2. Раціональне використання природних ресурсів, охорона довкілля та гарантування екологічної безпеки — мета екологічної політики держави.

Раціональне використання природних ресурсів - використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізації взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.

Раціональне природокористування спрямоване на забезпечення умов існування людства і отримання матеріальних благ, запобігання можливих шкідливих наслідків людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону і економне використання її ресурсів.

Раціональне природокористування повинно забезпечити повноцінне існування і розвиток сучасного суспільства, за умови збереження високої якості середовища проживання людини. Цього можна досягнути завдяки економічній експлуатації природних умов і ресурсів при найефективнішому режимові їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров'я людей.

Охорона довкілля – система заходів щодо протидії негативним змінам у навколишньому середовищі, які мали місце в минулому, відбуваються зараз або можуть бути, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна безпека — це такий стан навколишнього при­родного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Гарантіями екологічної безпеки для громадян України є широкий комплекс взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, виховних, правових та інших за­ходів.

Виходячи з наведених вищє понять ми можемо зробити висновок чому саме ці три компоненти є метою екологічної політики держави.

Метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем.

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» 1991р.

3. Науково-правові концепції взаємодії суспільства і природи. Становлення екологічного права.

Концепції -це сукупність поглядів на ті чи інші явища

Антропоморфізм - наділення людськими якостями явищей природи

Антропологізм – філософська концепція, представники якої убачають в понятті «людина» основну світоглядну категорію і стверджують, що лише виходячи з неї і можна розробити систему уявлень про природу, суспільство і мислення.

Антропоцентризм – різновидність телеології, філософське вчення, за яким людина є центром Всесвіту і метою всіх подій, які в ньому відбуваються, що вона створена Богом «за своїм образом і подобою»

Конкордизм - узгодженість між людиною і природою

Екоцентризм - довкілля в одній моральній площині і вважає її найвищою цінністю

Екогуманізм –поєднання відносин людини, природи і космосу.

Енвайроменталізм - людський інтерес до формування екологічного законодавства.

1) Споживацьке відношення до природи - первинна форма взаємодії. Предстаники цієї концепції вважали що природні блага невичерпані.

2) Невтручання в природу - втручання людини в природу не повинно відбуватися.

3) Вчення про ноосферу - біосфера перетвориться в ноосферу, тобто де мозок людини бути регулювати процеси природи (Вернадський)

4) Концепція алонізму - реакція людей у об єднаннях у зв язку із екологічною кризою

5) Діяльність Римського клубу - прогнозування впливів людського процесу, науково-технічного прогресу, концепції екологічної революції. Серед вимог – повернення до 0ого розвитку.

6) Обмеження економічного розвитку потреб - створено міжнародну комісію з « Навколишнього середовища і розвитку».

Вперше сформульовано у 1987 концепцію сталого розвитку. 1992 проведено міжнародну коференцію з екологічного розвитку у Ріо. Задоволення потреб теперешніх поколінь за умови неушкодження майбутньому поколінню. Економічний та соціальний розвиток і охорона довкілля розглядаються як взаємозалежні і взаємопов язані компоненти.

Залежність суспільства від природи простежується на всіх етапах історії, проте значимість різних складових природного середовища в різні періоди була неоднаковою.

На ранніх етапах першорядну роль відігравали джерела життя (дикі рослини, тварини, коріння і т. д.), а у подальшому розвитку виробництва на перший план все більше висувалися природні багатства, які є предметами праці (вугілля, нафта, руди металів і т. д. ). Багатства другої групи стали в епоху цивілізації одним з найважливіших умов розвитку виробництва, а отже, і всього суспільства. Це свідчить про те, що сам характер взаємодії людини і суспільства із природним середовищем проживання визначається рівнем розвитку виробництва.

Перш за все природа є необхідним середовищем існування та розвитку суспільства. У природі люди знаходять прісну воду для пиття, зрошення та інших виробничих потреб, повітря для дихання і горіння, будівельні матеріали, руду і вугілля, нафта і газ, родючі землі та ін

Поряд з цим природні умови впливають на розміщення виробництва , на територіальний поділ праці, а значить, і на розселення людей. Безсумнівно вплив природних умов на темп розвитку суспільства.

Вплив на суспільне життя надають ритмічність природних процесів. Це знаходить своє відображення в циклічності виробництва і споживання електроенергії, в певних виробничих циклах в сільському господарстві і в цілому ряді так званих сезонних галузей промисловості.

Вплив природи на життя суспільства видно і в тому, що навіть у наші дні стихійні лиха можуть надавати серйозний вплив на життя людей в окремих районах.

Нарешті, відомий вплив на стан здоров'я і самопочуття людей надають, так би мовити, космічні фактори: атмосферний тиск, стан магнітного поля Землі, активність Сонця.

Ставлення до природи та її оцінка в різні періоди, безсумнівно, позначалися особливостю культури тієї чи іншої епохи, її загальним духовним кліматом.

В античному суспільстві, як уже зазначалося раніше, у філософії та й у культурі в цілому провідної ідеєю був космоцентризм. Космос, його пристрій, його гармонія протиставлялися хаосу, а ідеалом вважалася життя в згоді з природою. Тому одним із головних завдань вважалося осягнення природи, її таємниць.

Середні століття відзначені рішучими зрушеннями в розумінні природи і в ставленні до неї. Оскільки природа бездуховна, вона - джерело зла, щось низьке в порівнянні з людиною, наділеним душею, а тому і не вартим уваги. Щоправда, паралельно існувала й інша тенденція: так як природа сотворена богом, вона заслуговує вивчення для проникнення, зокрема, в плани творця і збагнення його мудрості, відображеною в природних процесах і явищах.

Епоха відродження відзначена поворотом до природи як до джерела радості і повноти життя на противагу аскетизму середньовіччя. Це знайшло своє найбільш яскраве вираження в мистецтві епохи.

І, нарешті, в період становлення промислового капіталізму, з настанням Нового часу відбувається ще одине, причому особливо серйозне зрушення в підході до природи і її оцінці. Цей новий підхід у грубій формі можна визначити як примітивно-споживчий. Природа починає розглядатися як об'єкт перетворення, як комора, з якої залишається тільки черпати, нічого не віддаючи натомість. Почато цього підходу закладений вже у Ф. Бекона в його формулі: знання - сила, воно джерело панування над природою. Ще рельєфніше такий погляд на природу виражений в сумно знаменитій формули: "Ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх у неї - наша задача".

Разом з цим успіхи науки і технологічні досягнення в "підкоренні" природи породили ілюзію всесилля і повної надприродності людини, що знайшло свою реалізацію в ідеї антропоцентризму і у все більш глибокому відчуження людини від природи. Безсумнівно, працювала і абсолютизація соціологізаторскіх концепцій суспільства і людини при забутті природних підоснов того й іншого нехтування ними.

Так склалася технократично-сцієнтистська формула ставлення до природи і тісно пов'язана з нею односторонньо-соціологізаторска концепція людини, що в кінцевому рахунку зіграло чималу роль у виникненні тієї тяжкої ситуації в системі суспільство-природа, яка отримала назву екологічної кризи.

Подібна формула фактично відповідала реальній практиці взаємовідносин суспільства і природи аж до середини ХХ століття.

Саме цей кордон став вихідним для початку формування якісно нового ставлення до природи. Суть змін у ставленні до природи на цьому новому етапі полягає, по-перше, у подоланні зарозумілого, антропоцентрістского підходу до природи, по-друге, на початку відчуження людини від природи до усвідомлення, а в перспективі і до відновлення єдності людини з його біотичним оточенням, до сприйняття людиною себе як частини природи. Мова разом з тим йде про перехід від жорсткого, одностороннього монологу і навіть диктату у зверненні людини з природою до компромісу, до діалогу між розумом і природою та суспільством на розумній основі.

Тому третій момент у трансформації ставлення до природи відмову від примітивно -споживчих установок, від необмеженого тиску техносфери на природу і рішучий перехід до свідомості, організованості, розумності та гуманності у взаємодії суспільства з природою.

Становлення нового ставлення до природи - це процес, який знаходиться на самому початку і поки ще дуже далекий від завершення. Необхідно дуже і дуже багато, щоб витіснити з практики та суспільної свідомості стереотипи, старі установки і старі погляди, які поки ще досить часто дають про себе знати у виникненні все нових вогнищ екологічного лиха.

Термін екологія вводить Ернст Геккель у 1866 році, що означає «наука про нашу домівку, середовищє», «вчення про взаємодію живих організмів у середовищі».

У 70-х відділяється соціальна екологія. ЕП виникає наприкінці 80-х рр.

Перша форма взаємодії - економічна (для задоволення своїх потреб; споживання).

Друга - біологічна.

Третя - духовна (екологічна свідомість, культура).

Четверта - екологічна ( забезпечення екологічної безпеки)

Гуманізація навколишнього середовища (основний об єкт - охорона життя).

Екологізація господарської діяльності

Екологізація охорони навколишнього середовища - економіко-правовий спосіб регулюваня.

Антивійськова спрямованість

В кінці 19 на початку 20 ст. відбувається вдосконалення раціонального використання природних ресурсів. У 50-60рр. - вироблення захисту та оздоровлення навколишнього середовища.

Вділяють 3 етапи

Перший етап 50-60 - виявлені проблеми, ігнорування законів екології.

Дргуий (програмний) етап 70-80рр. - людство переходить до спільних для усіх програм рятування світу від екологічної кризи

Третій ( реалізація програм) етап 80рр. - міжнародна Хартія довкілля

У 2003р Карпатська Конвенція, щодо розумного використання Карпат.

У 1987р. в Москві у універсітеті ім. Ломоносова відбувся круглий стіл визнання ЕП, як захист екологічних прав.Українські вчені запропонували виділити міжгалузевий інститут який і став передумовою для розвитку екологічного права. Вперше ідею екологічного права висунув Олег Іванович Ковбасов.

Вчені: Казанцев, Петров, Макаревич, Кавбасов

Наукова школа:

1. Екологічна, земельна безпека

2. Під керівництвом Шемшученка в інституті імені Корецького

3. В Заркові

4. В Одесі

5. У Львові

6. Формується в Донецьку