Розділ 15. Прокуратура україни

«Непорушна основа

держави — справедливість»

Піндар

15.1. Правовий статус Прокуратури України

Історія прокуратури сягає у далеке минуле, вона нараховує більше семи століть. Батьківщиною виникнення прокуратури вважається Франція, у якій інститут прокуратури формувався як незалежна державна установа. З Франції інститут прокуратури був запозичений Німеччиною, Англією, Шотландією, іншими державами.

Розвиток прокуратури у різних державах світу йшов своїм шляхом, маючи свою специфіку та динаміку удосконалення її функцій.

На території України інститут прокуратури існує більше 350 років. За весь цей час у її розвитку і становленні були злети і падіння, неодноразово змінювались її функції та завдання.

В період Української Народної Республіки вона була створена при судах, але була автономним державним органом, з властивими йому специфічними функціями. 4 січня 1918 року Центральною Радою України був ухвалений закон «Про урядження прокурорського нагляду на Україні».

28 червня 1922 року було створено прокуратуру УСРР і затверджено Положення «Про прокурорський нагляд».

Організаційно державна прокуратура входила до складу Міністерства юстиції республіки.

В самостійну організаційну систему прокуратура України була виділена у 1936 році з прийняттям нової Конституції СРСР і утворенням Прокуратури СРСР.

У зв’язку з проголошенням незалежності України 4 вересня 1991 року Верховна Рада України УРСР припинила повноваження прокуратури УРСР.

5 листопада 1991 року був прийнятий закон «Про прокуратуру», який склав правову основу діяльності органів прокуратури у незалежній Україні.

Із запровадженням в Україні принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову постало питання, до якого виду влади належить прокуратура.

Досвід зарубіжних держав свідчить, що існують різні варіанти вирішення цього питання.

В одних державах (США) прокуратура перебуває у складі (структурі) Міністерства юстиції, в інших — при судах або виділена в окрему систему.

Аналізуючи функції прокуратури, визначені Конституцією України, Законом України «Про прокуратуру», доходимо висновку, що одні її функції тяжіють до виконавчої влади, інші — до судової.

Точне визначення місця прокуратури у системі державної влади, державно-правових інститутів має ключове значення для визначення сутності правового статусу, організаційної побудови, форм і методів її діяльності.

У законах про прокуратуру ряду держав СНД вона є «самостійним органом», «незалежним державним органом», «самостійним правоохоронним органом» (ст. 1. Закону «Про прокуратуру» Білорусі, ст. 1 Закону «Про прокуратуру» — Азербайджану, ст. 1 Закону «Про прокуратуру» — Литви).

У законодавстві Киргизії зафіксовано, що прокуратура — «державний орган у системі виконавчої влади», а у законодавстві Естонії сказано, що «прокуратура є установою виконавчої державної влади, яка входить до сфери управління міністра юстиції у статусі самостійної служби».

Важливе значення щодо визначення правового статусу в системі державної влади має система підзвітності та підконтрольності органів прокуратури, закріплена у чинному законодавстві.

Згідно із Законом «Про прокуратуру Узбекистану» її діяльність підконтрольна президенту і парламенту республіки (ст. 6).

Відповідно до закону «Про прокуратуру Туркменістану» генеральний прокурор підзвітний президентові (ст. 10). Прокуратура Республіки Казахстан підзвітна Верховній Раді (ст. 1 «Закону про прокуратуру»).

Згідно із Законом України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України у своїй діяльності щодо здійснення нагляду за дотриманням законів відповідальний перед Верховною Радою України і лише їй підзвітний.

У Конституції України це питання не отримало логічного відображення.

Але виходячи з того, що Генеральний прокурор України призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України, він у своїй діяльності повинен бути відповідальний перед парламентом і Президентом України. Отже, прокуратура України — це єдина централізована система органів і установ, що не входить ні до однієї з гілок влади.

Закон України «Про прокуратуру» закріплює принципи організації та діяльності прокуратури. Відповідно до нього її органи становлять єдину централізовану систему. Вони здійснюють свої повноваження на підставі норм Конституції і законів України незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, рішень громадських об’єднань або їх органів.

Органи прокуратури захищають, у межах своєї компетенції, права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, вживають заходів для усунення порушень закону, хто б до них не вдавався тощо.

Чинне законодавство України визначає гарантії незалежності прокуратури у здійсненні своїх повноважень.

Забороняється втручання органів державної влади і управління, посадових осіб, засобів масової інформації, об’єднань громадян та їх представників у діяльність прокуратури щодо нагляду за додержанням законів або розслідування діянь, що містять ознаки злочину.

Вплив у будь-якій формі на працівника прокуратури з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків або вимоги прийняти неправомірне рішення тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Звернення представників влади, інших посадових осіб до прокурора з приводу контрабандних справ і матеріалів, що перебувають у провадженні прокуратури, не можуть містити будь-яких вказівок або вимог щодо конкретних результатів їх вирішення.

Ніхто не має права без дозволу прокурора або слідчого розголошувати дані перевірок і попереднього слідства до їх завершення.

Вимоги прокурора, які базуються на чинному законодавстві, є обов’язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються ними невідкладно або у строки, визначені прокурором чи законом.

Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне за собою відповідальність згідно із законом.