Розділ 16. Судова влада в україні

«Правосуддя — основа держави»

Ціцерон

16.1. Судова влада у наукових теоріях поділу влад.

Функції судочинства були одним із перших атрибутів у стародавньому світі.

Стародавні царі були, насамперед, суддями, а не законодавцями, і в первинному суспільстві зовсім було відсутнє уявлення про можливість самочинно змінити установлені начала права.

Першопочатковою точкою прояву державного владарювання було судове рішення, а не «закон».

На ранній стадії розвитку людської цивілізації виникають передумови самостійності суду, його відмежування від інших видів влад.

Відносини в суспільстві регулювались звичаєм і вирішували спір ті, хто знав звичаї — судді.

Виконання судового (-х) рішення (-нь) забезпечувалось авторитетом суду.

Отже, ідея справедливості і обмеження сваволі складає основний зміст існування незалежного і владного суду.

Один із визначних філософів і мислителів стародавньої Греції Арістотель, займаючись обґрунтуванням державного механізму, виділяє три частини державних органів.

Перша — інститут законодавчий, його компетенція: — приймати рішення про війну та мир, про вступ в союз, його порушення, про закони, про смертну кару, про конфіскацію майна... Це орган перед яким відповідальні всі правлячі особи, в т.ч. і в порядку судового переслідування.

Друга — інститут адміністративної (виконавчої) влади. Це права та обов’язки конкретних посадових осіб виконувати прийняті першою «частиною» — гілкою рішення.

Третя — інститут судовий. Арістотель провів класифікацію судів за видами — на 8 видів і підвидів; розглянув порядок формування суддівського корпусу, досліджував питання участі громадян в роботі судових органів.

Висновок: Арістотель ще в далеку сивину віків побачив «три частини» влади будь-якої держави: законодавчу, виконавчу, судову.

Ідеї поділу влади він не розгледів, мова у нього була лише про поділ «державних органів» на три частини.

Ідея, концепція поділу влад отримала своє обґрунтування у працях іншого мислителя Полібія. Він виділив принцип взаємного стримування і противаг різних елементів держави, тобто 3-х гілок влади, щоб жодна з них не розвинулась надмірно, і не перетворилась би у споріднену їй зворотню форму, щоб усі стримувались в прояві властивостей взаємним протиставленням, і ні одна не тягнула б у свою сторону і перевищувала б інших (іншу).

Полібій виділяв такі начала правління — владу царську, старійшин, сенату, народу.

В епоху феодалізму спостерігається спад розвитку теорії поділу влад і розвивається ідея єдиновладдя, дане Богом без обмеження.

Проте ідея існування більш-менш незалежного суду знаходить відображення як у практиці так і в праві феодальної держави.

Хоча феодали хотіли повністю заволодіти правосуддям, продовжували діяти суди за участю представників народу: збори рахімбургів, комісії якобінів, суд шеффенів, комісія присяжних.

В процесі переходу від феодалізму до капіталізму судові установи отримують ту частку незалежності, яка дозволила б їм стати окремою владою в державі.

Появляються доктрини «природного договору» та набуває значення ідея поділу влад на 3 гілки. Вона остаточно сформувалась у XVII столітті, як реакція на абсолютизацію верховної влади. Започаткував її ідейне обґрунтування Джон Локк.

З іменем Дж. Локка просвітителя і сучасника буржуазної революції 1688 року в Англії пов’язано подальший розвиток концепції поділу влад, виділення судової влади та визначення її місця і ролі в державному організмі на підставі Закону.

Дж. Локк виділяє дві самостійні влади — законодавчу і виконавчу.

Перша та, що «має право вказувати, як повинна бути застосована сила держави для забезпечення суспільства та її членів». Влада виконавча доповнюється федеративною (іншими ланками внизу). У разі конфлікту між ними (двома гілками) «... на землі не може бути? судді»???, тобто вона третя гілка не може бути самостійною».

На думку Дж. Локка — головною метою об’єднання людей в державі є «збереження їх власності, рівності й свободи, оскільки вони не можуть бути забезпечені в природному стані, де кожний установлює свої правила життя, — закони, сам судить про їх порушення і сам приводить до виконання свої вироки».

За Дж. Локком суспільству не вистачає:

• встановленого відповідного закону;

• знаючого і неупередженого судді;

• не вистачає сили (виконавської), яка могла б підтримати вирок — його виконання.

Отже Дж. Локк стверджує, що тільки при прояві держави з’являться суди, судді, які мають владу вирішувати всі суперечки і відшкодовувати будь-яку шкоду. Таким суддею є законодавча влада або особи, нею призначені.

«Класичну» теорію поділу влад запропонував Шарль Луї Монтеск’є — французький юрист і політичний мислитель. Її відправною точкою є вчення про визначення індивідуальної свободи, як блага, що повинне бути захищеним — судовою гілкою влади — ось суть. В праці «Про дух законів» (1748 р.) він зазначив, що для громадянина політична свобода є той душевний спокій, який корениться у впевненості кожного про свою безпеку; щоб володіти цією свободою, необхідно таке правління, при якому громадянин міг би не боятися іншого громадянина.

Прийшовши до висновку, про необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову французький мислитель застерігав, що не буде досягнута свобода і в тому випадку, коли судова влада невід’єднана від влади законодавчої і виконавчої.

Якщо вона з’єднана з законодавчою владою, то життя і свобода громадян опиняється під владою свавілля: оскільки суддя буде законодавцем.

Якщо вона з’єднана з виконавчою владою, то суддя отримає можливість стати гнобителем.

Сутність теорії поділу влад Шарля Луї Монтеск’є полягає в тому, що в кожній державі існують три незалежні одна від одної гілки влади, які діють в межах своєї компетенції згідно закону, як рівної ваги.

За Монтеск’є, перша влада видає закони; друга — правитель, оголошує війну чи укладає мир, відправляє-приймає послів, охороняє безпеку держави, упереджує напад тощо; третя — карає злочини і вирішує спори приватних осіб — це судова.

До чого може призвести їх об’єднання. Все загинуло б якби в одній особі ... були об’єднані ці три гілки влади ... подумайте про становище, в яке може бути поставлений громадянин цієї республіки.

За конституцією Монтеск’є, парламент — вищий орган влади, яка складається з 2-х палат чи зборів:

• благородних — верхня;

• представників — нижня.

Судова з ними не повинна бути об’єднана.

Судова влада потребує добре організованої і розгалуженої системи судів, продуманої системи законодавства. Тоді вона може виступати гарантом прав громадян.

Перша ознака незалежної судової влади — вона не повинна бути доручена постійно діючому органу, або особам, які за законом беруться з народу для створення суду.

Судді мають бути виборними і лише в крайньому разі — призначеними.

Суд повинен бути колегіальним — колективом суддів.

В основу вироку береться загальне правило закону плюс конкретна обставина.

Отже, Монтеск’є звертається і до конкретних форм здійснення правосуддя — процедур цивільних і кримінальних. Ідея незалежності суду тісно пов’язана з ідеєю забезпечення прав і свобод людини.

Юрисдикція суду повинна поширюватися на чиновників виконавчої влади.

Питанням виборності суддів у свій час займався Б.Н. Чичерін. Він зазначав як загальне начало, живий зв’язок між суспільством і судом є вельми бажаним.

З одного боку, близький до суспільства суд викликає до себе більше довіри; з іншого боку, цим шляхом у самому суспільстві розповсюджується свідомість права, розуміння юридичних відносин, любов до законності, що його захищає.

Участь суспільства в організації суду служить для нього виховним засобом, воно більше всього сприяє розвитку громадськості.

Про пряме народовладдя при формуванні корпусу професійних суддів України висловлюється і О.Батанов, підкреслюючи, що місцеве самоврядування може вкоренитися та сприяти добробуту відповідних територіальних громад в Україні лише за умови, що саме вони зможуть безпосередньо обирати професійних (мирових) суддів.

Тільки судді, обрані територіальними громадами, зможуть сповна служити народу.

Отже, ніхто не заперечує, що пряме волевиявлення громадян при формуванні судової гілки влади є найдемократичнішою формою передачі владних повноважень в державі.

Ідея прямого народовладдя при формуванні органів судової влади у свій час втілювалась в Українській РСР. За цей час було набуто наукових знань та практичного досвіду по вдосконаленню механізму виборності суддів громадянами. Були виявлені і суттєві її недоліки. Проте, ті позитивні надбання щодо формування корпусу суддів прямим народовладдям на даному етапі державотворення не були взяті до уваги. Постає питання: якщо в Україні єдиним джерелом влади є народ, то чому ж судова влада, яка за своїм статусом є рівновелика з іншими гілками влади, а за покликанням — найближче до людини у захисті її прав і свобод, одержує свої повноваження не від народу, а лише його представників.

Ось чому, В. Євдокимов та Я. Іваненко відмічають, що судова влада, на перший погляд, виглядає найслабкішою порівняно з іншими гілками — законодавчою і виконавчою тому, що повноваження на правосуддя вона отримує не безпосередньо від народу як єдиного джерела влади в державі, а лише опосередковано — від Президента України і Верховної Ради України, які обираються народом.

Суди у своєму розпорядженні не мають ні міліції, ні тюрм, ні інших органів примусу, які є у виконавчої влади.

Сила судової влади, як захисника прав і свобод людини й громадянина, корениться у законному і справедливому, гуманному вирішенні юридичних конфліктів, що створює їй у суспільстві високий авторитет і повагу.

На практиці виникають питання, чи в змозі суддя, судді, суд справедливо захистити права і свободи людини і громадянина в Україні, якщо їх (його) повноваження цілком і повністю залежать від діяльності двох інших гілок влади, або їх рішення будуть ігноруватися виконавчими органами.

Таким чином, механізм формування корпусу професійних суддів в Україні, на наш погляд, не відображає повною мірою сутності принципу поділу влади, за вимогами якого всі гілки влади однаково одержують повноваження від народу — суверена влади, а тому мають рівну можливість взаємно обмежувати та стримувати одна одну.