2. Сюрреалізм і кінематограф

Чому ж сюрреалісти вирішують звернутися до кінематографа як до засобу вираження своїх ідей?

По-перше, кіно як нове і особливе мистецтво не могло не цікавити суспільство молодих і оригінальних художників.

По-друге, специфічна природа кіно могла ідеально реалізувати одну з найважливіших цілей сюрреалістів - зробити нереальне реальним.

Фотографичность кінематографа відмінно підходила для живописців-сюрреалістів, які прагнули до максимального життєподібності окремих образів на своїх картинах.

А завдяки монтажу відкривалася можливість вибудовувати сюжет картини згідно абсурдною логікою сновидіння.

Про причини інтересу сюрреалістів до кінематографа М. Ямпольський пише так: «Таким чином, кіно сприймалося як засіб боротьби з культурою, втім аж ніяк не передбачала (про що свідчить потік сценаріїв) відмови від словесної форми. Кіно могло приймати форму словесного подолання традиції словесного мистецтва. Словесний текст, орієнтований на кінопоетіку, повинен був у силу цього входити в стосунки заперечення з широким літературним интертекстом. Кінематограф підключав його до свого роду негативної інтертекстуальності, заперечення культурного контексту ». [7]

Однак звернувшись до нового виду мистецтва, сюрреалісти відразу ж зіткнулися з певними труднощами, однією з яких була «неснімаемость» їх сценаріїв. Ямпільський пояснює це тим, що «уявне кіно авангардистів в силу цього часто зовсім не було призначене для постановок, зберігаючи все своє значення саме як літературний факт». [8]

Істотно відмінність між кількістю написаних сценаріїв і кількістю втілених на екрані задумів. Переважна більшість задуманих фільмів так і не було ніколи поставлено.

Звернемося тепер до розбору тих картин, які все ж були зняті сюрреалістами.

Фільмом, який був однозначно прийнятий сюрреалістами, став «Андалузький пес» Л. Бунюеля, але про нього докладніше я розповім в наступній главі.

Описуючи сюрреалістичне течія в кінематографі авангарду, Ж. Садуль обмежується приведенням в якості прикладів лише трьох фільмів - двох згаданих вище і «Золотого століття». У книзі «Стильові напрямки французького кінематографа» Володимир Виноградов зараховує до сюрреалістичним так само картини Ман Рея «Морська зірка», «емакі Бакіа» і «Таємниця замку гральної кістки», а також розглядає в зв'язку з сюрреалізмом фільм Жана Кокто «Кров поета».

Що ж стосується стрічок Ман Рея, то я обмежуся побіжним оглядом двох його картин - «Морської зірки» і «емакі Бакіа».

«Морська зірка» була знята в 1928 році. Цей фільм є екранізацією поеми Р. Десноса. Сюжет досить послідовний і легко зчитується: 17-хвилинна стрічка розповідає історію нещасливого кохання. Немає ніякої установки на епатаж і виклик традиційній культурі. Крім того, згадані вище «Раковина і священик» і «Андалузький пес», а також і «Золотий вік», здаються загадкою для глядача, сенс ж «Морської зірки» більш ясно виражений. Що ж ріднить цей твір з естетикою сюрреалізму?

Режисер грає геометричними формами, абстрактними фігурами, особливе місце у фільмі займає мотив безперервного руху і обертання, який простежується і в «Морський зірці».

Образ ока, який, як ми побачимо пізніше, є знаковим для сюрреалізму, фігурує і в цій стрічці. У самому фіналі ми бачимо героїню, на століттях якій намальовані очі. В. Виноградов пов'язує це з мотивом сліпоти, що грає важливу роль в естетиці сюрреалізму, сліпоти, яка одночасно відкриває героєві особливе внутрішньо зір. Спочатку ми бачимо героїню з закритими очима, потім на кілька миттєвостей вона відкриває їх, а потім закриває знову. Це можна трактувати як добровільна відмова від буденного зору і свідомий вибір сліпоти для того, щоб поринути у світ мрії. Цей епізод В.Виноградов пов'язує з назвою картини («Залиште мене у спокої»). Героїня закриває очі, іде від дійсності в свою сверхреальность. «Андалузький пес» - фільм, сюрреалістичність якого не викликала сумнівів ні в сучасників, ні в дослідників, ні в самих сюрреалістів. Він був однозначно прийнятий Бретоном і його послідовниками.

Л. Бунюель зняв його в 1929 році за сценарієм, написаним ним у співавторстві з Сальвадором Далі.

Сам Бунюель в книзі «Мій останній подих» розповідає про виникнення цього задуму так: «Цей фільм народився в результаті зустрічі двох снів. Приїхавши на кілька днів у гості до Дали в Фігерас, я розповів йому сон, який бачив незадовго до цього і в якому місяць була розсічена навпіл хмарою, а бритва розрізала око. У свою чергу він розповів, що минулої ночі йому приснилася рука, суцільно усипана мурахами, І додав: «А що, якщо, відштовхуючись від цього, зробити фільм?» Спочатку його пропозиція не дуже захопило мене. Але незабаром ми приступили в Фігерасі до роботи ». [11]

Описуючи роботу над цим фільмом, Бунюель говорить, що автори писали сценарій, прагнучи до повної ірраціональності, режисер називає цей метод особливим різновидом автоматичного письма, хоча в той час ні Бунюель, ні Дали ще не примкнули до сюрреалістів. Саме «Андалузький пес», так захопитися сюрреалістів, відкрив для своїх творців дорогу в табір Бретона.

Картина ця була зухвало скандальної, але, тим не менше, мала комерційний успіх, через що між Бунюелем і сюрреалістами, що протистояли буржуазній культурі і отвергавшими її, виникли деякі суперечності.

Сам режисер хвилювався за успіх фільму, розгром «Раковини і священика» з боку сюрреалістів змусив Бунюеля переживати, як би його картину не спіткала та ж доля. Однак після прем'єрного показу зал вибухнув оплесками.

Назва фільму містить в собі ремінісценцію на іспанську приказку «андалузький пес виє, значить, хтось помер». Тема смерті грає в цьому фільмі важливу роль. Бунюель писав навіть: «для« Вар'єте »і« революсьон сюрреаліст »я написав передмову, в якій стверджував, що фільм, з моєї точки зору, був публічним закликом до вбивства». [12] Це, звичайно ж, варто сприймати не інакше як спробу режисера зробити славу свого творіння ще більш скандальною і не дати йому стати надбанням буржуазної культури (як уже говорилося вище, картина користувалася величезним успіхом).

Фільм викликав, звичайно ж, шалений інтерес і безліч інтерпретацій. Були спроби тлумачити його з точки зору психоаналізу згідно теорії З. Фрейда, а також спроби розшифрувати образи, створені Бунюелем і Далі.