52 Комунікативні ознаки культури мови: Логічність. Причини помилок у логіці викладу

Культура мовлення - передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту. логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Основними якісними комунікативними ознаками. Їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності.

Розрізняють предметну. логічність, що полягає у відповідності смислових зв'язків і відношень одиниць мови у мовленні зв'язкам і відно­шенням. що існують між предметами і явищами об'єктивної дійсності, і понятійну логічність, яка є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови у мовленні.

Логічність - поняття загальномовне це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу, вона "відкрита", адже ми простежуємо хід пізнавальної діяльності мовця і процес пошуку істини. В офіційно-діловому - це несуперечливість. логічно правильна будова тексту, послідовність, смислова погодженість частин тощо. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення

Логічні помилки виявляють увесь. спектр мисленнєво-смислових порушень. Так звані алогізми виникають внаслідок:

• поєднання логічно несумісних слів. напр. жахливо добрий. Страшно гарний:

• вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр : місяць травень. моя особиста справа. особисто я, звільнити и займаної посади, порушення порядку слів в реченні, напр: Успіх породжує старання: зіставлення не зіставних понять.

• порушення хронологічної точності, напр.: У 17 cm. у Львівській області:

53.Історичне становлення укр. Термінології .

Історія формування української термінології є окремою частиною історії розвитку всієї лексичної системи мови. Розглядаючи формування української термінології, виділяємо шість періодів, які яскраво ілюструють зв’язок розвитку лексичної системи мови з історією матеріальної і духовної культури українського народу.

1. Період стихійного нагромадження термінологічної лексики (іх – перша половина хіх ст.).

Своїм корінням українська термінологія сягає часів Київської Русі. “Ізборники” Святослава, літописи, “Поучення дітям” В. Мономаха, “Руська правда” (1282), “Фізіолог”, “Шестиднев” Й. Екзарха, “Християнська топогра­фія” К. Індикоплова (1262) фіксують сакральну, природничу, суспільно-політичну, астрономічну термінології.

2. Період другої половини хіх ст. – початку хх ст. Діяльність Наукового товариства імені Тараса Шевченка

Ренесансним етапом у новітній історії України є середина ХІХ ст. У часописі “Основа” (1861–1862) П. Куліш чи не вперше пише про потребу інтелектуалізації української мови через вироблення наукових стилів і формування національних терміносистем різних галузей знань і культури, закликає повертатися обличчям до Європи, щоби вписати українську мову в світовий контекст.

3. Третій період, пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні (1913 р. – у Києві, 1918 р. – у Луганську). Активно опрацьо­вувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. У цей час зацікавлення термінологією набуває масо­вого характеру, над виробленням української термінології працювали Україн­ське наукове товариство в Києві (голова М. Грушевський), Кам’янець-Поділь­ський університет (ректор І. Огієнко),