4.Типи інноваційної стратегії.

Стратегічне управління інноваціями – складова інноваційного менеджменту. Вирішує спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і программ, розрахолвані на якісні зміни в діяльності організації на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства.

Поняття « стратегія» - ( мистецтво перемагати ) – сукупність усіх дій управлін-

ського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації.

Стратегія – це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу.

Мета стратегії – забезпечення не поточного успіху, а прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Інноваційна стратегія –один із засобів досягнення цілей організації, відрізняється своєю новизною для даної організації, для галузі ринку, споживачів.

На рис. 5 показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

Маркетингові дослідження

Ресурси і джерела їх поповнення

Система інформації

Організаційні структури

Інноваційна стратегія

Наукові дослідження й конструкторські розробки

Інноваційний менеджмент

Контроль і аудит

Прогнозування та стратегічне планування

Рис.5 Інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії

Інфраструктура чинник , що забезпечує розроблення стратегії та її логічне

завершення.

Якщо не вистачає ресурсів, кваліфікації менеджерів , відповідної організпційної структури інноваційна стратегія не може бути реалізована.

Інноваційні стратегії:

• прискорюють постійний розвиток організації в умовах ринку;

• забезпечують переваги в конкуренції на основі лідерства в технології, якості продукції, послуг;

• визначають позицію на ринку;

• створюють основу для суспільного визнання фірми.

Типи інноваційних стратегій

Єдиної стратегії для вісх організацій не існує.

Визначення стратегії кожної організації залежить від позиції підприємства на

ринку, його потенціалу, динаміки розвитку , поведінки конкурента, стану економікиґ, соціального середовища і багатьох факторів. Існують різні підходи до визначення

« стратегоутворюючих чинників» та цільової функції щодо них, які враховуються під час визначення інноваційної стратегії. В таблиці 6 наведені чинники, які враховуються під час визначення інноваціної стратегії.

Таблиця 6

Стратегоутворюючі чиники, що враховуються при класифікації інноваційної стратегії

Чиники, що визначають стратегію	Тип стратегії
1	2
Активність наукових досліджень	1.Довгострокова стратегія 2.Королткострокова стратегія 3.Зорієнтована на петентування 4.Зорієнтованіа на ліціензування
Інновації	1.Зорієнтована на рідикальні інновації 2.Зорієнтована на псевдоінновації 3.Стратегія імітації інновацій 4.Стратегія дифузії інновацій
Ставлення до конкуренції	1.Наступальна стратегія 2.Оборонна стратегія 3.Імітаційна стратегія
Зростання ринку	1.Високого зростання 2.Обмеженого зростання 3.Консолідації
Широта ринку та асортименту	1.Обмеженого ассортименту 2.Орієнтована на якість 3.Стратегія концентрації 4.Стратегія диверсифікації 5.Стратегія експорту-імпорту
Інтеграція-логістика-кооперація	1.Стратегія незалежності 2.Стратегія співучасті 3.Стратегія кооперації 4.Стратегія придбання
Техніка-технологія	1.Стратегія інвестування 2.Стратегія модернізації 3.Стратегія заміщення 4.Стратегія високих технологій

Деякі типи стратегій1 за цією кваліфікацією дещо подібні за підходами і

відрізняються тільки об”єктом основної орієнтації – наприклад, на дослідження, продукт чи технологію.

Найчастіше використовується кваліфікація стратегій запропонована Портером. Відповідно до неї виділяються дві основні групи інноваційних стратегій : наступальні

( активно і помірно наступальні ) та оборонні.

Активна наступальна стратегія – стратегія лідерства.

Мета стати першим, провідним підприємством у певній сфері діяльності та збуту. Активна стратегія – дуже рзикова , з точки зору завойовування та збереження ринкових позицій і пов”язана зі значними витратами ресурсів. Використання цієї стратегії може принести вагомі результати.

Помірна наступальна стратегія – прямування за лідером, фокусується на швидкому розширенні ринкової ніші.Організація зосереджується на інноваціях, які вже здобули визнання ринку.

Мета стратегії – безпечна торговельна політика. Підприємство намагається уникнути великого ризику.

До наступальних стратегій належать:

Стратегія кидання виклику

Мета стратегії – посісти місце лідера.

Ключові проблеми:

вибір плацдарму для атаки на лідера;

оцінка його можливої реакції і захисту.

Класичний випадок: є атака конкурентів фірмою, що пропонує аналогічни й за якістю товар за нижчою ціною.

Стратегія «партизанської війни»

Передбачає здійснення фірмою торговельних «вилазок» і заплановану «збуреність» конкурента на їх власних ринках. Такі дії можуть спонукати конкурентів піти на відповідну домовленість ( координацію торговельних дій, поділ ринків збуту тощо )

Стратегія цінового лідерства передбачає зниження витрат виробництва за рахунок массового збільшення його обсягів і раціоналізації виробничих процесів.

Стратегія злиття та придбання має на меті покращити позиції організайції за рахунок об”єднання з фірмами-користувачами, фірмами-постачальниками і фірмами-конкурентами. Її переваги швидке входження на ринок

Стратегія диференціації продукції грунтується на здійсненні фірмою постійних удосконалень, модернізації і модефікації продукту з якісним дизайном, кращим ніж у конкурентів. У цій стратегії підприємство ризикує відстати в технології виробництва, зниженні витрат, конкуруючі підприємства можуть перейти в атакуючу позицію.

Стратегія освоєння і заповнення «ринкових ніш» полягає в проведенні наукових і технічних досліджень, активної інноваційної діяльності та маркетингу. Використовується в умовах швидкої зміни кон”юктури ринку та структури виробництва.

Оборонна стратегія- орієнтована на збереження стабільних позицій організації на ринку. До оборонних стратегій належать:

Стратегія імітації – базується на використанні вже відомих технологій і їх розвитку згідно з вимогами специфічного ринку. Фірма не несе витрат на дослідження ( за винятком витрат на придбання ліцензії) і тому може досягти значного зниження витрат і високої рентабельності продажу. Головна увага –швидкому освоєнню технології запуску товару у виробництво.

Захисна стратегія використовується у формі короткострокових тактичних дій зі створення конкурюючим фірмам умов на ринку шляхом перебудови виробнитцва на випуск модернізованої продукії.

Стратегія очікування здійснюється в умовах невизнпаченості ситуації і попиту споживачів.

Стратегія оперативного реагування притаманна спеціалізованим малим фірмам, які працюють за індивідуальними замовленнями і володіють здатністю швидко перебудовуватись на створення нового продукту.