9. Важке машинобудування

— це сукупність галузей машинобудівного комплексу, які виробляють великогабаритні та металоємні машини й обладнання для електроенергетики, металургії, добувної промисловості та інших галузей народного господарства.

Основними видами продукції українського важкого машинобудування є конвертери, ковші, виливниці й ливарні машини, елеватори, конвеєри та підйомники безперервної дії, врубові та тунелопрохідні машини, бурові машини, котки дорожні та трамбувальні самохідні машини, навантажувачі, екскаватори, машини для сортування, подрібнення, змішування й аналогічної обробки ґрунту, каміння, руди та інших мінеральних речовин, машини для одержання ливарних форм, машини й устаткування для виймання, трамбування чи ущільнення ґрунту.

Важке машинобудування включає виробництво устаткування для металургійних підприємств, великого енергетичного устаткування, важких верстатів і ковальсько-пресових машин, великих морських і річкових судів, локомотивів і вагонів. Особливості виробництва продукції важкого машинобудування полягають у виготовленні заготовок деталей, їх механічній обробці і складанні великогабаритних вузлів, агрегатів і цілих секцій.

Витрати на сировину і матеріали тут складають від 40 до 85%, витрати на зарплату 8-15%, витрати на транспорт від 15 до 25%, витрати на електроенергію 8-15%. Заводи важкого машинобудування можуть бути орієнтовані як на металургійні бази, так і на райони споживання. Виробництво металургійного устаткування склалося як у великих районах виробництва металу, так і поза цими районами. Машинобудівна галузь району має певні переваги перед машинобудуванням в інших районах країни. Такими перевагами, як вже вказувалося, є близькість морських портів, а відповідно - й вихід на ринки країн дальнього і, що на даний момент особливо важливо, ближнього зарубіжжя, так як саме в країнах колишнього СРСР знаходиться більшість традиційних споживачів продукції машинобудування України. В Південному економічному районі розміщені підприємства суднобудування та підприємства з ремонту суден, а ця галузь хоча і є праце - та матеріалоємною, але й приносить значні прибутки при відповідній організації виробництва. В районі представлені майже всі види машинобудування. Окрім того, в районі історично є досить висока технічна культура, і з огляду на викладені фактори тут цілком можливе впровадження нових в Україні технологій та виробництв.

Основними факторами розміщення машинобудування є приморське розташування (для суднобудування), близькість баз чорної металургії (Донбас, промислове Придніпров`я), наявність кваліфікованих трудових ресурсів (інженерів, техніків та робітників) та науково-дослідницьких і конструкторських організацій, споживацький фактор (розвинені сільське господарство, харчова промисловість).

Машинобудування відіграє суттєву роль у внутрішньорайонних міжгалузевих та внутрішньогалузевих взаємозв`язках.

11. Газова промисловість України та її проблеми

Газова промисловість є досить молодою і перспективною галуззю. Вона почала розвиватись в Україні з 50-их років XX ст. і на сьогодні задовольняє власні потреби в ньому на 20-25%. Решта природного газу імпортується з Росії та Туркменістану.

Для нормального функціонування промисловості необхідна розвинута транспортна мережа. Крім розгалуженої внутрішньої мережі трубопроводів та газопроводів через територію України прокладено основний транзит газу з Росії до Центральної та Зах. Європи: газопроводи „Союз” та „Прогрес”.

Внаслідок значного дефіциту вітчизняної сировини газова промисловість розвивається переважно на імпортних ресурсах. Тому більшість підприємств переробки знаходяться в районах їх транспортування.

Промислові запаси в Україні дорівнюють 1,1 трлн м³, відкриті —

500 млрд м³. У Причорномор'ї та Приазов'ї родовища нафти і природного газу експлуатуються на ше­льфі Чорного моря: Голіцинське, Шмідта, Штормове, Тар-ханкутське, Дельфін; родовища природного газу є на шельфі Азовського моря: Керченське, Казантипське, Стрілкове.

Природного газу в 1997 році видобули 18 млрд м³, хоча в перспективі його видобуток може зрости до 50 млрд м³. Зараз тільки родовища Харківської області дають 50% природного газу України (поклади Юльєвське, Яблонев-ське, Селещенське). Видобуток газу на знаному Шебелин-ському родовищі постійно знижується через зростання гли­бини буріння (5—6 км).

Україні щорічно потрібно біля 85 млрд м³ газу. Його будуть надалі закуповувати в Росії, Туркменії та Узбеки­стані. У 1998 році 32 млрд м³ газу Україна отримає від Росії за транзит по нашій території 130 млрд м³ газу.

Головними резервами нарощування газовидобутку в Україні є відкриття нових родовищ та запровадження но­вих технологій.