58 Ждановщина –суть і наслідки.

Доктрина Жданова (рос. доктрина Жданова, також знана як рос. ждановизм, ждановщина) — радянська культурна доктрина, запроваджена секретарем ЦК КПРС А. Ждановим в 1946. Згідно з цією доктриною світ був поділений на два табори:

• «імперіалістичний», очолюваний США

• та «демократичний», очолюваний СРСР.

Головний принцип ждановської доктрини звичайно окреслюють фразою «Єдиний можливий у радянській культурі конфлікт — це конфлікт доброго й найліпшого». Незабаром ждановщина перетворилась на культурну настанову, за якої усі радянські митці, письменники та інтелігенція в своїй творчості мали додержуватись основної лінії Партії. Ця настанова передбачала переслідування митців, що відхилялися від цієї генеральної лінії.

Історія відзначає дві постанови ЦК КПРС з цього приводу:

Постанова 1946 року була спрямована проти журналів Звезда і Ленінград, які публікували аполітичні «буржуазні», індивідуалістичні твори сатирика Михайла Зощенка і поетеси Анни Ахматової. Раніше деякі літературознавці були звинувачені через припущення, що російські класики були натхнені творами Жан Жак Руссо, Мольєра, Байрона чи Діккенса.

Іншою відомою постановою є Постанова ЦК ВКПб про оперу «Великая Дружба» Мураделі від 10 лютого 1948. Формально вона стосувалася опери Вано Мураделі «Велика дружба» (рос. Великая дружба), проте торкалася також і багатьох інших радянських композиторів, і перш за все Дмитра Шостаковича, Сергія Прокоф'єва та Арама Хачатуряна. За цим декретом слідував форум спілки композиторів, на якому багато композиторів були піддані публічній обструкції. Формально декрет був скасований постановою від 28 травня 1958.

60.Засадничі ідеї націології, її предмет вивчення.

Націологія - наука про формування і розвиток нації. Обєкт, дослідження цієї науки у процесі формування.Це озн. що завдання націології є з»ясуванням того, як етнос розвивався в різні історичні фази, як перетворився в модерно нації. Народ, який за своєю суспільною структурою суттєво відрізняється від модерної нації. Є об»єктом дослідження етнології та етнографії. Націологія, а також націографія починає наукознавчі студії там де їх закінчили етнологія та етнографія. За своєю природою процеси суто генетичні не однакові, тому і здобутки в них різні нація і народ. Засновником націології як суспільно-політичної соціологічної науки є укр.дослідник Ольгерд і Політбочковський. В 20рр Бочковський працює над розробленням наукової теорії нації. Цікавився проблемою розв»язання нац..справ поневолення народу. І згодом за Парасольським, який чи не перший у Європі заклав початки в націології. Починає розвивати нову соціологічну дисципліну націології. Предметом дослідження стає широке коло маловивчених питань. Методологія націєзнавчих студій, природа і структура нації, етно та націогенетичні процеси історичного розвитку національних теорій та ідеологій, країн світу. Означення їдей він виклав у своєму фундаментальному творі «Вступ до націології.»

61.Українське театральне мистецтво 20-30 рр. XX ст..

На розвитку театрального мистецтва 20—30-х років також позначився процес українізації, що трагічно закін­чився "розстріляним відродженням". Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. До складу трупи увійшли Марія Заньковецька, Лю­бов Ліницька, Дарія Шевченко. Репертуар складався з по­бутової, історичної й класичної тематики. У 1922 р. діячі "Молодого театру" створюють у Києві творче мистецьке об'єднання — модерний український театр "Бе­резіль", що існував до 1926 р. Очолює цей театр Лесь Курбас, видатний режисер-реформатор українського театру. Лесь Курбас у цей період пристосовує принципи модер­ну до класичного західноєвропейського й українського ре­пертуару (драми В. Шекспіра, Ф. Шиллера, п'єси М. Старицького, І. Карпенка-Карого). З творчого об'єднання бере початок театральна бібліотека, театральний музей, перший театральний журнал. Втіленням творчих пошуків театру постали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно-реалістичному ("У пущі" Лесі Українки), пси­хологічному ("Чорна Пантера і Білий Ведмідь", "Гріх" В. Винниченка), символічному ("Драматичні етюди" О. Олеся), народного гротеску ("Різдвяний вертеп"), імпре­сіоністському ("Йола" Є. Жулавського). Етапною у твор­чості митця і в історії українського театру стала вистава "Гайдамаки" Т. Г. Шевченка. У 1926—1933 рр. театр "Березіль" працює в Харкові. До його складу входять митці Мар'ян Крушельницький, Амвросій Бучма, Наталія Ужвій, Іван Мар'яненко, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Надія Титаренко, О Добро-вольська. Найближчим помічником Леся Курбаса у модер­нізації українського театру став драматург Микола Куліш. У його п'єсах ("Мина Мазайло", "Народний Малахій") знайшли широке відображення взаємозв'язки людини і нового історичного часу. Творчість Леся Курбаса належить до визначних здобутків українського і світового театру XX ст. У цей період значного розвитку набуває український кінематограф. Величезний вклад у розвиток кінематогра­фу здійснив Олександр Довженко такими фільмами, як "Звенигора", "Арсенал