1.Поняття, предмет і завдання кримінального права.

Кримінальне право – галузь права, яка забезпечує охорону прав та свобод громадянина, власності, порядку та безпеки довкілля, конституційного ладу України від преступних посягань.

Предметом кримінального права є

-   охоронні кримінальним правом відношення - вживання санкції кримінально-правових норм, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, вживання примусових заходів медичного характеру.

-   загальнопопереджувальні відносини - встановлення кримінально-правової заборони.

-   регулятивні стосунки - наділення громадян правами на активну боротьбу з небезпечними для особи, суспільства і держави діяннями, направлені на необхідну оборону.

Завдання кримінального права (ст.1 КК ):

правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Кримінальне право як сукупність юридичних норм становить собою їх цілісну систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов'язані між собою. Всі норми кримінального права поділяються на дві частини - Загальну і Особливу.

В Загальну частину включені норми, що визначають завдання, принципи та основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх.

2. Система кримінального права.

Кримінальне право як сукупність юридичних норм ста­новить цілісну їх систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов’язані між собою. Норми кримінального права не можуть перебувати в якомусь невизначеному порядку, бо це може привести до грубих порушень законності, до порушення прав громадян. У зв’язку з цим за­конодавець їх певним чином систематизує.

Усі норми кримінального права поділяються на дві части­ни – Загальну й Особливу. Загальна частина містить норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кри­мінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і в часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок за­стосування окремих видів покарання, правила їх призначен­ня, регулюють інститути, пов’язані зі звільненням від кримі­нальної відповідальності та покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх. 

Норми Загальної та Особливої частин кримінального пра­ва як певні підсистеми законодавства перебувають у тісному, нерозривному зв’язку. Насамперед, норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до частини Загальної. У той же час всі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в Особливій частині. Так само неможливо застосування окремих видів покарання за злочи­ни, що зазначені в Особливій частині, без урахування тих по­ложень, що закріплені в частині Загальній щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система по­карань, що визначена в Загальній частині, дістає свій прояв і практичне застосування тільки шляхом призначення конкрет­них покарань, передбачених за окремі злочини в частині Особ­ливій.

Нерозривний зв’язок норм Загальної та Особливої частин кримінального права полягає і у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов’язаних зі звільненням від кримі­нальної відповідальності та покарання застосовуються одно­часно норми обох частин. Наприклад, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягає норма Загальної частини, що регулює відповідальність за замах, і норма Особливої частини, в якій передбачено злочин на здыйснення якого вчинював замах винний.

3. Принципи кримінального права.

Принципами кримінального права визнаються найбільш визначні, головні положення (засади) кримінального законодавства, які встановлені законом чи безпосередньо із нього витікають, і які мають пряму дію, пряму регулятивну функцію.

Всі принципи кримінального права можна поділити на загальні та спеціальні.

Загальні принципи притаманні не тільки кримінальному праву, але й іншим галузям права. Такими є: законність, рівність громадян перед законом, невідворотність відповідальності, справедливості, гуманізму та демократизму.

Принцип законності, що випливає з положень Загальної декларації прав людини: ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину та покараний інакше як за вироком суду й відповідно до закону. Крім того, принцип законності проявляється в тому, що особа може бути засуджена тільки за те вчинене їм діяння, що містить у собі склад злочину, передбачений КК.

Принцип рівності громадян перед кримінальним законом. Злочинець підлягає кримінальній відповідальності незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового й посадового положення, місця проживання, відносини до релігії, переконань, приналежності до громадських об'єднань, а також інших обставин.

Принцип демократизму,  проявляється в кримінальному праві в різних формах участі представників громадських об'єднань і приватних осіб при призначенні покарання, її виконанні й, зокрема, при звільненні від кримінальної відповідальності (передача на поруки) й покарання.

Сутність принципу гуманізму полягає у визнанні цінності людини (однак не тільки злочинця, але й у першу чергу того, хто постраждав від нього). Принцип невідворотності кримінальної відповідальності полягає в тому, що особа, що вчинила злочин, підлягає покаранню в кримінально-правовому порядку. Принцип справедливості означає, що кримінальне покарання або інший захід кримінально-правового впливу, застосовувані до злочинця, повинні відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, а також особі злочинця.

Спеціальні принципи притаманні тільки кримінальному праву. Розглянемо їх:

1. Принцип законодавчого визначення Воно визначається в ст. 1, 2, 3 та 11 КК

2. Принцип особистої відповідальності. Кримінальна відповідальність можлива лише за власні дії (бездіяльність). Ніхто не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за злочин, вчинений іншою особою ".

3. Принцип винної відповідальності. Кримінальна відповідальність настає тільки при наявності вини, тобто лише в таких випадках, коли заподіяна шкода, вчинений злочин були заподіяні навмисно чи необережно

4. Принцип суб'єктивної осудності. Кримінальна відповідальність ґрунтується лише на суб'єктивній осудності. Об'єктивна осудність відхиляється, оскільки вона не враховує, не припускає участі в діях свідомості та волі.

5. Принцип повної відповідальності. Повнота осудності означає вимогу поставити в провину все скоєне нею, незалежно від того, якою кількістю кримінально-правових норм воно все передбачено.

6. Принцип переваги пом'якшуючих відповідальність обставин. При конкуренції обтяжуючих та пом'якшуючих відповідальність обставин перевагу мають пом'якшуючі обставини вчинення злочину.

7. Принцип більшої караності групового злочину. За невеликим винятком всі або переважна більшість правових норм про відповідальність за навмисні злочини містять кваліфікуючу ознаку - вчинення його групою осіб або організованою групою.

8. Принцип повного відшкодування заподіяної злочином.

Принцип повного відшкодування заподіяної злочином шкоди є здійсненням, частковою реалізацією нової концепції кримінального закону - концепції захисту, заміни караючої функції кримінального закону функцією захисту, функцією поновлення порушених прав, інтересів особи.

Отже принципами кримінального права визнаються найбільш визначні, головні положення (засади) кримінального законодавства, які встановлені законом чи безпосередньо із нього витікають, і які мають пряму дію, пряму регулятивну функцію.