16.2. Судова гілка влади в Україні — загальна характеристика

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Суд в Україні повинен бути об’єктивний, незалежний, справедливий при здійсненні правосуддя, керуючись у своїй діяльності винятково законом і тільки законом.

Як бачимо, складових умов для створення ефективного правосуддя чимало, а тому створити їх в повному об’ємі на сучасному стані розвитку держави не так просто.

Найбільш важливе і найбільш важке завдання це забезпечити конституційну вимогу про незалежність і недоторканність судів (ст. 126 Конституції України).

Радянська судова система, яка нам дісталася у спадок, мала головну ваду — вона була складовою державного механізму влади і виконувала завдання влади.

Для того, щоб забезпечити незалежність судової влади, уже в Концепції судово-правової реформи, затвердженої постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року, на перший план було поставлено завдання, через ефективне розмежування повноважень між трьома гілками влади, гарантувати самостійність і незалежність судових органів.

Першим важливим кроком, який забезпечував незалежність судової влади, було прийняття Закону України від 15 грудня 1992 року «Про статус суддів». В законі вперше було проголошено, що саме суддя є носієм судової влади, який здійснює правосуддя незалежно від представників законодавчої та виконавчої влади.

Цей закон встановив гарантії забезпечення незалежності і недоторканності суддів в Україні, а також їхні обов’язки і міру відповідальності за неналежне їх виконання. В ньому були визначені заходи щодо посилення соціального захисту і поліпшення матеріального забезпечення суддів.

На протязі 1993-94 років Верховною Радою України були прийняті важливі законодавчі акти, які стосувалися суддівства, зокрема закони: «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», «Про органи суддівського самоврядування», «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» та ряд інших.

Конституція України 1996 року закріпила принципи розбудови державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову і визначила основні гарантії незалежності і недоторканності суддів. Це стало визначальним чинником у забезпеченні конституційного права кожного громадянина України на судовий захист порушених його прав і свобод чи інтересів.

Конституція України поширила юрисдикцію судів на всі правовідносини, що виникають у державі (п.2 ст. 124 Конституції України). З того часу було практично знято всі обмеження щодо розгляду конфліктів судовими органами і відкрито нові можливості щодо подальшого реформування судової системи України.

В Перехідних положеннях Конституції України був визначений п’ятирічний термін для подальшого проведення реформ у судовій системі, які затримувалися.

Лише 7 лютого 2002 року був ухвалений Закон України «Про судовий устрій України», який став базовим у проведенні так званої сьогодні «малої» судової реформи.

Згідно закону судова влада — це система судових органів, що володіє важливими повноваженнями, спрямованими на встановлення істини у справі, відновлення справедливості та покарання винних.

Судова влада — це влада, яка реалізується здійсненням правосуддя у формі кримінального, цивільного, адміністративного, господарського та конституційного судочинства.

Судова влада здійснюється судом або суддею. Судити — це вживати, застосовувати, здійснювати владу.

Судова влада — це особлива прерогатива суду, судді розв’язувати соціальні конфлікти, що виникають у суспільстві та регулюються шляхом їх вирішення, розв’язання на засадах права і тільки права.

Суд, здійснюючи свої функції, повинен бути неупереджений стосовно сторін конфлікту. Він повинен бути звільнений від обов’язку оголошувати обвинувальний вирок та позбавлений права першим допитувати обвинуваченого, потерпілого, свідка, інших суб’єктів процесу.

Згідно Закону України «Про судовий устрій України», який вступив у дію 1 червня 2002 року в Україні створено єдину судову систему судів загальної юрисдикції у складі: місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України.

До місцевих судів віднесено: районні, міські суди, військові суди гарнізонів, господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

До судів вищого рівня — апеляційні — віднесено: Верховний Суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва і Севастополя, військові суди регіонів і Військово-Морських сил України, а також дев’ять регіональних господарських апеляційних судів: Дніпропетровський, Донецький, Київський, Львівський, Одеський, Харківський, Севастопольський, Житомирський і Запорізький, юрисдикція яких поширюється на певні округи.

Вищий арбітражний суд України реформовано у Вищий господарський суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України — як суд касаційної інстанції, повноваження якого поширено і на судову діяльність Вищого господарського суду України.

Систему колишніх арбітражних судів реформовано у систему спеціалізованих господарських судів.

Передбачено і було створено ще одну ланку спеціалізованих судів — адміністративних судів на чолі з Вищим адміністративним судом України, які мають забезпечити розгляд претензій громадян України до діяльності (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Виходячи із вимог закону, з 2002 року створено і функціонує Державна судова адміністрація, яка здійснює функції щодо регулювання діяльності судів, які раніше перебували у компетенції Міністерства юстиції України.