
- •1. Екологічна функція держави в сучасних умовах. Концептуально-правові засади національної екологічної політики.
- •2. Раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та гарантування екологічної безпеки — мета екологічної політики держави.
- •3. Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи. Становлення екологічного права.
- •4. Предмет екологічного права. Поняття та види екологічних правовідносин.
- •5. Поняття і види обєктів екологічного права. Співвідношення обєктів природи та природних ресурсів у системі екологічного права.
- •6. Екологічні системи, природні комплекси, ландшафти як обєкти правового регулювання використання та охорони.
- •7. Навколишнє природне середовище як інтегрований обєкт екологічного права.
- •8.Життя і здоров’я громадян в системі об’єктів охорони екологічного права.
- •9. Принципи, імперативи та пріоритети екологічного права. Функції екологічного права
- •10. Поняття та система екологічного права. Співвідношення екологічного, природоресурсного та природоохоронного права. Співвідношення екологічного права та законодавства.
- •11. Екологічне право як комплексна галузь права, наука та навчальна дисципліна. Місце екологічного права в національній системі права.
- •12. Поняття джерел екологічного права та їх класифікація
- •13. Конституція україни як основне джерело екологічного права
- •14. Зу «про охорону навколишнього природного середовища» як інтегроване джерело екологічного права
- •15. Природоресурсові закони та кодекси як диференційовані джерела екологічного права
- •16. Природоохоронні закони україни як комплексні джерела екологічного права.
- •17. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права.
- •18. Норми техніко-юридичного регулювання в системі джерел екологічного права.
- •19. Джерела права екологічної безпеки та їх співвідношення з джерелами екологічного права.
- •20. Міжнародно-правові акти у системі джерел екологічного права.
- •21. Місце роз’яснень вищих судових інстанцій щодо застосування екологічного законодавства у системі джерел екологічного права.
- •22. Поняття, види та особливості екологічних прав і обов’язків громадян.
- •23. Право громадян на участь у прийнятті екологічно значимих рішень.
- •24. Право громадян на участь у здійсненні природоохоронних заходів.
- •25. Право громадян на здійснення загального та спеціального використання природних ресурсів.
- •26. Поняття та види екологічних прав та обов’язків громадян
- •27. Право громадян на участь у прийнятті екологічно значимих рішень. Право громадян на участь у здійсненні природоохоронних заходів.
- •28. Право громадян на здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів
- •29. Особливості реалізації галузевих та міжгалузевих екологічних прав громадян
- •30. Загальні та спеціальні обов’язки громадян у галузі охорони нпс
- •32)Правові форми права власності на природні ресурси
- •33) Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на природні ресурси.
- •34. Форми і методи охорони та захисту права власності на природні ресурси.
- •35. Поняття та види права природокористування
- •36. Принципи та пріоритети права природокористування.
- •37. Об’єктивне та суб’єктивне право природокористування.
- •38. Об’єкти, суб’єкти та зміст права природокористування.
- •39. Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування.
- •40. Значення договорів у виникненні права природокористування. Особливості права орендного природокористування.
- •41. Форми і методи охорони і захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування.
- •42. Поняття, загальні та правові ознаки і зміст екологічного управління.
- •43. Види та правові форми екологічного управління.
- •44. Система екологічного управління за законодавством україни.
- •45. Правові засади державного екологічного управління.
- •46. Особливості правового забезпечення самоврядного екологічного управління.
- •47. Правове забезпечення громадського екологічного управління.
- •48. Правове регулювання виробничого екологічного управління.
- •49. Система органів загального й спеціального державного екологічного управління та їх компетенція за законодавством україни.
- •50. Поняття та види законодавчо визначених функцій екологічного управління.
- •51. Екологічне програмування, прогнозування та розробка екологічних програм за законодавством україни.
- •52. Правові засади екологічної стандартизації, нормування та сертифікації.
- •1. Правове регулювання екологічного нормування
- •53. Правова організація здійснення екологічної експертизи та екологічного аудиту. Оцінка впливу на навколишнє природне середовище та стратегічна екологічна оцінка.
- •54. Екологічне ліцензування.
- •55. Екологічний контроль та моніторинг.
- •56. Правові засади екологічного інформаційного забезпечення.
- •57. Державний облік та ведення державних реєстрів екологічно небезпечних видів діяльності та об’єктів за законодавством україни.
- •58. Правові форми розподілу та перерозподілу природних ресурсів.
- •59. Правова організація здійснення ресурсовпорядження (землеустрою, лісовпорядкування та ін.).
- •60. Правове регулювання державного обліку та ведення природоресурсових кадастрів, кадастрів особливо охоронюваних територій та об’єктів, червоної та зеленої книг україни.
- •61. Досудове вирішення спорів у галузі екологічних правовідносин як функція екологічного управління.
- •62. Поняття і юридичні ознаки економіко-правового механізму в галузі екології.
- •63. Склад і зміст економіко-правового механізму в галузі екології. Еколого-економічні правовідносини.
- •64. Правові форми платежів (зборів) у галузі екології. Юридична природа екологічного податку.
- •65. Нормативи платежів (зборів) та ліміти (квоти) у системі економіко-правового механізму в галузі екології.
- •66. Правові засади формування фондів охорони навколишнього природного середовища та їх цільове призначення. Система фінансування природоохоронних заходів.
- •67. Екологічне страхування, екологічний аудит та стимулювання екологічно спрямованої діяльності в системі економіко-правового механізму в галузі екології.
- •68. Поняття юридичної відповідальності в екологічному праві та її правові форми.
- •69. Види та зміст юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •70. Підстави та умови виникнення юридичної відповідальності за порушення вимог екологічного законодавства. Правові форми профілактики екологічних правопорушень і злочинів.
- •71. Правова характеристика екологічних правопорушень та їх класифікація.
- •72. Особливості адміністративної та дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення.
- •73. Кримінальна відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства.
- •76. Роль судових інстанцій у застосування норм про юридичну відповідальність за порушення вимог екологічного законодавства.
4. Предмет екологічного права. Поняття та види екологічних правовідносин.
Предметом ЕП є сукупність правовідносин у сфері використання природних ресурсів, їх охорони та відтворення, правовідносини у сфері навколишнього середовища, в комплексі екосистем, безпеці екосистем що базується на множиннності форм права власності прав природо-користування. Іншими словами предмет ЕП складає природоресурси, або відносини у сфері екологічної безпеки.
Предметом екологічного права є відносини, які складаються між суб'єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об'єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів.
Екологічні відносини за своїм змістом є різноманітними, але взаємопов'язаними та єдиними. Їх єдність обумовлена зв'язком усіх природних об'єктів між собою, внаслідок чого існує єдина екологічна система. Поряд з тим єдність екологічних відносин не виключає існування їх різновидів, обумовлених екологічними факторами. Зокрема, природні об'єкти (земля, води, рослинний світ, ліси, надра, фауна, атмосферне повітря та ін.) за своїми природничими характеристиками відрізняються один від одного. Через це виникають різновиди єдиних екологічних відносин: земельні, водні, флористичні, фауністичні, атмосфероповітряні та інші відносини, що обумовлює необхідність визначення їх правових форм. Диференціація екологічних відносин за основними природними об'єктами не відміняє єдності екологічних відносин, їх предметної цілісності.
Диференціація екологічних відносин можлива також і за основними сферами діяльності людей у галузі навколишнього природного середовища:
1) відносини, що виникають з приводу приналежності природних об'єктів певним суб'єктам на праві власності або на праві користування;
2) відносини, що виникають у сфері експлуатації екологічних об'єктів конкретними суб'єктами з метою задоволення своїх інтересів;
3) відносини, що виникають із приводу забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян;
4) відносини, що складаються у галузі відтворення, відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якості;
5) відносини, що виникають у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Відносини у галузі використання природокористувачами екологічних об'єктів мають певні особливості: пріоритетність екологічних відносин перед іншими відносинами; платність за спеціальне використання природних ресурсів; стягнення збору за забруднення природного середовища та погіршення якості природних ресурсів; обов'язкове додержання суб'єктами відносин екологічних стандартів, нормативів і лімітів у процесі експлуатації природних об'єктів; значно розширений судовий захист прав природокористувачів тощо.
Відносини в сфері екологічної безпеки сприяють захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, навколишнього природного середовища, своєчасному виявленню, запобіганню і нейтралізації реальних та потенційних загроз екологічним інтересам. Вони забезпечуються збалансованою взаємодією природних, технічних та соціальних систем, здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Україна проводить екологічну політику, спрямовану на забезпечення екологічної безпеки, збереження безпечного для існування живої й неживої природи навколишнього середовища, що є важливим у сучасних умовах при значному антропогенному навантаженні.
Особливого значення в умовах розвитку ринкових відносин набувають відносини у галузі відтворення та відновлення природних об'єктів, поліпшення їх якісного стану. Чимало природних об'єктів мають підвищений попит у виробників матеріальних благ (наприклад, деякі корисні копалини, лісові ресурси). З точки зору ринкових відносин можна було б дати простір реалізації, скажімо, лісової деревини, однак тут відносини стримуються об'єктивними екологічними факторами: зокрема, лісова рослинність сприяє виникненню кисню, який є необхідним для життєдіяльності людей та основою міцності озонового шару. Слід урахувати також, що чимала частина природних об'єктів вибуває з екологічної системи внаслідок об'єктивних та суб'єктивних причин: псування і знищення екологічних об'єктів; недодержання лімітів їх використання; вибуття цих об'єктів у процесі господарської діяльності або з причин природного характеру тощо. Відтворення і відновлення природних об'єктів — об'єктивний процес у природному середовищі, його не можна призупиняти, навпаки, йому треба всіляко сприяти. Тому виникаючі екологічні відносини в даній сфері мають об'єктивну передумову.
Значну групу складають екологічні охоронні відносини, які тісно пов'язані з відносинами, що виникають у галузі відтворення і відновлення екологічних об'єктів, але мають і деяку самостійність у межах єдиних екологічних відносин. Вони складаються в процесі здійснення комплексу охоронних екологічних заходів відповідними суб'єктами. Охоронні відносини за своїм змістом є складними, бо підрозділяються на відносини екологічного, економічного, організаційного, технологічного, правового порядку.
Екологічні відносини як частина суспільних відносин мають схожість із майновими, адміністративними та іншими відносинами, які регулюються відповідними галузями права, і водночас їм притаманні риси відмінності. Їх схожість виявляється у питаннях змісту власності; суб'єктному складі тих чи інших відносин; при здійсненні угод, об'єктами яких є майно і природні ресурси; розширенні договірної форми в природокористуванні та ін. Однак елементи схожості не дають підстав для їх ототожнювання і тим більше поглинання екологічних відносин майновими або адміністративними. Ці відносини існують самостійно. Між екологічними та іншими відносинами існують значні відмінності, які дозволяють вважати їх різнорідними відносинами зі своїми формами і методами правового регулювання. Найголовнішою відмінною ознакою виступає екологічний фактор, який виявляється у різних аспектах:
1. Екологічні відносини існують лише при наявності природних об'єктів без відриву їх від єдиного природного середовища. Так, наприклад, добуті корисні копалини, виловлена риба, зрубана деревина перестають бути об'єктами екологічних відносин, оскільки вони відокремились від природного середовища, стали майновими об'єктами й перейшли у сферу майнових відносин, які регулюються цивільним правом.
2. На екологічні відносини, зміст яких складають природні об'єкти, що розвиваються за законами природи, впливають ці закони, тому вплив людей і права на дані відносини є обмеженим. Крім того, природне середовище є більш або менш сталим, що забезпечує стабільність екологічних відносин. Майнові відносини базуються на соціально-економічних законах і це обумовлює їх динамічність.
3. Суб'єкти екологічних відносин зобов'язані дотримуватися екологічних стандартів, нормативів і вимог, а також лімітів при використанні природних ресурсів, займатися відтворенням природних об'єктів, що обумовлено існуванням єдиної екологічної системи. У майнових відносинах в умовах ринку суб'єкти більш вільні у своїй діяльності.
4. В екологічних відносинах правовий режим містить значну кількість імперативних приписів, виконання яких є обов'язковим для суб'єктів цих відносин. Це стосується, перш за все, таких сфер, як відтворення природних об'єктів, надзвичайних екологічних ситуацій, які призвели до забруднення природного середовища, тощо. Причому ці заходи здійснюються незалежно від того, вигідні або невигідні вони з точки зору економічної. Тут діє пріоритет екологічних вимог. У майнових відносинах в умовах ринку використання імперативних приписів — явище рідке.
Предмет екологічного права зумовлений комплексним характером його об'екта, а отже, він також е комплексним. 3 урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використання зазначених складових елементів об'екта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які е визначальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.
До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнього природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища. Слово «охорона» при цьому розуміють у широкомузначенні — як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.
Ця група «середовище-охоронних» відносин немовби пронизує всі інші екологічні відносини й об'єднує їх у єдиний комплекс. Переважна частина цих відносин виникає у сфері вироблення екологічної політики і організації екологічної діяльності у масштабах держави та адміністративно-територіальних одиниць, у промисловості, енергетиці, сільському господарстві та інших еколого-небезпечних галузях.
Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони навколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охоронних заходів, і навпаки.
Предмет природоресурсного права є похідним від інтегрованого предмета права екологічного. Водночас він має свої особливості. Вони, зокрема, зумовлені тим, що відносини з використання природних ресурсів мають місце насамперед у сфері економіки. Саме тут відбувається поєднання природних речовин з працею людини, створюється новий матеріальний продукт, призначений для задоволення різноманітних суспільних потреб з урахуванням екологічного чинника.
Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.
В юридичній літературі не вироблено загального ставлення до питання про предметну сферу правового регулювання екологічної безпеки та її місце в екологічному праві. Одні автори доводять, що відносини із забезпечення екологічної безпеки є визначальними в системі екологічних відносин, другі відводять їм роль одного з інститутів екологічного права, а треті взагалі вважають, що ці відносини не мають специфіки і повністю охоплюються відносинами щодо охорони навколишнього природного середовища.
У зв'язку з цим слід зазначити, що практична діяльність із забезпечення екологічної безпеки в Україні останнім часом виділилась у відносно самостійний напрям екологічної діяльності. Вона є складовою екологічної політики і системи національної безпеки України, предметом дедалі ширшої уваги з боку законодавця.
Ця діяльність звичайно певною мірою переплітається із заходами щодо охорони навколишнього природного середовища, але це не є перешкодою для виділення відносин екологічної безпеки в окрему групу. Об'єднуючим фактором для цього є спрямованість відповідних відносин на забезпечення здорового для життя і здоров'я людей довкілля, тоді як діяльність з охорони навколишнього природного середовища мае ширший спектр цілей.
Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі. Коло цих відносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на стан навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Саме правовий режим особливої державної охорони є об'єднуючою засадою для групування відповідних відносин до цього блоку. Він визначається цінністю, унікальністю або необхідністю відновлення деградованих або малоцінних земель.
Отже, визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групп суспільних відносин:
а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища;
б) відносини щодо використання природних ресурсів;
в) відносини щодо забезпечення екологічної безпеки;
г) відносини щодо формування, збереження та раціонального використання екомережі.
Ці відносини часто переплітаються між собою у різних комбінаціях. Їх можна поділити на більш дрібні групи суспільних відносин за предметною ознакою. Саме так зробив законодавець при визначенні завдань екологічного законодавства. До них він відніс «регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною» (ст. 1 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Не важко помітити, що тут усі завдання фактично зводяться до охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, збереження природних територій та об'єктів екомережі. Саме ці фактори відіграють головну системоутворюючу роль для галузі екологічного права.
Стаття 1 ЗУ “Про охорону навколишнього природного середовища”:
Завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Вчені інституту ім. Корецького включають до предмету також сферу формування екологічної системи України.
Предмет складає три групи відносин
Види природно-ресурсних відноси:
земельні
водні
гірничі
лісові
у сфері використання природних ресурсів
у сфері використання атмосферного повітря
Природоохорнні відносини:
природно заповідні
лікувально-оздоровчих територій
рекраційних (відпочинок)
охорона та використання природних ресурсів
формування національної екологічної мережі України
Антропоохоронні (відносини у сфері екологічної безпеки - це відносини у сфері використання ядерної енергії і забезпечення її безпеки, відносини у використанні пестецидів та ядохимікатів, у сфері використання лікарських засобів):
Відносини у сфері харчової безпеки
Відносини у сфері небезпечних вантажів тощо
Відносини екологічної безпеки за надзвичайної ситуації
Щє існує класифікація екологічних відносин за інститутами: Управлінські Відповідальності