26.Українська культура другої половини хvіі – хvііі ст.

У середині 17 ст.майже вся Україна перебувала під польським пануванням. Південні землі зазнавали спустошливих наїздів з боку татарсько-турецьких орд.Умови переяславських статтей, у другій половині 17ст. намагалося перетворити Україну на підлеглу територію, скорочуючи її автономію та знищуючи засади самоврядування. Тому обєднання України з Росієюмало суперечливі наслідки для україн. Культури.Загалом слід зауважити що національно-визволна боротьба 17ст. стала виликим поштовхом для національно-культурного розвитку, стимулом до піднесення самосвідомості укр.. народу ,формування яскраво неповторних мистецьких цінностей, поступу науки та філософської думки. Але часи руїни негативно позн..на стані культурного життя краю . важливе значення для характеристики укр..культури друг.пол. 17ст. мають обряди, звичаї,в більшості яких зберігалися традиційні давньослов’янські особливості. Українс . жінка 16-17 ст. відчувала себе більш вільною від патріархальної регламентації ніж її рос. Сучасниця. У др…пол...17ст. центром освіти в Україні стала Надніпрянщина. Остроз .академ. на той час вже не було, Львівська братська школа втратила колишнє значення, у Холмі в 40-х роках було створене уніатський колегіум, але західноукр.значення він не здобув. Характер вищої школи мав тільки Києво-Могилянський колегіум. Зміцненню культурних відносин України з іншими народами сприяло книгодрукування. У друкарні Києво-Печерської лаври в цей період були віддруковані відомі пол..документи Березневі статті, перший підручник з історії Синопсис. Події визвольної боротьби живили не тільки народну, а й фахову творчість. У др..пол17ст поширювався стиль бароко, який став стилем епохи, цілісною художньою системою.Він вплинув на всі види і жанри м-ва, на філософську та наукову творчість. Динамізм , який був притаманний м-ву бароко, зумовлювався його схильністю до метафорично-алегоричного осягнення дійсності, до контрактів чи чітких антитез. Укр..культура 2пол 17 ст спиралася на 2 середовища – міщансько-духовне та козацьке. Перша з них розвинулася у часи напруженої боротьби з польським впливом. Другим орг..центром духовного розвитку стало запорізьке військо. Протягом цього періоду укр..культура продовжувала розвиватися у важких умовах. Козацька старшина яка протягом першої половини 18ст перетворилась на окреий стан укр. Шляхту – домагається оформлення своїх станових прав зрівняння з рос дворянством. У наслідок цих обставин укр. культура почала втрачати своє колишню значення спостерігалася криза форм культурного життя що склалися в кінці 16-17ст. тому наприкінці 18 ст укркультура набула рис провінційності і відсталості.

27.Г.Сковорода, як поет, філософ.

Григорій Савич Сковорода посідає унікальне місце в історії української культури. Він — учитель життя, який показав сучасникам гідний його зразок. Його багатогранна натура втілює квінтесенцію і найвищий злет української бароково-просвітницької культури XVII—XVIII ст.Народився Григорій Сковорода 22 листопада 1722 р. в селі Чорнухи на Полтавщині в бідній козацькій родині. Початкову освіту одержав у сільській школі й від мандрівних дяків. Імовірно, у 1734 р. (трапляються й інші дати) вступив до Києво-Могилянської академії. Навчання тривало 12 років. Перший клас (фара, або ж аналогія) був підготовчим. У наступних трьох, граматичних (інфімії, граматиці та синтаксимі), вивчали мови: латину, якою слухали основні курси, церковнослов'янську, грецьку, книжну українську, польську. Наступні два класи (середні) були присвячені літературній та риторичній освіті. Водночас вивчали православний катехізис, арифметику, геометрію, історію, географію.Навчання було безкоштовним, до академії приймали юнаків з усіх станів. Але стипендій не існувало, і учням із бідних родин, які мешкали, здебільшого, в академічній бурсі (гуртожитку), доводилося заробляти на прожиття самим. Мистецтво співу відіграло важливу роль у біографії Сковороди. Як один із кращих співаків, він був відібраний італійськими хормейстерами для царської капели, і в 1741 (можливо, у 1742) р. вирушив до Петербурга. Близько 1750 р. Григорій Сковорода закінчив повний курс академії. Його вченість була добре відома в місті, й тодішній митрополит київський Т. Щербацький, філософ і в минулому ректор Києво-Могилянської академії, схиляв молодого філософа прийняти постриг. Чернецтво, за підтримки ієрарха такого рангу, відкрило б перед Сковородою шлях до вищих академічних і церковних посад. Та його не приваблювала кар'єра. До того ж, добре знайомий зі способом життя ченців, молодий мислитель не вважав, що постриг сприятиме його духовному зростанню. "Сродною" собі працею він вважав філософсько-поетичну творчість у поєднанні з педагогікою. Починаючи з 1753-го, протягом 15 років він учителював. Спочатку за новою, розробленою ним самим програмою (цей курс був записаний за назвою "Раздумія про поезію і руководство к мастерству оной") Григорій Сковорода читав поетику в Переяславському колегіумі. Помер Григорій Сковорода 29 жовтня 1794 р. в селі Пан-Іванівка (нині Сковородинівка) на Харківщині, в маєтку М. Ковалинського, який невдовзі, по свіжих спогадах, склав його першу біографію. На могилі філософа, як він і заповідав, викарбували: "Світ ловив мене, та не впіймав". Своїм життям він показав: якщо не вимагати від світу багато й неухильно йти за своїм покликанням, то можна, й живучи у світі, бути вільним від нього.