17. Спілкування і комунікація. Функції спілкування

Спілкування -- це процес взаємодії і взаємин суб'єктів (особистостей, соціальних груп), під час якого відбувається взаємообмін діяльністю, інформацією, емоціями, навичками, уміннями, а також вольовий контакт.

Комуніка́ція (від лат. communicatio — єдність, передача, з'єднання, повідомлення, пов'язаного з дієсловом лат. communico — роблю спільним, повідомляю, з'єдную, похідним від лат. communis — спільний) — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами.

У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три функції:

• інформаційно-комунікативну;

• регулятивно-комунікативну;

• афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передавання та приймання інформації.

Регуляційно-комунікативна функція полягає в коригуванні поведінки. Завдяки спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей, реагує на їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини. Спілкування впливає на емоційні стани людини.

Існують інші класифікації функції спілкування.

Зокрема, залежно від мети спілкування, Л.А. Карпенко визначає такі функції спілкування та їх мету:

♦ контактна — встановлення контакту як стану готовності до передачі та прийняття інформації і підтримання взаємозв'язку у формі постійної взаємоорієнтованості;

♦ інформаційна — обмін інформацією, думками, рішеннями;

♦ спонукальна — стимулювання партнера по спілкуванню;

♦ координаційна — взаємна орієнтація і погодження дій при організації взаємодіяльності;

♦ розуміння — не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (намірів, емоційних станів тощо);

♦ амотивна — збудження у партнера необхідних емоційних станів ("обмін емоціями") чи зміна своїх під впливом партнера;

♦ встановлення і фіксація свого місця в системі рольових, статусних, ділових зв'язків соціуму, в якому необхідно діяти індивіду;

♦ вплив — зміна стану, поведінки, особистісно-образних формувань (намірів, установок, рішень, потреб, дії тощо).

18. Види і жанри професійного спілкування

Багатоманітність функцій спілкування безперечно породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспекторний характер спілкування класифікуємо його види за такими ознаками:

1) За участю чи неучастю мовних засобів : *вербальне, * невербальне;

2) За формою представлення мовних засобів: *усне,*письмове,* друковане;

3) За темою вислову: * політичне, * наукове,*побутове,*філософське,* виховне, тощо;

4)За метою: *ділове, * розважальне;

5)За кількістю учасників: *внутрішнє(спілкування із собою), міжособистісне (між двома особами), *групове ( 3-5 учасників), * публічне ( 20 і більше учасників), *масове ( спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомогою засобів масової комунікації);

6)За характером: *опосередковане і безпосереднє, *діалогічне і монологічне;

7)За мірою офіційності: * офіційне (передбачає спілкування, що опосередковуються соціальними та професійними комунікаціями), * неофіційне ( приватне, наприклад: спілкування з друзями)

8)За тривалістю: *постійне ( у сім`ї), *періодичне ( кілька разові зустрічі), *короткотривале ( у транспорті, у черзі), * довготривале (спілкування з друзями)

9) За свободою вибору партнера: *ініціативне спілкування (вибір партнера спілкування, або ж уникання спілкування з неприємними людьми), *вимушене спілкування ( особа спілкується незалежно від його бажань, напр.. розмова з керівником)

10) За додержанням норм: *нормативне ( відповідно до літер.. норм), * ненормативне ( порушуються норми етикету спілкування).

Залежно від змісту, призначення, способу проголошення й обста­вин спілкування виділяють такі жанри усного публічного монологіч­ного мовлення: доповідь, промова, виступ, повідомлення. Доповідь - це одна із найпоширеніших форм публічного мовлення. Доповідь може бути політичною, діловою, звітною, науковою. Промова - публічний виступ, присвячений злободенній, суспільно значущій темі. Виголошують на мітингах, масових зборах. Загальна мета може полягати в тому, щоб розважити, інформувати, надихнути, переконати, закликати до дії. Розрізняють промови розважальні, ін­формаційні, агітаційні, вітальні. Виступ - це короткотривале усне мовлення з приводу одного чи кількох питань (на зборах, нарадах, ділових засіданнях, конференці­ях, сесіях, відкритих слуханнях, семінарах тощо). Поширеним є ви­ступ за доповіддю (дебати). У такому виступі орієнтовно має бути вступна частина (вказівка на предмет обговорення), основна частина (виклад власних поглядів на певне питання), висновки (пропозиції, оцінка роботи). Повідомлення - невелика доповідь на якусь тему. Якщо тема ши­рока, пишуть доповідь, вузька - повідомлення.