінцем — надати певну дію один на одного;

• мотиваційне — обмін спонуками, цілями, інтересами, мотивами, потребами; має своїм змістом передачу один одному певних спонук, установок або готовності до дій в певному напрямі: наприклад, одна людина бажає добитися, щоб у іншої виникло або зникло деяке прагнення, щоб склалася певна установка до дії, актуалізувалася деяка потреба і т.п.

Ціль спілкування - це те, ради чого у людини виникає даний вид активності. Цілі спілкування є засобом задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального зростання, етичного розвитку і ряду інших. Кількість потреб і відповідно цілей у людини збільшується.

По цілях спілкування ділиться на біологічне (необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму, пов'язано із задоволенням основних органічних потреб) і соціальне (переслідує цілі розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку відносин, особового зростання індивіда). Залежно від цілей існують також приватні види спілкування. Вони визначаються підвидами біологічних і соціальних потреб:

ділове - спілкування, включене як приватний момент в яку - небудь спільну і продуктивну діял-сть людей; служить засобом підвищення якості цієї діяльності; його змістом є те, чим зайняті люди, а не проблеми, що зачіпають їх внутрішній світ;

особове - спілкування, зосереджене в основному навколовнутрішніх психологічних проблем, тих інтересів і потреб, які глибоко і інтимно зачіпають особу людини: пошук сенсу життя, визначення свого відношення до значущої людини , до того, що відбувається навколо, вирішення якого-небудь внутрішнього конфлікту;

інструментальне - спілкування, яке н е є самоціллю, не стимулюється самостійною потребою, але переслідує якусь іншу мету, окрім отримання задоволення від самого акту спілкування;

цільове - спілкування, що служить засобом задоволення специфічної потреби, в даному випадку - потреби в спілкуванні.

У житті людини спілкування не існує як відособлений процес або самостійна форма активності. Воно включене в індивідуальну або групову практичну діяльність, яка здійснюється при інтенсивному і різносторонньому спілкуванні.

Засоби спілкування способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, яка передається в процесі спілкування від однієї живої істоти іншої. Кодування інформації — це спосіб передачі її від одного до іншого. Засоби спілкування можна розділити на наступні види:

1. прямі тілесні контакти (торкання тіла руками і т.п.);

2. органи чуття (спостереження з боку однієї людини за рухом ін.-ї або сприйняття звукових сигналів від ін.-ї);

3. мова і інші знакові системи, писемність в її різноманітних видах (тексти, схеми, малюнки, креслення т.п.);

4. технічні засоби запису і зберігання інформації (відеотехніка, радіо, касети, диски, дискети і т.д.);

5. інтонації, емоційна виразність.

По формах спілкування поділяють на:

пряме (природний контакт «обличчям до обличчя» за допомогою вербальних і невербальних засобів інформація особисто передається одним учасником іншому) і непряме (включення у процес спілкування «додаткового» учасника як посередника, через якого відбувається передача інформації);

безпосереднє (за допомогою природних органів (рука, тулуб,голова), на його основі виникають різні види опосередкованого спілкування) і опосередковане (за допомогою чого-небудь - неповний психологічний контакт за допомогою спеціальних засобів, що віддаляють отримання зворотного зв'язку);

масове (множинні, безпосередні контакти незнайомих людей, а також комунікація, опосередкована різними її видами) і міжособистісне (безпосередні контакти людей в групах або парах,постійних по складу учасників, містять у собі психологічну близькість партнерів).

По орієнтації можна виділити моно- і діалогічне спілкування.

Монологічне спілкування підрозділяється на:

імперативне - це авторитарна, директивна форма дії на партнера по спілкуванню з метою досягнення контролю над його поведінкою і внутрішніми установками, примушення до певних дій або рішень; партнер по спілкуванню розглядається як об'єкт дії, виступає пасивною, «пасивною» стороною; кінцева мета імперативу - примусити партнера – не завуальована;

маніпуляції - припускає дію на партнера по спілкуванню з метою досягнення своїх прихованих намірів; партнер по спілкуванню використовується маніпулятором для досягнення своєї мети; корінна відмінність маніпуляції від імперативу полягає в тому, що партнер не інформується про дійсні цілі спілкування (вони ховаються або підміняються іншими); партнер по спілкуванню сприймається не як цілісна особистість, а як носій визначених, «потрібних» маніпулятору властивостей і якостей: маніпулятивне відношення до іншого приводить до руйнування близьких, довірчих відносин між людьми.

Діалогічне спілкування є перехід від егоцентричної, фіксованої на собі установки до установки на співбесідника, реального партнера по спілкуванню; таке спілкування володіє психотерапевтичними властивостями, наближає людину до більшого психічного здоров'я, врівноваженості і цілісності.

У функціях спілкування відповідно до змісту виділяються:

• інструментальна — характеризує спілк. як соц. механізм управління і передачі інформації, необхідній для виконання дії;

• інтеграційна — розкриває спілкування як засіб об'єднання людей;

• трансляція — функція передачі конкретних способів діяльності, оцінок і т.д.;

• функція самовираження визначає спілкування як форму взаєморозуміння психологічного контексту;

• експресивна — взаєморозуміння переживань і емоційних станів;

• функція соціалізації формування навиків взаємодії в суспільстві відповідно до прийнятих норм і правил;

• функція соціального контролю — регламентація поведінки і діяльності.

Комунікативна сторона спілкування або спілкування як обмін інформацією. Спілкування можна розглядати в єдності три його сторін:

• спілкування як обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

• спілкування як взаємодія (інтерактивна сторона спілкування);

• спілкування як сприйняття людьми (перцептивна сторона спілкування).

Засоби комунікативного спілкування можна розділити на вербальні (словесні) - передача інформації, і невербальні - передача відношення до партнера по спілкуванню.

Невербальна поведінка служить засобом виразу психічного стану людини. Невербальні засоби спілкування включають:

1. кінесичні засоби - сприймані рухи іншої людини завдяки зору, що виконують виразно-регулятивну функцію в спілкуванні;

2. засоби спілкування, пов'язані з голосом (просодика і екстралінгвістика);

3. такесичні засоби тактильна дія;

4. проксемічні засоби - просторова орієнтація.

У структуру кінесичних засобів спілкування входять:міміка рух м'язів особистості; міміка характеризується цілісністю і динамічністю (при нерухомому обличчі лектора втрачається 10-15% інформації); по міміці визначається емоційний стан індивіда: радість, здивування, засмучуй, гнів, огида, страх;погляд, візуальний контакт відображає емоційний стан людини, свідчить про бажання до спілкування: якщо на нас дивляться мало - та до того, що ми робимо або говоримо, відносяться без інтересу, а якщо багато, то це або виклик, або хороше відношення; поза- положення людського тіла, типове для даної культури; поза визначає статус людини (чим вище статуї, тим поза без напруги); по позі можна судити про закритість або відкритість до спілкування;жести - різноманітні рухи руками і головою; жестикуляція характеризується інтенсивністю, яка залежить від національної культури і емоційного стану:хода стиль пересування, по якому легко розпізнати емоційний стан.

До невербальних засобів, пов'язаних з голосом, відносяться:

- просодика загальна назва ритмико - інтонаційних сторін мов и(висота і тембр голосу, гучність голосового тону, швидкість мови, сила наголосу);

- екстралінгвістика — включення в мову пауз, плачу , кашлю, сміху, зітхань.

Такесичні засоби спілкування динамічні дотики у формі рукостискання, поплескування, поцілунки (біологічно необхідна форма людського спілкування).

Використання такесичних засобів спілкування залежить від наступних чинників: статус сторін, що спілкуються; вік; ступінь знайомства; національні звичаї, традиції.

Проксемічні характеристики — орієнтація партнерів у момент спілкування, дистанція між ними (визначається культурними і національними чинниками).

Існують наступні зразкові норми наближення людей, що спілкуються:

Інтимне 0-45см (Спілкування близьких людей); Персональне 45-120см (Спілкування із знайомими);

Соціальне 120-400 см (Офіційне спілкування); Публічне 400-750 см (Виступ перед аудиторією);

Проксеміка враховує також орієнтацію на кут спілкування — поворот тіла, ноги у напрямі партнера або від нього (напрям думок ).

Функцією вербальних засобів спілкування є передача інформації, яка здійснюється за допомогою мови. Цей процес включає наступні етапи:

1. Оформлення виниклої ідеї у внутрішній мові 100% інформації.

2. Переклад внутрішньої мови в зовнішню, висловлене 80%

3. Слухове сприйняття інформації, почуте 70%.

4. Осмислення почутого, зрозуміло 60%.

5. Залишилося в пам'яті 24%.

При цьому частково спотворюється сенс і відбувається втрата інформації.

Адекватність сприйняття інф. багато в чому залежить від наявності або відсутності комунікативних бар'єрів:

• інформаційно-дефіцитний бар'єр механічний обрив інформації і звідси її спотворення, неясність;

• заміщаюче-спотворюючий бар'єр - додання отриманій інформації іншого значення частіше виникає, коли передача йде через декілька чоловік — ретрансляторів;

• фонетичне нерозуміння — різні мови, діалекти спілкування, дефекти мови і дикції, неправильна граматична будова мови;

• семантичний бар'єр — відмінності в системах значень (тезаурусах) учасників спілкування (жаргон, сленг, жарти, цитати, обороти мови);

• стилістичний бар'єр — невідповідність стилю мови комунікатора і ситуації спілкування (або стилю мови і психологічного стану);

• логічний бар'єр — логіка міркування комунікатора або дуже складна для реципієнта, або здається йому невірною, суперечить властивій йому манері доказів (жіноча, чоловіча, дитяча логіка);

• соціально-культурні відмінності — соціальні, політичні, релігійні, професійні відмінності, що визначають ступінь авторитету комунікатора для реципієнта і відповідно ступінь уваги до пропонованої інформації.

Величина втрат інформації визначається:

- доскон. людської мови; - повнотою і точністю втілення думки в словарні фрази; - наявн. або відс. довіри до співбесідника;

- особистісними цілями і устремліннями; - збігом або неспівпаданням словарного запасу.

Крім чистої інформації повідомлення має особистісний сенс - скарга, труднощі вирішення проблеми, успіхи.

Успішність спілкування багато в чому залежить від уміння слухати (можна слухати, але не чути). До помилок слухання відносять:

• перебиванням співрозмовника; - поспішні виводи; - поспішні заперечення;

• непрошені ради.