16.10. Посилення судового захисту конституційних прав і свобод громадян України

Загальна декларація прав людини, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року проголосила, що всі люди народжуються вільними й рівними у своїй гідності та правах, що кожна людина повинна володіти всіма правами і всіма свободами, які проголошує ця Декларація.

Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону.

Основні ідеї та принципи Загальної декларації прав людини, а також міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.), інших міжнародних правових документів знайшли своє відображення у Конституції України.

Так, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (п. 2 ст. 3 Конституції України).

Отже, держава має забезпечити реалізацію і захист як основних природних прав людини: права на життя і здоров’я, на честь і гідність, на недоторканність та безпеку, на екологічно чисте середовище проживання, на екологічно чисту продукцію харчування тощо, так і основних конституційних прав людини яка визнана в Україні найвищою соціальною цінністю (п. 1 ст. 3).

Проголосивши право людини на свободу й особисту недоторканність, в Конституції України встановлені певні обмеження цього права на випадок її арешту й утримання під вартою, проникнення до її житла чи іншого володіння виключно і не інакше, як за вмотивованим рішенням суду на підставі і в порядку, встановлених законом (ст. 165 КПК України).

Закон визначив умови й підстави взяття під варту. Такий запобіжний захід може застосовуватися у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років (ст. 155 КПК України).

Подання про необхідність обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту вносить орган дізнання, слідчий за згодою прокурора або сам прокурор.

Воно має бути розглянуто суддею протягом 72 годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.

Суддя має право винести постанову про дачу дозволу на затримання такої особи й доставку її в суд під вартою.

Затримання не може перевищувати 72 годин, а якщо особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд, — не більше 48 годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.

Всесторонньо вивчивши матеріали справи, допитавши затриману особу, врахувавши пояснення дізнавача, слідчого, вислухавши думку прокурора й думку захисника (якщо є) суддя виносить постанову про взяття під варту підозрюваного, або про відмову в обранні такого запобіжного заходу.

Перебування під вартою протягом досудового розслідування не повинно тривати понад двох місяців.

Якщо для закінчення розслідування справи необхідний більший термін, ніж 2 місяці, то він може бути продовжений виключно судом:

до чотирьох місяців — за поданням органу дізнання або досудового слідства, погодженим з прокурором, суддею суду, який виніс постанову про взяття під варту;

до дев’яти місяців — за поданням, погодженим із заступником Генерального прокурора України, прокурором АР Крим, області, міст Києва та Севастополя та прирівняних до них прокурорів, суддею апеляційного суду;

до вісімнадцяти місяців — за поданням, погодженим з Генеральним прокурором України, його заступником, або самим цим прокурором, суддею Верховного Суду України.

Постанова судді про взяття під варту, або про мотивовану відмову в обранні такого запобіжного заходу, про продовження строку утримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку. Подача апеляції не зупиняє виконання постанови судді.

Постанова судді апеляційного суду і судді Верховного Суду України оскарженню не підлягають і на них не може бути внесено подання прокурора.

Застосування в Україні європейських і світових стандартів з питань прав і свобод людини й громадянина призвело до внесення суттєвих змін і доповнень до законів України «Про міліцію», «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», «Про попереднє ув’язнення» тощо.

Закон встановив правило, за яким ніхто не має права без законної підстави увійти до житла всупереч волі осіб, які в ньому проживають (ст. 14-1 КПК України).

Законом охороняється особисте життя громадян, таємниця їх листування телефонних розмов, телеграфних повідомлень тощо.

Вжито і інших законодавчих заходів, спрямованих на реальний захист прав, свобод і законних інтересів громадян України.