33.Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони злочину.

34.Форми вини, види умислу та необережності.

Вина - це психічне ставлення осудної особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і до його наслідків у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). У ст. 62 Конституції України закріплено один із найважливіших принципів кримінального права - можливість відповідальності лише за наявності вини. "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Чітке законодавче формулювання цього принципу є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і свідчить про недопустимість об'єктивного ставлення у вину. Спираючись на це, можна визначити вину як обов'язкову ознаку суб'єктивної сторони злочину.

Форми вини: умисна, необережна і змішана.

Категорії вини: зміст, сутність і ступінь.

Зміст вини - це відображення у свідомості людини об'єктивних ознак злочину.

Сутність вини - негативне ставлення злочинця до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

Ступінь вини характеризується тяжкістю вчиненого діяння і небезпечністю особи винного.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 1 ст. 24 КК).

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК).

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (ч. 2 ст. 25 КК).

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити (ч. 3 ст. 25 КК).

Змішана (подвійна) форма вини - якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його проміжні суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання і при цьому до інших (кінцевих) наслідків ставилася необережно.

35. Складна форма вини.

В юридичній науці значного поширення набула концепція подвійної (змішаної, складної) вини, яка розглядає окремо психічне ставлення особи до діяння та її психічне ставлення до його наслідків. При цьому усвідомленість скоєння діяння ототожнюється з умисністю. Відповідно психічне ставлення до порушення тих чи інших правил перестороги визнається умисним, оскільки суб'єкт свідомо їх порушує і бажає цього, а ставлення до наслідків - необережним. Подвійна вина виникає й тоді, коли діяння суб'єкта породжує різні наслідки, до одних із яких він ставиться умисно, до інших - необережно (ч. 2 ст. 121, ч. 4 ст. 152 КК та ін.). Теорія подвійної вини знайшла втілення і в новому КК Росії (ст. 27).

Існує і протилежна позиція. Вона базується на уявленнях сучасної психології, що розглядає психічне життя людини як цілісний, інтегративний процес, роздвоєння якого веде до патології. З такого погляду злочин із матеріальним складом - це розтягнутий у часі у часі процес розвитку причинності - від діяння до наслідків, а психічне ставлення суб'єкта до процесу від початку до кінця є єдиним цілісним ставленням.

Психічні процеси, що складають психологічну тканину вини, можуть мати різну природу, але в цілому це не порушує цілісності психічного ставлення особи до злочину. Отож, цілком свідоме порушення певних правил, яке потягло непередбачувані суб'єктом небезпечні наслідки, охоплюється єдиним психічним ставленням, що повністю підпадає під законодавчі ознаки злочинної недбалості, і питання про "змішання" умислу з необережністю у подібних випадках не повинно виникати. Попри всю структурну складність, поведінка людини залишається цілісною, і психічне ставлення суб'єкта до своїх актів і зчеплених з ними причиновим зв'язком наслідків також є цілісним ставленням, і залишається таким навіть тоді, коли діяння вчиняється свідомо, але його результати не усвідомлюються (не передбачаються). Під цим кутом зору визнання існування подвійної вини означає визнання штучного розриву єдиного психічного процесу, який складає зміст певної форми вини, адже кримінально-правові категорії умислу і необережності характеризують злочин у цілому. Виходячи з цього, свідомий і вольовий характер дій особи, яка скоїла необережний злочин, ще не дає підстав говорити про умисність її діянь у кримінально-правовому сенсі. За умисного ставлення до одних наслідків діяння і необережного до інших також наявна ідеальна сукупність злочинів, коли однією дією заподіюється різна шкода. У деяких статтях Особливої частини Кодексу подібна ідеальна сукупність виражена в одній нормі. Маються на увазі такі злочини, як, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого