Місце патологічної анатомії і патологічної фізіології серед медичних дисциплін

Патологічна анатомія вивчає морфологічний еквівалент хвороби. Найбільше значення мають розтини трупів. На підставі морфологічних змін патологоанатом реконструює динаміку хвороби з усіма її особливостями і ускладненнями у конкретного хворого. Часто саме патологоанатом, зіставивши морфологічні знахідки з історією хвороби, робить узагальнений висновок щодо її суті і пояснює клінічні особливості її перебігу (атиповий розвиток, відсутність характерних симптомів, не прогнозоване завершення). Такі узагальнення сприяють подальшому вдосконаленню клінічної практики, виявляють причини діагностичних помилок і дефектів лікування.

Завдання патологічної анатомії:

1. вивчення морфологічних проявів захворювань на різних етапах їх розвитку;

2. вивчення морфології процесів пристосування організму до дії навколишнього середовища, яке постійно змінюється;

3. вивчення структурних основ захворювань, що виникають у зв’язку із змінами умов життя людини (патоморфоз), а також внаслідок лікувальних та діагностичних маніпуляцій (патологія терапії, ятрогенія);

4. вивчення організації патологоанатомічної служби та її ролі в системі охорони здоров’я.

Методи, які використовує патологоанатомічна служба:

1. Розтин трупів померлих (автопсія) - вивчаються морфологічні зміни, що лежать в основі даного захворювання, зіставляють їх з характером прижиттєвих проявів. На підставі розтину проводиться клініко-анатомічний аналіз: встановлюється правильність клінічного діагнозу, причина смерті хворого, перебіг захворювання, розробляється визначається ефективність лікування та вирішення проблем танатології та танатогенезу (вчення про причини та механізми смерті). Результати проведеної автопсії і сьогодні залишаються найбільш достовірними фактами при аналізі лікувально-діагностичної роботи та організації лікувальної справи в системі органів практичної охорони здоров’я.

2. Біопсія - прижиттєве взяття кусочка органу або тканини для гістологічного дослідження з діагностичною метою, біопсія дає можливість встановити динаміку, характер розвитку та прогноз захворювання, доцільність та ефективність різного виду терапії, можливість шкідливого впливу тих чи інших лікувальних препаратів. Найдоцільніший метод у діагностиці пухлин (дає можливість вивчити хворобу на ранніх стадіях її розвитку,). Матеріал для гістологічного дослідження отримуємо практично з будь-яких тканин та внутрішніх органів завдяки досконалих методів інструментально-діагностичних досліджень. Особливо широко він застосовується для верифікації передпухлинних і пухлинних процесів та дослідження операційного матеріалу Залежно від методу відбору розрізняють ексцизійну, пункційну, ендоскопічну, аспіраційну біопсії. Аналогічне призначення цитологічного методу, який базується на дослідженні клітин, взятих з поверхні тканин і органів, змивів, секретів тощо.

3. Експеримент широко використовується для моделювання патологічних процесів, дає можливість більш глибоко вивчити морфогенез і патогенез окремих захворювань, дію на організм різноманітних лікарських препаратів, розробити методи оперативних втручань та вивчити їхні наслідки. Недоліком цього методу є те, що далеко не всі захворювання, які зустрічаються в людини, можна отримати в експерименті. Але клініко-фізіологічні спостереження над хворими обмежені принципом “непошкодь” і забороною дослідів на людях.

Курс патологічної анатомії складається з трьох частин:

- загальну патологічна анатомія;

- спеціальну патологічна . анатомія;

- курс клінічної патології (біопсійно-секційний курс).

Загальна патологія вивчає типові патологічні процеси, що є спільними для багатьох захворювань (пошкодження, запалення, пухлини, порушення крово-та лімфообігу, компенсаторні та пристосувальні процеси).

Спеціальна патологія вивчає морфологію окремих захворювань людини, їх причину, механізм розвитку і характер морфологічних змін, ускладнення та завершення. Оскільки патологічна анатомія вивчає морфологічні зміни в хворого організмі людини, це клінічна дисципліна.

Курс клінічної патології (біопсійно-секційний курс) доповнює та завершує підготовку майбутнього фахівця, необхідну для його практичної діяльності. Його завданням є ознайомлення студентів з організацією патологоанатомічної служби в системі охорони здоров’я, технікою проведення розтину, структурою патологоанатомічного діагнозу та епікризу, проведення клініко-анатомічних конференцій, оформлення відповідної документації, тощо.

Патологічна анатомія виникла в Україні: клінічна (госпітальна) в 1737 році в м.Ізюм (Слобожанщина) і клініко-науково-дослідницька в 1784 році у м. Кременчуці (Катеринославщина-Полтавщина).

Львівський університет засновано 20 січня 1661 року декретом польського короля Яна Казимира ІІІ. Медичний факультет в університеті відкрили урочистим актом 9 вересня 1894 року. Кафедра патологічної анатомії цього факультету почала своє навчання і наукове життя 9 грудня 1896 року професорською лекцією доктора медицини Андрія Обжута «Про значення патологічної анатомії для медичної освіти» студентам 3-го курсу; після лекції професор зробив першу (на кафедрі) показову автопсію. Кафедра розташовувалась у морфологічному корпусі університету. Докторську дисертацію «Про участь крові у виникненні запального процесу » А.Обжут захистив 1887 р. у Карловому Університеті.

В 1966 році Вчена рада Львівського державного медичного інституту обрала на завідувача кафедри патологічної анатомії доктора медичних наук, професора Дмитра Деонисовича Зербіно (1926 року народження) вихованця Оренбурзького і Чернівецького медичних інститутів. Докторську дисертацію «Патологічна анатомія и патогенез окремих видів недостатності лімфообігу» Д.Д.Зербіно захистив 1965 р. у Львівському медичному інституті.

У практичній діяльності медпрацівника часто зустрічаються такі поняття, як нормальна температура тіла, нормальний тиск крові тощо. При цьому мають на увазі середній результат вимірів тих чи інших показників у визначені популяції. Показники, що зустрічаються найчастіше, приймаються за нормальні, а людина, яка їх має, вважається здоровою.

Нозологія (грец. nosos- хвороба) – вчення про хвороби і їх класифікацію. Нозологія відповідає на питання: що таке хвороба, чим вона відрізняється від здоров’я, які причини і механізми розвитку хвороби, одужання або смерті. Нозологія включає три великих розділи: етіологію, патогенез і морфогенез хвороби.

Етіологія (грец. aitia - причина, logos - вчення) -

Вчення про причини й умови виникнення хвороб. Хвороби розвиваються під впливом комплексу факторів, серед яких є причина хвороби й умови її виникнення.

Причина хвороби – це патогенний фактор, що викликає хворобу і визначає її особливості. Кожна хвороба має свою певну причину. Так, бактерії туберкульозу викликають конкретне захворювання – туберкульоз, і без них воно розвинутися не може.

Причини хворіб можуть бути зовнішніми (екзогенними) і внутрішніми (ендогенними).Екзогенні хвороботворні причини – це численні зовнішні фізичні, хімічні, біологічні, психогенні, патогенні дії. До ендогенних хвороботворних причин належать генетичні фактори та конституційні особливості.

Хвороботворні умови – фактори, які самостійно не викликають певного захворювання, але сприяють його виникненню. Сапрофіти (кишкова паличка) присутні у всіх людей на шкірі, слизових оболонках, у кишках, але в звичайних умовах хвороб вони не викликають. Вплив несприятливих умов (іонізуюче випромінювання, недостатність інсуліну) може спричинити тяжкі форми захворювань (коліт, фурункульоз, стоматит тощо).

Хвороботворними умовами можуть бути кліматичні та інші природні фактори, що знижують опірність організму, підвищують агресивність хвороботворної причини. Не менш важливими в розвитку хвороб є соціальні фактори.

Правильне розуміння етіології захворювань необхідне для їх профілактики та терапії.

В останній час у медичній практиці широко застосовують термін «фактори ризику». Так, під час аналізу причин розвитку атеросклерозу називають ожиріння, куріння, гіподинамію, спадкові дефекти ферментів, стрес, цукровий діабет. Це, допомагає із величезної кількості внутрішніх і зовнішніх факторів виділити такі, які найбільше впливають на формування даного захворювання. В той же час слід мати на увазі, що факторів ризику належать такі, які є причинами, умовами або ланками патогенезу даного захворювання, що вимагає подальшого диференціювання і самостійного аналізу.

Патогенез (грец. pathos - страждання, genesis - походження) – вчення про загальні закономірності розвитку, перебігу і завершення хвороби. Етіологія трактує питання, що стосується причин і умов виникнення хвороби, патогенез вивчає все те, що відбувається після дії причини. Іноді причина, здійснивши акт агресії, зникає(травма, опік, іонізуюче випромінювання). Тоді чітко можна вирізнити етіологію патогенез в часовому аспекті: спочатку етіологія, потім патогенез, спочатку «чому», а потім «як, яким чином». Патогенез віддзеркалює суть пошкоджень, що виникають на різних рівнях життєдіяльності, механізми компенсаторно-пристосувальних реакцій і процеси одужання чи смерті хворого. Патогенез у цілому розглядають як ланцюг проявів, що змінюються в часі.

Морфогенез віддзеркалює динаміку змін морфологічних структур у процесі розвитку захворювання, одужання або смерті. Хвороба завжди має те чи інше морфологічне вираження. Існування поняття «функціональне захворювання» можна пояснити тим, що морфологічні ознаки її поки що не встановлені (наприклад, деякі розлади психіки). Про це свідчить і те, що кількість «функціональних» захворювань з часом зменшується. Змінюється і поняття про морфологічний субстрат хвороби. Спочатку труп досліджували, розтинаючи його ножем, потім застосовували мікроскоп. Тепер морфологи користуються складними оптичними й електронними мікроскопами, фіксують зміни не лише на клітинному, але й на субклітинному рівнях. Інтенсивно розвивається молекулярна патологія (деякі хвороби є результатом дефектів макромолекул). Під пошкодженням (альтерацією) розуміють зміну структури клітин, міжклітинної речовини, тканин, органів, що супроводжується порушенням їх життєдіяльності. Пошкодження можуть викликатися найрізноманітнішими причинами і діяти на клітинні та тканинні структури безпосередньо або через гуморальні та рефлекторні механізми. Характер і ступінь пошкодження залежить від сили і природи патогенного чинника, структурно-функціональних особливостей органа або тканини, а також реактивності організму. В одних випадках виникають поверхневі зворотні зміни, які стосуються лише ультраструктури, в інших – глибокі, незворотні, які закінчуються загибеллю не тільки клітин і тканин, але й цілих органів.

Серед пошкоджень найбільше значення мають дистрофії, некроз і атрофія.

ДИСТРОФІЯ – це складний патологічний процес, в основі якого лежить порушення тканинного метаболізму, що призводить до структурних змін. Тому дистрофію розглядають як один із видів пошкодження. В основі пошкодження лежить порушення трофіки або процесів живлення. Трофіку клітин і тканин забезпечують клітинні та позаклітинні механізми. Клітинні – це авторегуляція самої клітини. Позаклітинні – це транспортні (кров, лімфа) та регуляторні (нервові, ендокринні) фактори. таким чином, зрозуміло, що безпосередньою причиною розвитку дистрофій можуть стати розлади обох названих механізмів.

Серед механізмів, що призводять до дистрофії, розглядають інфільтрацію, декомпозицію, спотворений синтез і трансформацію.