51.Вугільна промисловість України та її проблеми.

Вугільна галузь є основною галуззю народного господарства яка забезпечує відносну енергетичну безпеку України, зважаючи на підвищення цін на газ, крім того вона забезпечує сировиною металургію та інші галузі В Україні видобувають усі марки вугілля: коксівне, антрацит, газове, довгополуменеве. Найбільшим басейном в Україні є Донбас із запасами 240 млрд.т. В Україні вугілля видобувається також у Львівсько Волинському та Дніпровському басейнах, проте поклади тут невеликі Частка вугілля в загальному обсязі органічного палива в надрах України складає 95%. За геологічними запасами викопного вугілля Україна посідає перше місце в Європі й восьме місце у світі. Розвідані запаси вугілля в Україні складають 34,0 млрд. т у. п. або близько 50 млрд. т (станом на 1998 р.). Прогнозні запаси – близько 120 млрд. т. У структурі балансових запасів представлені всі марки від вугілля бурого до високометаморфізованих антрацитів. Проте складні умови видобутку, низький технічний рівень, висока зношеність основних фондів, низька продуктивність праці призвели до занепаду вугільної промисловості. Зменшуються обсяги видобутку, зростають об’єми імпорту. Головними причинами кризи у вугледобувній промисловості є великий знос основних фондів, недостатній обсяг капіталовкладень і інвестицій, зростання заборгованості перед бюджетом по заробітній платі, по регресним позовам, бартеризація розрахунків, повільні темпи реструктуризації галузі.Однією з причин кризи є також недостатній розвиток приватизаційних процесів у вугільній галузі. Зараз вкрай необхідно переходити до сучасного обладнання, машин, устаткування. Використовувати електроніку, а не людське життя, яке підставляється під удар у цих важких геологічних умовах, в яких сьогодні працює вугільна галузь (на великих глибинах, у високій загазованості, температурі тощо). Якщо кошти підуть на фінансування науки, на переобладнання вугільних підприємств і підприємств сучасною технікою, економічна та соціальна ситуації у вугільних регіонах покращаться. Звідси випливає необхідність прийняття низки законів, які стосуються окремих ланок діяльності вугільної промисловості України, зокрема Закону України „Про вугільну промисловість” (за планом законотворчої та нормативно-правової роботи Міністерства вугільної промисловості України на 2008 р. більшість з них будуть прийняті у грудні поточного року). Це необхідно зробити якомога скоріше, оскільки, по-перше, проекти відповідних законів були прийняти до розгляду ще у 2005 р., по-друге, в умовах вступу України до СОТ потрібно адаптувати законодавство до норм цієї організації, щоб стати її повноправним членом.Таким чином, для якісного та ефективного розвитку вугільної галузі необхідно: - забезпечити координацію та взаємозв’язок стратегій національної безпеки та енергетичної політики; усунення енергетичних загроз національній безпеці визначити як пріоритетні напрями енергетичної політики;- розробити науково обґрунтовану методику визначення стійкості вуглевидобувних виробничих систем на національному та регіональному рівнях, яка має визначати систему критеріїв оцінки процесів виходу з кризи й розвитку антикризового керування; дослідження взаємозв'язку стійкості, ризиків й економічної безпеки функціонування системи вугільних підприємств;- розробити методичні підходи до оцінки стійкості підприємств за економічними показниками;- розробити економіко-математичні моделі стійкості розвитку системи вуглевидобувних підприємств в умовах екологічних і соціальних обмежень;- у системі енергетичної безпеки забезпечити відстеження ризиків, пов’язаних із процесами глобалізації, а на цій підставі забезпечити запровадження та регулювання державної політики щодо їх попередження, мінімізації та подолання;- визначити ризики і загрози вугільних підприємств на різних рівнях управління;- розробити та реалізувати програми економічного розвитку вугільних регіонів України на короткострокову й довгострокову перспективи з використанням методології ефективного керування стійкістю системи вугільних підприємств.

52 Розміщення галузей рослинництва орієнтується на райони з достатньою кількістю орних земель і найбільш сприятливими кліматичними умовами. Рослинництво представлено рільництвом, луківництвом, овочівництвом і садівництвом. В структурі посівних площ провідне місце займають зернові і технічні культури - понад 50%. На кормові культури припадає менше 37%, а решта - на картоплю та овочево-баштанні культури.

Зернові культури культивуються переважно в степу і Лісостепу. Основна зернова культура - озима пшениця, посіви якої займають до 50% зернового клину. Половина посівів пшениці концентрується у степових областях, більше третини - лісостепових, решта - у поліських. Друга зернова культура за площею посівів після пшениці і валового збору зерна - ярий ячмінь. Основні посівні площі цієї культури припадають на райони північного Степу та Лісостепу. Цінною продовольчою культурою є озиме жито. Його основні посіви зосереджені у Поліссі (понад 60%), у Прикарпатті та лісостепових областях.

Важливе значення має продовольча і фуражна культура - кукурудза. Вона культивується у степовій і лісостеповій зонах та у Закарпатті. Завдяки розширенню посівних площ під кукурудзою значно зміцнилась зернова і кормова бази України.

Особлива роль належить таким культурам як гречка, просо, зернобобові (горох, квасоля, соя, вика, кормовий люпин). Вони використовуються для виробництва як продовольства, так і кормів. Поширені вони переважно в поліських та лісостепових областях.