13. Роль словників у підвищенні мовленнєвої культури

Важливу роль виконують галузеві (спеціальні) енциклопедичні словники, що систематизують знання певної галузі науки, техніки, "Українська мова". Енциклопедія (2000, 2004) - перше видання, в якому на основі досягнення сучасного мовознавства в досить повній, систематизованій і водночас стислій та доступній формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство.

Користуючись словником, ви підвищите свою фахову культуру мовлення, зокрема оволодієте правилами правопису, вимови, наголошення, семантично точно і стилістично доречно виберете слово з граматично й стилістично правильною його сполучуваністю. Адже до порушення норм може призвести змішування близьких за сферою вжитку, але не цілком семантично тотожних слів, які, звичайно, розрізняються своїми синтаксичними зв'язками (синонімів), близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів (паронімів), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння лексичного значення слів тощо. Саме ці проблеми можна вирішити за допомоги словників.

14. Культура професійної мови управлінця-менеджера, юриста

Зазвичай виділяють 3 компоненти професійного мовлення: 

1) нормативний - мовна правильність; 

2) комунікативний - можливість розуміння мови співрозмовником; 

3) етичний - доречність, правомірність висловлювання в даній ситуації. 

Культура мови - це і культура думки, і характеристика культурного рівня, і свідоцтво моральної цілісності людини.

Культура мови зобов'язує людину дотримуватися деяких обов'язкових норм і правил, серед яких найважливішими є: 

1. Змістовність. Мова керівника повинна бути ретельно продуманою, гранично стислій і при цьому гранично інформативною. Небагатослівна, але змістовна мова свідчить про високу культуру і мислення, і мови, оскільки істинне красномовство полягає в тому, щоб сказати все, що потрібно, але не більше того. 

2. Логічність. У логічною мови всі її положення обгрунтовані, несуперечливі і послідовно витікають одне з іншого. Всі її провідні положення взаємопов'язані і підпорядковані єдиній думки. Логіка створює фундамент переконання і докази. 

3. Доказовість. Доводи повинні бути достовірними та обгрунтованими, тобто повинні доводити співрозмовникові, що все, про що йдеться, існує в реальній дійсності і носить об'єктивний характер. 

4. Переконливість. Мета і сенс будь-якої розмови полягають не тільки в тому, щоб переконати співрозмовника в правильності повідомляються йому відомостей, але і домогтися того, щоб це переконання міцно вкоренилося в його свідомості. Тому при розмові необхідно враховувати і психологічну характеристику співрозмовника, і систему його поглядів і цінностей, звертатися не тільки до його розуму, але і до серця, і до совісті, ілюструвати свої доводи яскравими і зрозумілими для співрозмовника прикладами.

5. Ясність. Потрібно говорити чітко, спокійно, стримано, в помірному тоні. Занадто швидка мова важко сприймається, надто повільна - викликає роздратування. Кожне промовлене слово, стиль, звук повинні бути, безумовно, сприйняті співрозмовником. Невиразна і невиразна мова здатна погубити найглибші думки і самі змістовні ідеї. 

6. Зрозумілість. Слід вживати лише слова і терміни, зрозумілі співрозмовнику. Крім того, необхідно переконуватися, що в вживані вами поняття співрозмовник вкладає той же зміст. Якщо цього не робити, то цілком може статися, що левова частка інформації, яка повідомляється вами, залишиться незасвоєний співрозмовником. 

7. Чистота мови. Чистота мови виражається відсутністю в ній чужих літературній мові елементів, а також тих, що відкидаються нормами моральності. Що руйнує чистоту мови? 

• діалектизми - слова, властиві не загальному мови народу (літературному), а місцевим,територіальним говорам і діалектів; 

• варваризми - включаються до мова без усякої потреби іншомовні слова та словосполучення; 

• жаргонізми - слова і звороти, притаманні, перш за все окремим професійним або соціальним групам (чувак, балдіти, мочити); 

• вульгаризми - лайливі слова, що принижують гідність і честь людини; 

• слова-паразити - затуляють сенс виступу (так би мовити, ось, значить, як би, ну, як то кажуть, розумієте (розумієш), типу тощо); 

• вигуки (ага, угу, ого), а також недоречні звуки: е-е-е, м-м-м, а-а-а та ін; 

• канцеляризми - слова і звороти, типові для ділового стилю і недоречні в розмовно-побутовому стилі; 

• штампи - побиті вираження, стершиеся від частого вживання (має місце, не можна не відзначити, необхідно підкреслити і пр.); 

• маловідомі слова і словосполучення, а якщо без них не можна обійтися, вони тут же повинні бути пояснені.