Екзаменаційний білет № 8

1. Історія виникнення оперного мистецтва. Творчість Дж.Верді та Р.Вагнера.

2. Організація та технологія створення анімаційних стрічок. Сучасна мультиплікація.

1. Історія виникнення оперного мистецтва

О́пера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») — музично-драматичний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокальною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібрето.

Опера може складатися з кількох дій, дії можуть поділятися на сцени. Опери можуть будуватися з окремих вокальних форм, таких як арія,речитатив, вокальний ансамбль,хори, оркестрові номери (увертюра, антракти), або відрізнятися наскрізним розвитком, що не передбачає поділу на такого роду форми.

Опери розраховані на виконання оперними співаками в супроводі оркестру. В багатьох країнах світу існують спеціально обладнані будівлі для виконання опер — оперні театри.

Виникнення жанру

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica. Першим операм передували з одного боку, форми ренесансного театру, в яких музика відігравала поступово все більше значення, з іншого — розвитком сольного співу з інструментальним супроводом. На думку Асаф'єва передвісником опери став «найглибший в історії музики переворот, що змінив якість інтонації, тобто виявлення людським голосом і говіркою внутрішнього змісту, душевності, емоційної налаштованості»^[1].

Першою оперою як правило вважають написану 1597 року оперу «Дафна» Якопо Пері, представника мистецького об'єднання Флорентійська камерата. Подібними творами, також вперше поставлені у Флоренції, стали «Еврідіка» Пері (пост. 1600), «Еврідіка» Каччіні (пост. 1602). Дотепер фігурує в репертуарах сучасних оперних театрів опера «Орфей» Клаудіо Монтеверді, написана і вперше виконана в Мантуї 1607 року. Протягом наступних десятиліть оперні спектаклі поширились по всій Італії і за її межами. Зокрема в Речі Посполитій опери ставились при дворі Владислава IV Ваза у Варшаві починаючи з 1628 року, серед перших поставлених у Варшаві опер — «Звільнення Ружеро» Франчески Каччіні, перша опера, автором якої є жінка.

В другій половині XVII столітті жанр опери з'являється і в творчості композиторів інших кран. Зокрема однією з перших англійських опер є «Дідона і Еней» Генрі Перселла (вперше поставлена 1688), а першою французькою оперою вважається «Кадмус і Герміона» Ж.-Б. Люллі, поставлена 1673 року в паризькій опері, відкритій Людовіком XIV 4 роками раніше. Основоположником німецької опери вважається Генріх Шютц — його опера «Дафна», лібрето якої є німецькомовним перекладом лібрето однойменної опери Пері була виконана у Торгау в 1627 році, проте музика була втрачена. В Іспанії паралельно формувався жанр народної опери — сарсуели, перший зразком цього жанру зазвичай вважають El Laurel de Apolo Хуана Ідальго де Поланко (1657).

Творчість Дж.Верді та Р.Вагнера.

Попередники Верді, що вплинули на його творчість - Россіні, Белліні, Мейєрбер і, найважливіше -Доніцетті. У двох останніх операх, "Отелло" і "Фальстаф", помітно вплив Ріхарда Вагнера. Поважаючи Гуно, якого сучасники вважали найбільшим композитором епохи, Верді проте не запозичив нічого у великого француза. Деякі пасажі в "Аїді" вказують на знайомство композитора з речами Михайла Глінки, якого Франц Лист популяризував у Західній Європі, повернувшись з турне по Росії.

Протягом всієї кар'єри Верді відмовлявся використовувати високе "до" в тенорових партіях, посилаючись на те, що можливість заспівати саме цю ноту перед повним залом відволікає виконавців і до, і після, і під час виконання ноти.

Незважаючи на те, що часом оркестровка у Верді майстерня, композитор покладався в основному на свій мелодійний дар для вираження емоцій героїв і драматизму дії. Справді, дуже часто в операх Верді, особливо під час сольних вокальних номерів, гармонія навмисно аскетична, і весь оркестр звучить, як один акомпануючий інструмент (Верді приписуються слова: "Оркестр - велика гітара!" ^[2]). Деякі критики стверджують, що Верді приділяв технічному аспекту партитури недостатньо уваги, оскільки йому бракувало школи й витонченості. Сам Верді сказав якось, "З усіх композиторів я - самий малознающій". Але поспішив додати, "Я це серйозно говорю, але під" знаннями "я маю на увазі зовсім не знання музики".

Тим не менш, було б неправильно стверджувати, що Верді недооцінював виразну силу оркестру і не вмів використовувати її до кінця, коли йому це було потрібно. Більше того, оркестрове та контрапунктной новаторство (наприклад, струнні, що злітають з хроматичної гамі в сцені Монтероне в "Ріголетто", щоб підкреслити драматичність ситуації, або, теж в "Ріголетто", хор, мукали блізкостоящему ноти за лаштунками, зображаючи, вельми ефектно, наближається бурю) - характерно для творчості Верді - характерно настільки, що інші композитори не посміли запозичити в нього деякі сміливі прийоми через їх миттєвої впізнаваності.

Верді був першим композитором, спеціально займаються пошуком такого сюжету для лібрето, який би найкраще відповідав особливостям його композиторського обдарування. Працюючи в тісному співробітництві з лібретиста і знаючи, що саме драматична експресія є головною силою його таланту, він домагався усунення з сюжету непотрібних деталей і "зайвих" героїв, залишаючи лише персонажі, в яких киплять пристрасті, і багаті драматизмом сцени.

На честь Джузеппе Верді названий кратер на Меркурії.

+ДжузеппеВерді- видатний італійский композитор, диригент. Творча спадщина композитора величезна.Найвидатніші опери Верді - "Бал-маскарад", "Ріголетто", "Травіата", "Трубадур", "Аїда", "Отелло", "Фальстаф". Його опери вважаються одними з найвидатніших опер всіхчасів і по сьогоднішній день не сходятьзі сцен опернихтеатріввсьогосвіту.Багато італійських патріотів, до яких був також залучений Верді перебували в русі, який спрямований був на відродження Італії як нації єдиної культурно і політично. Нові ідеали сповідував і Верді.В оперному жанрі розкрились кращі риси музично—драматичного обдарування митця: простота і виразність музичної мови, пісенність, що походить від італійської народної музики, високий гуманізм. ДемократичністьтворчостіВерді принесла йомувеликупопулярність. Його опери з незміннимуспіхомвиконуються в усіхоперних театрах світу.

     Німців збив з пантелику Моцарт, переконавши їх, що вони можуть складати опери нітрохи не гірше італійців. Втім він і довів це на власному прикладі, написавши кілька, що стали безсмертними. Звикнувши діяти з розмахом у політиці, війні і всіх інших справах, німці не бажали обмежувати себе і в опері: чим голосніше і пишніше, тим краще. Яскравим прикладом цього стали твори Ріхарда Вагнераі Ріхарда Штрауса.

+Ріхард Вагнер.Зробивзначнийвплив на європейську культуру рубежу століть, особливо модернізм. З другого боку, містицизм й ідеологічнопофарбованийантисемітизм Вагнера вплинули на німецькийнаціоналізм початку XX століття, в тому числі на націонал-соціалізм, який оточив йоготворчість культом, щовикликалозначну «антивагнерівську» реакціюпісля краху гітлерівського режиму (Вплив Вагнера на Гітлерабулв просто колосальним: «Вагнер — Бог, і йогомузика — моя віра»).Значно більшою мірі, ніж усі європейські композитори XIX століття, Вагнер розглядав своє мистецтво як синтез і як спосіб вираження певної філософської концепції. З цієї концепції виникають дві засадничі ідеї: мистецтво має творитися спільнотою людей і належати цій спільноті; вища форма мистецтва — музична драма (!), що розуміється як органічна єдність слова і звуку.Втіленнямпершоїідеї став Байройт, де оперний театр вперше почав трактуватися як храм мистецтва, а не як розважальний заклад; втіленнямдругоїідеї — створена Вагнером нова оперна форма «музична драма». Самеїїстворення і стало метою творчогожиття Вагнера.Для здійсненняцьогозадуму Вагнер відмовивсявідтрадицій, щоіснували на той момент оперних форм — впершучергу, італійській і французькій операх. Першу вінкритикував за надмірності, другу — за пишність. З лютою критикоювінобрушився на твори провіднихпредставниківкласичної опери (Россіні, Мейєрбер, Верді, Обер), називаючиїхмузику «зацукрованоїнудьгою».Важливезначення Вагнер віддававвиборусюжетів. На думку композитор опера повинна розкривативічніпроблеми, вічніідеїжиття. Сучасніпобутовіісторії не годяться для постановок, оскільки вони минущі і актуальнітільки для того часу, в якийнаписані. Звертався у пошукахматеріалу до стародавніх і середньовічних легенд, епосу і міфів. Вагнер був відповідальним за кілька театральних інновації: затемнення аудиторії під час виступів, а також розміщення оркестру у ямі поза полем зору аудиторії.

     Французи підійшли до справи інакше. Їх коник - сентиментальна лірика і напружений драматизм, замішаний на сексі. Вони висунули Массне, який нині є, мабуть, одним з найбільш забутих композиторів - якщо не вважати його "Роздуми" з опери "Таїс". Слідом за Массне прийшли новатори - Берліоз, Дебюссі та Равель.      Що стосується іспанської опери, то це фактично все та ж французька тема плюс кастаньєти.      Історія англійської опери - коротка і невигадлива. Розпочавшись з Перселла, який написав "Королеву Фей", вона закінчилася Бріттеном, переписавши її. У проміжку між ними можна відшукати лише розрізнені явища, на зразок що ставилися в Лондоні італійських опер німецького композитора Генделя, "Опера жебрака". І нарешті, знаменита дама Етель Сміт, яка довела, що англійські жінки не поступаються чоловікам у невмінні писати опери.-від мене: ні ну тут щось жорстко написано якось… коли будете здавати цей білет, не кажіть так) Огнєва не оцінить. я взагалі повирізала тут багато чого. Доволі таки саркастично написано, хоч загалом стаття мені сподобалась, сприймається краще, ніж інші.      Американська опера вийшла на світову арену завдяки "Поргі і Бесс".      Оперна карта світу дуже схожа на нещодавню політичну. Тут теж є свого роду залізна завіса. На захід від нього - капіталістична опера на італійській основі, написана для багатіїв чи інтелектуалів, і невелика кількість творів з лівим політичним ухилом, на схід - опера з переважанням сільської тематики і з окремими відхиленнями вправо.         Східноєвропейська опера представлена ​​двома основними типами. У першому випадку на сцену випускається натовп людей в хутряних шапках, які танцюють навприсядки або виконують спортивні вправи і несамовито кидаються по сцені або в буйному хмільному веселощі, або, навпаки, в втішиться ніколи розпачі. Другий тип - це опера, лібрето якої базується на міфологічному сюжеті і тоді в ній повно гномів. Деякі з цих опер прямо таки підкорили Захід - наприклад, чеська "Продана наречена", російські "Князь Ігор", "Євгеній Онєгін" і "Золотий півник".           Китайська опера. Історія відкриття в Китаї театральних підмостків нараховує більше восьми століть. Вона пережила такі ж етапи розвитку як і всі театри світу, але мала свої національні особливості.      Ім'я МейЛаньфаня та Китайською "Пекінської Опери" потрясли світ і стали одним із загальновизнаних символів краси.      "Пекінська Опера" це злиття всіх жанрів театрального мистецтва (опери, балету, пантоміми, трагедії та комедії). За рахунок багатства репертуару, хрестоматійності сюжетів, майстерності акторів і сценічних ефектів вона знайшла ключик до серця глядачів і викликала їх інтерес і захоплення. – Від мене: Вам не здається, що статтю писав фанат китайців? Я тут цілу сторінку (!) вирізала про те, яка вона неповторна і неперевершена, ця пекінська опера. А про німців і французів автор по 2 речення написав. Незабутня гра акторів, їх повне перевтілення змусять вас повністю перенестися в казковий, чарівний світ "Пекінської Опери".     У п'єсах чудово поєднується творчість письменників-драматургів династій Юань і Мін і елементи циркового мистецтва. Для того щоб відповідати цим вимогам артисту необхідно знати основи національного акторської майстерності, це "чотири вміння" і "чотири прийоми". Перші чотири - це спів, декламування, перевтілення і жестикуляція, другі чотири - "гра руками", "гра очима", "гра тулубом" і "кроки".

Кастрати.          На чолі оперного театру 17 століття стояли примадонна (примадонни) і кастрат (PrimoUomo). Кастрація юнаків, для того щоб зробити з них співаків існувала напевно завжди. Безпосереднім приводом для цього послужив папський заборона 1558 співати жінкам у церковних хорах, а також виступати на сценах театрів. Для виконання жіночих альтовий і сопрановий партій використовували хлопчиків. Але у віці, коли голос ламається, в Італії та Іспанії хлопчиків кастрували. Операція зупиняла розвиток гортані, зберігаючи на все життя справжній голос - альт або сопрано. Тим часом грудна клітка продовжувала розвиватися, і навіть більше, ніж у звичайних молодих людей. Таким чином кастрати мали набагато більший обсяг повітря, що видихається, ніж навіть жінки з голосом сопрано. Операцію робили хлопчикам зазвичай між вісьмома і тринадцяти роками. Дитину опускали у ванну з теплим молоком, давши йому дозу опіуму. Чоловічі геніталії не віддалялися, як це практикувалося на сході, лише надрізали і випорожнювали яєчка. Молоді люди ставали безплідними, але при якісній операції не імпотентами.

2.Організація та технологія створення анімаційних стрічок

Мультиплікація

Мультиплікація або анімація— вид кіномистецтва, твори якого створюються шляхом зйомки послідовних фаз руху або об'ємних об'єктів. Ці твори називають анімаційними або мультиплікаційними фільмами (мультфільмами). Перші мальовані фільми були випущені в 1908 у Франції, об'ємні — в 1911 у Росії.

Принцип анімації знайшли задовго до винайдення братами Люм'єр кінематографу. Бельгійський фізик Жозеф Плато, австрійський професор-геометр Симон фон Штампфер та інші вчені і винахідники використовували для відтворення на екрані зображень, що рухались внаслідок обертання диска чи стрічки з малюнками, систему дзеркал і джерело світла — ліхтар.

30 серпня 1877 року вважається днем народження мальованої анімації — був запатентований винахід Еміля Рено, який винайшов основи технології виготовлення анімаційних фільмів, які лишилися незмінними до винайдення комп'ютерних технологій: «покадрова зйомка» малюнків або іншого матеріалу — за фазами руху. Еміль Рено називав свої фільми «світловими пантомімами», «оптичними виставками»

Майбутньомубурхливомурозвиткуанімаціїпосприяли не лишефільми, щобулизроблені в минулому, а й певнийтехнічнийпоступ. Найважливішимдосягненням в ційсфері став винахід Рауля Барраперфорованийцелулоїд, що дозволяв зафіксувати лист з малюнком за допомогоюштифтів.

Сьогодні анімація йде в дещо іншому руслі ніж в «діснеївську епоху». Технічний прогрес вкотре змінив технологію анімації.

1996 рік — Джон Ласетер створює «Історію іграшок» («ТоуStorу») (виробництво компаній «Піксар» і «Дісней»), що стає переломним моментом, адже це перший повнометражний фільм, створений повністю з синтетичних зображень.

На початку XXI ст. стають популярними програми, що дозволяють без надмірних зусиль створювати прості класичні мультфільми. Це явище стало поштовхом до створення анімаційних фільмів широкими масами народу.