3. Цивільно- правові методи регулювання суспільних відносин.

Метод цивільно-правового регулювання – це сукупність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особисті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-правових нормах. Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується такими ознаками:

1) юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність. Це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов'язків, а також вони не перебувають між собою у будь-якій юридичній залежності (владно-субординаційному підпорядкуванні);

2) диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин — сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3) судове вирішення спорів — будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку;

4) майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника. Це означає, що на учасника правовідносин, який не виконує своїх обов'язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин або створює перешкоди щодо їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів захисту, які мають переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника.

Метод є визначальною категорією, тобто навіть якщо відносини за своїм змістом є майновими, проте засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, наприклад, фінансові, податкові, бюджетні тощо, то вони не належать до предмета цивільно-правового регулювання (ч. 2 ст. 1 ЦК).

Цивільно-правовим відносинам характерний метод диспозитивності, при цьому диспозитивність:

- Абсолютна диспозитивність (ст. 11 ЦК- дії осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки;

ст. 247 ЦК – строк дії довіреності

встановлюється у довіреності; якщо не встановлено, то діє до її припинення).

- Відносна диспозитивність (ст. 257- позовна давність 3 роки;

ст. 537- виконання зобов’язання внесеннямборгу в депозит нотаріуса).

Поєднання з імперативним методом (визнання правочину недійсним).

Також треба зауважити,що для методу цивільно-правового регулювання характерним є множинність суб’єктів та об’єктів.

4. Функції цивільного права.

Функції цивільного права — це головні напрями його впливу на цивільні відносини з метою їх впорядкування. Функції цивільного права визначаються специфікою предмету і методу цивільного права, а також завдань (цілей), які стоять перед ним. (В цивілістичній літературі пропонуються й інші визначення функцій цивільного права. Однак, у кожному разі йдеться про "напрями впливу" на цивільні відносини). До числа основних функцій цивільного права традиційно відносять регулятивну, охоронну і виховну функції. Іноді цей перелік виглядає дещо інакше: регулятивна, охоронна, превентивна функції або регулятивна, охоронна, попереджувально-виховна і попереджувально-стимулююча функції. При цьому мається на увазі, що цивільне право взагалі виконує функції, властиві праву, але робить це з притаманними йому особливостями (О. Дзера). Такий підхід, вірний по суті, разом з тим, з погляду можливості загальної оцінки функцій цивільного права може призвести до неадекватних уявлень про них, оскільки не дає повної картини функціонального механізму цієї галузі. Тому доцільно при характеристиці функцій цивільного права вказувати і на ті, що мають загальний характер, і на ті, що є специфічними у цій сфері. За такого підходу варто розмежовувати загальноправові на рівні цивільного права та специфічні цивілістичні функції. Загальноправовіши функціями, що проявляються на цивілістичному рівні, є: 1. Інформаційно-оріентаційна функція, яка виконує завдання ознайомлення суб'єктів цивільних відносин із концепцією прав людини (приватної особи), засадами визначення становища приватної особи, загальними тенденціями правового регулювання у цій галузі тощо. Таким чином, відбувається орієнтація суб'єктівцивільного права на певний тип поведінки, усвідомлення ними своїх прав та обов'язків. У разі невиконання цих завдань учасники цивільних відносин практично втрачають можливість усвідомлювати себе як суб'єктів приватного права, а відтак не можуть повною мірою реалізувати свої цивільні права і обов'язки. 2. Виховна (запобіжно-виховна, превентивна) функція. Полягає у вихованні поваги до права взагалі, цивільних прав інших осіб, правопорядку тощо. Невиконанняцивільним правом цієї функції може призвести до розмивання межі між правом і "не правом", до порушення одними суб'єктами цивільних відносин у процесі реалізації їхніх цивільних прав інтересів інших осіб, до зловживання цивільними правами тощо. 3. Регулятивна функція — полягає у позитивному регулюванні цивільних відносин, наданні прав та обов'язків учасникам цих відносин, встановленні правил поведінки суб'єктів цивільного права. 4. Захисна функція. Виконує завдання захисту цивільних прав та інтересів від порушень. Досягається шляхом передбачення правових засобів належного виконання цивільних прав та обов'язків, встановлення відповідальності за цивільні правопорушення тошо. Аналізуючи вказані функції в цілому, можна зробити висновок, що вони властиві будь-якій галузі права, але набувають специфічних властивостей за рахунок предмету (сфера приватних або цивільних відносин) та методу досягнення мети, виконання завдання. Разом із тим, цивільне право виконує специфічні, тільки йому властиві функції, шо є передумовою, проявом і результатом застосування цивільно-правовогометоду регулювання. Специфічні цивілістичні функції у галузі цивільних відносин такі: 1. Уповноважувальна функція. Полягає в тому, що цивільне право створює нормативну базу саморегулювання у сфері приватного права, визначає засади внутрішнього регулювання за допомогою угоди сторін цивільних відносин. ІДя функція є специфічною цивілістичною функцією, оскільки тільки у цій галузі учасники відносин можуть самі визначати для себе правила поведінки, створювати фактично нормативні акти локальної дії тощо. Концептуальною основою цієї функції є відома ще римському приватному праву сентенція "Дозволено усе, що прямо не заборонено законом", котра протиставлялася і протиставляється зараз положенню публічного права "Дозволено лише те, що прямо вказано у законі". 2. Компенсаційна функція. У процесі виконання цієї функції забезпечується можливість відновлення порушеного цивільного права та інтересу на еквівалентній основі. Така функція також властива лише цивільному праву, оскільки в інших галузях мета відновлення порушеного права на еквівалентній основі, як правило, не ставиться. Наприклад, адмінісгра- тивно-правові норми можуть виконувати функцію припинення правопорушення, навіть повернення учасників відносин у становище, яке існувало до правопорушення. Разом з тим, майнові санкції, котрі застосовуються у цих відносинах, мають завданням покарати правопорушника, але не поновити майнове становище потерпілого. Натомість, у цивільному праві зменшення майна у порушника договірного зобов'язання або у особи, котра завдала шкоди іншій особі, тощо практично завжди означає відповідне прирощення у майновій сфері потерпілого. На підставі зазначених характерних властивостей цивільного права можемо охарактеризувати його структуру (систему).