13. здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону;

14. затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

15. Прийняття Регламенту Верховної Ради України;

16. призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати;

17. призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; заслуховування його щорічних доповідей про стан дотримання та захисту праві свобод людини в Україні;

18. призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України;

19. призначення на посади та звільнення з посад половини складу Ради Національного банку України;

20. призначення на посади та звільнення з посад половини складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

21. призначення на посади та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;

22. затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Служби безпеки України, Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України;

23. схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на території України;

24. Встановлення державних символів України;

25. надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України Генерального прокурора України; висловлення недовіри Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади;

26. призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду України;

27. обрання суддів безстроково;

28. дострокове припинення повноважень Верховної Ради України Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

29. утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;

30. призначення чергових і позачергових виборів до органів місцевого самоврядування;

31. затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації;

32. надання законом згоди на обов»язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України;

33. здійснення парламентського контролю у межах, визначених цією Конституцією та законом;

34. прийняття рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України;

35. призначення на посаду та звільнення з посади керівника апарату Верховної Ради України; затвердження кошторису Верховної Ради України та структури її апарату;

36. затвердження переліку об»єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначення правових засад вилучення об»єктів права приватної власності;

37. затвердження законом Конституції Автономної Республіки Крим, змін до неї.

Верховної Ради України здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України віднесені до її відання;

Верховної Ради України за пропозицією Президента України або не менш як однієї третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може розглядатися Верховною Радою України більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України або протягом останньої сесії Верховної Ради України;

Верховна Рада України для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції України створює з числа народних депутатів України комітети Верховної Ради України та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Верховна Рада України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності комітетів Верховної Ради України, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом (ст. 89).

Однією із найголовніших функцій Верховної Ради України є законодавча функція.

Важливою стадією законодавчого процесу є законодавча ініціатива, яку слід розуміти як внесення у парламент певними суб’єктами права проектів законів та обов’язок парламенту розглянути їх і прийняти відповідне рішення.

До суб’єктів права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України Конституція відносить Президента України, народних депутатів України, Кабінет Міністрів України (ст. 93).

При цьому ст. 93 Конституції України містить правило, за яким законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, Верховна Рада України розглядає позачергово.

Зауважимо, що перелік суб’єктів права законодавчої ініціативи не є повним. У ньому відсутня судова гілка влади, зате виконавча має кілька суб’єктів.

В історії світового конституціоналізму є випадки, коли виконавча влада або зовсім не наділена правом законодавчої ініціативи, або представлена лише одним суб’єктом.

Так, у США і Великобританії такими суб’єктами є лише депутати.

Необхідні законопроекти адміністрація США вносить у Конгрес через «своїх» конгресменів.

Конституція Французької Республіки 1958 р. відносить до суб’єктів права законодавчої ініціативи лише депутатів парламенту і прем’єр-міністра (ст. 39). Президент Франції права законодавчої ініціативи не має.

Конституція Казахстану 1995 р. передбачає право законодавчої ініціативи тільки за депутатами та урядом (ст. 61). Таким чином, світовий досвід конституційного вирішення цього питання підтверджує висновок про доцільність і раціональність звуження кола суб’єктів законодавчої ініціативи, в тому числі вона відбулася і у Верховній Раді України за рахунок Національного банку України згідно закону України «Про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року».

Наступною стадією законодавчого процесу є обговорення внесеного законопроекту, спочатку в комітетах Верховної Ради України, а потім на її пленарному засіданні.

Доопрацьований законопроект приймає Верховна Рада України шляхом голосування на її пленарному засіданні більшістю депутатів від її конституційного складу (226). Проголосований більшістю законопроект стає законом, який підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно надсилає його Президентові України.

Президент України протягом 15 днів після отримання закону підписує, беручи його до виконання та офіційного оприлюднення.

Конституція України наділяє Президента України правом відкладального вето, що дає. йому право повернути закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо під час повторного розгляду закон знову буде прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами голосів від її конституційного складу (300), Президент зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підтримує такий закон, то він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Прийнятий і підписаний закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше від дня його опублікування (ст. 94).

Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, він вважається схваленим Президентом України і має бути ним підписаний та офіційно оприлюднений (ст. 94).

Наявність конституційно окреслених повноважень не дає можливості Верховній Раді приймати закони з будь-якого питання суспільного і державного життя, а отже, їх регулювання відбувається за допомогою підзаконних нормативних актів: указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України тощо.

Позитивно чи негативно це впливає на формування і становлення правової системи держави? Однозначну відповідь важко дати, але очевидним є той факт, що у таких умовах для виконавчої гілки влади конституційно відкривається шлях для здійснення власної нормотворчості у сферах, не внесених до конституційного переліку, які регулюються винятково законами України.

Щоб запобігти цьому, Конституція України повинна мати норму, яка наділятиме парламент правом регулювати найважливіші і найскладніші суспільні відносини шляхом прийняття законів.

Багатогранність повноважень українського парламенту зумовлена тим, що він у властивих йому формах бере активну участь у державному житті, сприяє становленню і зміцненню української державності.

Отже, крім законодавчої діяльності, головними функціями Верховної Ради є установча, тобто державотворча, організаційна, парламентського контролю, бюджетно-фінансова, зовнішньополітична.

Головні напрямки діяльності Верховної Ради України щодо здійснення установчої функції:

а) участь у формуванні органів виконавчої влади — Кабінету Міністрів України;

б) участь у формуванні органів судової влади;

в) створення парламентських структур та обрання їх керівників;

г) участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій;

д) вирішення питань територіального устрою України тощо. Пріоритетним напрямком установчої функції парламенту є призначення виборів Президента України у строки, встановлені Конституцією України.

Роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади полягає в тому, що Верховна Рада України на пленарному засіданні призначає за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, міністра оборони України, міністра закордонних справ України. Всі інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.

Верховна Рада України, здійснюючи установчу функцію, вирішує питання щодо призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Прем»єр-міністра України Голови Антимонопольного комітету, Голови Фонду державного майна, Голови Державного комітету з телебачення і радіомовлення України (п. 12 ст. 85).

Важливі державотворчі функції має Верховна Рада України у формуванні органів судової влади та прокуратури.

Вона обирає суддів безстроково, призначає одну третину складу Конституційного Суду України, вирішує питання про надання згоди на призначення та звільнення Президентом України Генерального прокурора України та висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку (п.п. 25, 26,27).

Верховна Рада здійснює установчі функції щодо формування парламентських органів та інших структур.

Зокрема вона призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голову та членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови та відкликає їх; затверджує перелік комітетів і обирає їх голів; перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів, створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії, призначає і звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України тощо.

Важливе місце в установчій діяльності Верховної Ради України має формування інших органів державної влади та державних організацій.

Зокрема Верховна Рада призначає на посади та звільняє з посад членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України (п. 21 ст. 85); призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (п. 20 ст. 85); призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України за поданням Президента України, а також призначає на посаду та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України (п. 18,19 ст. 85).

Поряд з цими видами установчої діяльності Верховна Рада України затверджує загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних сил України, Служби безпеки, — інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України (п. 22 ст. 85).

Чималі установчі функції здійснює парламент України у сфері територіального устрою і місцевого самоврядування.

Він утворює і здійснює ліквідацію районів, встановлює і змінює межі районів та міст, зараховує населені пункти до категорії міст, дає найменування і перейменування населених пунктів та районів (п. 29ст. 85).

Крім цього, Верховна Рада України приймає закони про територіальний устрій України, правовий режим державного кордону, статус столиці України, спеціальний статус інших міст.

У сфері місцевого самоврядування Верховна Рада України призначає чергові та позачергові вибори до органів місцевого самоврядування, зокрема, у 1997 р. прийняла Закон «Про місцеве самоврядування в Україні».

Багатогранною за змістом і формами є бюджетно-фінансова діяльність Верховної Ради України. Вона вважається однією з основних функцій парламенту.

Верховна Рада України приймає закон про Державний бюджет України, вносить до нього зміни і доповнення, здійснює контроль за його виконанням і затверджує звіт про його виконання (п. 4 ст. 85).

Верховна Рада України встановлює грошову одиницю України, якою за Конституцією України є гривня (ст. 99).

Важливе місце у діяльності Верховної Ради України, як і в парламентах інших держав, посідає парламентський контроль.

Контрольна діяльність парламенту багатогранна, її основні напрямки:

• контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

• парламентський контроль за дотриманням конституційних прав та свобод людини і громадянина, їх захист;

• бюджетно-фінансовий контроль;

• прийняття рішення про направлення депутатського запиту до Президента України;

• подання запиту народним депутатом України на пленарному засіданні Верховної Ради України до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України тощо;

• парламентський контроль за діяльністю Генерального прокурора України;

• здійснення парламентського контролю за допомогою тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій.

Пріоритетним напрямком парламентського контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України.

Основною формою парламентського контролю за діяльністю уряду є розгляд і заслуховування звітів про його діяльність.

Іншим важливим напрямком діяльності Верховної Ради України є здійснення нею бюджетно-фінансового контролю.

Контроль за використанням коштів з Державного бюджету України здійснює Рахункова палата Верховної Ради України.

Особливу увагу Верховна Рада України повинна приділяти контролю за дотриманням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Цей вид парламентського контролю здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Традиційною парламентською формою контролю є запити — парламентські та депутатські.

Верховна Рада має право прийняти рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною депутатів від конституційного складу Верховної Ради України (п. 34 ст. 85).

Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ, організацій, незалежно від підпорядкування і форм власності. Усі вони зобов’язані повідомити народному депутатові України про результати розгляду запиту (ст. 86).

Верховна Рада України, як і парламенти інших держав, здійснює чимало важливих внутрішніх і зовнішніх функцій.

Внутрішні: політична, економічна, соціальна, культурна, екологічна тощо.

Зовнішні: оборонна, зовнішньополітична, зовнішньоекономічна та ін.

Усі ці функції мають конституційне закріплення.

Політична функція закріплена в Конституції України таким чином:

• визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

• заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

• розгляд і прийняття рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України тощо (п. 5, 8, 11 ст. 85).

Про наявність у Верховної Ради України економічної, соціально-культурної та інших внутрішніх функцій свідчать такі її повноваження:

• затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку;

• затвердження переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації; визначення правових засад вилучення об’єктів права приватної власності;

• прийняття законів про правовий режим власності, правові засади підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання, засади регулювання праці й зайнятості тощо (п. 3, 36 ст. 85).

Про зовнішні функції свідчать конституційні повноваження Верховної Ради України у питаннях надання згоди на обов’язковість міжнародних договорів України та їх денонсації; затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях; про загальну та часткову мобілізацію; про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації; про схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам; про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України (п. 31, 32 ст. 85, п. 2 ст. 92).

Підтвердженням відповідних зовнішніх функцій Верховної Ради України є її повноваження щодо визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи, національної безпеки тощо, визначених винятково законами України (ст. 92).

В умовах розвитку і поглиблення демократичних процесів визріває об’єктивно потреба у зміцненні позиції Верховної Ради України у системі державної влади.

Цілісна система правового забезпечення діяльності Верховної Ради є міцним заслоном проти наступу і натиску на парламентаризм з метою гарантування провідного місця законодавчої влади у механізмі здійснення державної влади.