16.9.Втілення в життя конституційних засад судочинства — суть судової реформи в Україні

Закріпивши єдину систему судів загальної юрисдикції, Конституція України визначила для них і основні засади судочинства, які покликані забезпечити надійний судовий захист прав і свобод людини й громадянина.

Їх перелік наведений у ст. 129 Конституції України.

Це перш за все законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов’язковість рішень суду.

За Конституцією України законами можуть бути визначені й інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Конституційні засади можуть бути втілені в у життя лише за умови виконання вимог щодо незалежності суддів у здійсненні ними правосуддя й підпорядкованості їх лише закону.

Ось чому скасовано повноваження голів, керівників обласних і прирівняних до них судів, Верховного Суду України про можливість порушення ними процедури перегляду судових рішень у судах вищого рівня за, наприклад, призначення м’якої міри покарання.

Внесено зміни до чинного Кримінально-процесуального кодексу України (ст.ст. 237-256) де стадія відання до суду замінена на попередній розгляд справи суддею з повідомленням усіх учасників процесу, які мають рівні права з прокурором, про день досудового розгляду.

Виключно важливе значення придається принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Рівність громадянина перед законом і судом поняття не тотожне. Рівність перед законом поняття ширше, тому що вона характеризує правове становище громадянина лише у сфері правосуддя.

Проте терміни рівність перед судом взаємопов’язані, тому що суд зобов’язаний здійснювати правосуддя виключно в рамках процесуального і матеріального законодавства, яке не створює переваг одним за рахунок інших учасників процесу.

Суттєво змінені у судочинстві функції прокурора як представника держави.

Прокурор, в порівнянні з своїми процесуальними правами до 21 червня 2001 року, позбавлений переваг, які мав у судовому процесі: давати висновок після виступу сторін у цивільному процесі навіть тоді, коли він виступав як позивач; вносити протести на судові рішення, які набрали чинності, чи призупиняти їх виконання, давати санкції на арешт громадянина, який звинувачується у вчиненні злочину.

За прокурором лише залишилося право звертатися до суду з клопотанням, як і громадянина або його адвоката, направляти апеляційну скаргу чи касаційне подання на судове рішення до відповідних судових інстанцій вищого рівня.

Особам, які з об’єктивних чи суб’єктів причин не в змозі самостійно захистити свої права і законні інтереси, закон встановив обов’язкову участь захисника у справах неповнолітніх, глухих, німих, сліпих та інших осіб.

Особам, які не володіють мовою судочинства, надається право і можливість користуватися рідною мовою за допомогою перекладача.

Згідно із статтями 370 Кримінально-процесуального кодексу України і 336 Цивільно-процесуального кодексу України обмеження прав позивача, відповідача, підсудного, потерпілого під час судового розгляду справи призводить до порушення рівноправності учасників судового розгляду і спричиняє скасування судового рішення.

В судочинство України впроваджується основна конституційна засада — це змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так у ст. 48 КПК України визначено обов’язки і права захисника; а ст. 297 і 299 регламентують порядок проведення судового слідства та участь сторін судового розгляду у дослідженні доказів.

Внесені зміни до кримінального законодавства передбачають обов’язкову участь прокурора під час розгляду судом кримінальної справи, за винятком випадків, коли розглядається кримінальна справа приватного звинувачення і коли прокурор відмовився підтримати державне обвинувачення.

Участь прокурора у розгляді кримінальної справи судом першої інстанції починається з попереднього розгляду справи.

В судовому засіданні прокурор підтримує державне обвинувачення, добивається забезпечення вимог закону про всебічний об’єктивний і повний розгляд справи.

Прокурор зобов’язаний висловити свою чітку позицію з приводу застосування кримінального закону та міри покарання для підсудного.

Прокурор, як державний обвинувач, бере обов’язкову участь у розгляді справи в апеляційному суді.

У разі незгоди з рішенням апеляційного суду він, як і інші учасники процесу, має право на касаційне подання до Верховного Суду України.

Для забезпечення виконання вимог ст. 59 Конституції України проте, що кожен має право на правову допомогу і кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та ст. 63 Конституції України що особа не несе відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї, чи близьких родичів у кримінальному законодавстві тепер краще врегульовані питання щодо справ підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника, а також обов’язків досудового слідства й суду.

Для забезпечення і гарантування законності у діяльності правосуддя принципове значення мало впровадження у життя апеляційного та касаційного порядку перегляду рішення суду.

Апеляційний перегляд судової справи означає її розгляд по суті судом другої інстанції, у процесі якого заново перевіряються досліджені судом першої інстанції докази, з’ясовуються нові факти тощо.

Апеляційний суд має право залишити рішення суду першої інстанції без змін, або змінити його чи постановити нове рішення.

В разі виявлення апеляційним судом значних порушень процесуального законодавства, він може скасувати винесене рішення й справу направити до суду першої інстанції на її повторний розгляд або додаткове розслідування, якщо це справа кримінальна.

Касаційний порядок перегляду рішення суду спрямований на утвердження законності при прийнятті судових рішень.

Підставами касаційного оскарження чи касаційного подання прокурора є неправильне застосування судом норм закону або порушення вимог процесуального кодексу.

В Україні, згідно чинного законодавства, судами касаційної інстанції є Верховний Суд України, а для місцевих господарських судів Вищий господарський суд України.

Проте, рішення Вищого господарського суду України, згідно процесуального закону, можуть бути перевірені у касаційному порядку Верховним Судом України.

Сучасне процесуальне законодавство чіткіше врегулювало впровадження у судочинство принципу гласності судового процесу і його повного фіксування технічними засобами.

Це сприяє забезпеченню прозорості судової діяльності, унеможливлює допущення зловживань чи порушень вимог процесуального закону.

Обов’язковою до виконання судом є вимога учасників кримінального процесу про фіксацію його технічними засобами. У випадку ігнорування судом такої вимоги це є підставою для скасування судового рішення у кримінальній справі.

Отже, внесені зміни до чинного законодавства про судочинство, позитивно сприятимуть посиленню захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб та держави.