1. Люди спілкуються між собою за допомогою мови. Обмін думками, життєвим досвідом здійснюється в процесі мовлення. Немає нічого такого, про що не можна було б розповісти. Тому мова - найдосконаліший засіб спілкування людей. Кожна людина навчається мови від тих, хто її оточує. Суспільство (сім'я, знайомі, дитячий садок, школа) вчить дитину мови. Якщо дитина виросте не серед людей, а, наприклад, серед тварин (такі випадки відомі), то вона не навчиться говорити. Мова - засіб спілкування не тільки між людьми, що живуть в один час, а й між поколіннями. Завдяки мові відомі думки, спосіб життя людей, що жили в сиву давнину. Мова - величезне надбання людського суспільства.

Мова є найбільшим, найціннішим надбанням як людського суспільства в цілому, так і кожної людини зокрема.

Про те, що мова є явищем суспільним, засвідчують її функції. Так, основними функціями мови є комунікативна і мислетворча, які мають виразний соціальний характер.

1. Комунікативна функція (від лат. communicatio "спілкування") — функція спілкування. Мова й створена для того, щоб спілкуватися, а спілкування можливе лише в суспільстві.

2. Мислетворча функція мови — функція формування й формулювання думки.(Потебня: «Мова є засобом не виражати готову думку, а створювати її»). Людина мислить у мовних формах, цей процес іде від чуттєвого рівня до поняттєвого. Поняття закріплюються у словах. Мислити – оперувати поняттями у словесній формі. Мова формує думку і націю.

3. Гносеологічна (пізнавальна)

4. Функції фахової мови:

професійної комунікації, номінативна (називання), акумулятивна (накопичення знань), сигніфікативна( передання знань), референції(співвідношення спеціальних найменувань з об’єктами дійсності).

5. Експресивна, волюнтативна, естетична, виховна, культуроносна, індифікативна, генетичний код нації, засіб вираження особистості.

2. Національна мова — мова соціально-історичної спільноти людей, спільна мова нації, котра разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.) характеризує конкретну націю. Національна мова виявляє постійну тенденцію до єдності й обов'язково має літературну форму існування.

Формування національної мови йде в напрямку становлення і зміцнення мовної норми, придбання літературною мовою (за рахунок його позицій у керуючих, освітніх і культурних інституціях, починаючи з певного періоду пов'язаних з ідеєю нації) пріоритетного положення по відношенню до регіональних діалектів, а також, у ряді випадків, в боротьбі за витіснення головного в культурі та / чи політиці інонаціонального мови ( латині,церковнослов'янської, мов країн-метрополій у колишніх колоніях). Розмовна форма національної мови, в основу якої кладеться один або кілька діалектів, на думку деяких фахівців, формується вже під впливом літературної мови.

Літературна мова — це унормована мова суспільного спілкування, зафіксована в писемній та усній практиці. Власне літературна мова — одна з форм національної мови, яка існує поряд з іншими її формами — діалектами, просторіччям, мовою фольклору. Літературна мова має наддіалектний характер, стабільні літературні норми у граматиці, лексиці, вимові.

Літературна мова - це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, як в писемному так і в усному різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльності: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Зміст поняття «Літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.

3. Сучасна українська літературна мова — це унормована мова держав­них і громадських установ, шкіл, середніх та вищих навчальних закла­дів, мова науки, культури, радіо, телебачення, газет, журналів, худож­ньої літератури. Основною ознакою літературної мови є її норма.

Що таке мовна норма?

Установлені правила вимови слів. Так, наприклад, при вимові слова дощу наголошується другий склад — до-щу, шиплячий \щ\ ви­мовляється твердо, що закріплено багатовіковою мовною практи­кою.

Установлені правила правопису слів. Наприклад, слово розкри­вається пишеться, по-перше, з префіксом роз-, тому, що за правила­ми правопису префіксів префікса рос- в українській мові немає; по­друге, у корені слова пишемо голосний и, а не є, оскільки за прави­лами правопису ненаголошених голосних є, и у коренях слів у пере­вірному слові розкритий під наголосом пишеться и; по-третє, це сло­во пишеться з м’яким знаком, згідно з правилами вживання м’якого знака всі дієслова на -ться пишуться з м’яким знаком.

Установлені правила пунктуації, які передбачають використан­ня всієї системи розділових знаків з точно визначеними правилами їх вживання: / кущ троянди пломеніє, з землі вогонь свій беручи (М. Рильський). Речення просте, ускладнене дієприслівниковим зворотом, який за правилами вживання коми у реченнях з дієприс­лівниковими зворотами, завжди виділяється комами, (у наведеному реченні — з одного боку, оскільки стоїть у кінці речення). У кінці ре­чення ставиться крапка, тому що це розповідне речення, в якому по­дається звичайне повідомлення, що вимовляється із спокійним по­ниженням голосу.

Сталі морфологічні та синтаксичні конструкції (моделі).

Вживання слів, їх значень, граматичних форм і синтаксичних конструкцій залежно від стилю мови. Наприклад: „Голохвос тий (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу я вам: чистоє амб­ре! Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив, — дак не­ма, а вона, здається, з цього кутка. От пипочка, що просто тольки — ах — ах — та пере-ах!Одно слово — канахветка…» (М.Старицький). Наведений уривок із твору — зразок розмовно-побутового стилю мовлення. Для нього характерне високе емоційне забарвлення, наяв­ність просторічних слів, жаргонізмів {пипочка), русизмів, мовних пе­рекручень (дак, тольки, чистоє, канахветка та ін.), вживання яких можливе лише в розмовній мові. В інших же стилях мовлення (науко­вому, публіцистичному, офіційно-діловому) воно недопустиме.

4. Мова професійного спілкування (професійна мова) - це функціональний різновид української літературної мови, яким послугуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.

Отже, фахова мова - це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сферіУсі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:

1) терміни певної галузі, що мають власну дефініцію;

2) міжгалузеві загальнонаукові термінологічні одиниці (терміни філософії, політології, математики, філології тощо);

3) професіоналізми;

4) професійні жаргонізми, що не претендують на точність та однозначність.

Володіти мовою професійного спілкування - це: ^ вільно послуговуватися усім багатством лексичних засобів з фаху;

^ дотримуватися граматичних, лексичних, стилістичних, акцентологічних та інших норм професійного спілкування; ^ знати спеціальну термінологію, специфічні найменування відповідної професійної сфери; ^ використовувати усі ці знання на практиці, доречно поєднуючи

вербальні й невербальні засоби спілкування. Отже, професійна мова - це насамперед термінологія, притаманна тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва, та професіоналізми. Вона виокремлюється відповідно до сфери трудової діяльності, де активно функціонує.

Термін - слово або словосполучення, що позначає поняття спеціальної сфери спілкування в науці, виробництві, техніці, у конкретній галузі знань. Терміни обслуговують сферу спілкування певної галузі разом із загальновживаним лексиконом.

Професіоналізм - слово або вислів, уживаний в певному професійному середовищі. Професіоналізми властиві мові певної професійної групи.

Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну, мовленнєву і комунікативну компетенції.

Мовна професійна компетенція - це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.

Мовленнєва професійна компетенція - це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.

Отже, професійна комунікативна компетенція репрезентує професійні знання, вміння і навички спілкування.

5. Тенденції розвитку української мови на сучасному етапі.

Після проголошення незалежності України українська мова в державі розширила свої функції.

1. Вона стала мовою державною, обов’язковою для вживання у всіх сферах суспільного життя: у державних урядових установах, початкових, середніх та вищих навчальних закладах, дитячих дошкільних установах, у пресі, видавничій справі, на радіо й телебаченні, у творчих мистецьких спілках та організаціях, продукції кіностудій і т.д.Українська мова набуває функції міжнаціонального спілкування в Україні. Активізувалося вивчення української мови у різних країнах світу, де готуються дипломатичні, торгові, наукові кадри, які мають працювати в Україні.

2. Лексична система, граматика і правопис звільняються від нашарувань умисної русифікації. У радянський час систематично проводився курс з метою наближення української мови до російських зразків, зокрема, грубо порушувалась українська правописна традиція. Це стосувалося відтворення твердих і м’яких приголосних, написань разом, окремо і через дефіс, вживання звуків [г] і [ґ] та відповідних букв, правил укладання словників. Якщо в синонімічному гнізді були слова, подібні до російської мови, та інші – специфічні, вживані тільки в українській мові, то останні були приречені на викреслювання.

3. Інтенсивно збагачується за рахунок запозичень українська термінологія:

а) суспільно-політична — брифінг, імідж, конверсія, консенсус, спікер, стагнація; б) бізнесова – бартер, ваучер, дилер, інвестор, купон, маркетинг, менеджер, менеджмент, селенг, сертифікат, в) технічна – гликоль, дискета, ксерокс, принтер, телефакс, факс; г) медична – алопеція, ебола, синтанол; д) теологічна – автокефалія, автокефальний, конфесія, конфесійний, хітон та ін.

4. Деякі політичні терміни, які були відомі раніше, зараз набувають нових семантичних відтінків у значенні: бандерівець, сталініст, більшовик, генсек, ГУЛАГ, кадебіст, комуніст, райком, політбюро, колгосп, радгосп, інтернаціоналіст, націоналіст.

5. Продовжується зближення територіальних діалектів з українською літературною мовою. Сучасний етап розвитку української мови проходить в умовах загальної освіченості населення, чому сприяють шкільна освіта, національна преса, радіо й телепередачі. Носій того чи іншого діалекту розуміє, що розмовляти літературною мовою престижніше – це ознака освіченості людини, високого культурного рівня. Є усвідомлення того, що, розмовляючи літературною мовою, матимеш порозуміння з будь-яким співрозмовником.

Для сучасної української літературної мови характерна посилена увага до народних джерел, де знаходимо справжні замінники для некритично взятих чи штучно нав’язаних запозичень з чужих мов. Нова українська мова не поступається своїми функціональними можливостями жодній із найбагатших і найрозвиненіших мов світу. В її лексичному запасі близько чотирьох мільйонів слів. З цього числа левова доля належить термінології різних галузей наук та професій.

І на сучасному етапі українська мова має тісні зв’язки – традиційні й нові – з різними мовами світу.