11.3. Конституційний статус Верховної Ради України

Основний Закон України 1996 р. закріплює, що: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75).

Термін «рада» вживався в українському конституціалізмі задовго до 1917 р. Він органічно властивий історії вітчизняної конституційної думки, традиціям українського народу, його правосвідомості.

Ось чому конституювання парламенту Верховною Радою України віддзеркалює і втілює історично-конституційні особливості й традиції, сформовані упродовж століть на українській землі. Це не має нічого спільного з автоматичним перенесенням назви із попередньої Конституції у Конституцію України 1996 р.

Дотримуючись принципу спадковості української конституційної правотворчості, Основний Закон нашої держави дав у ст. 75 нормативне визначення парламенту: «Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України «.

Важливо й те, що у цьому визначенні міститься такий вагомий складник характеристики законодавчого органу, як «єдиний».

Цим терміном виключені двозначності чи припущення про існування у системі державних органів інших суб’єктів законодавчої влади в Україні.

Отже, слово «єдиний» має глибокий смисл: в Україні нема іншого державного органу, який мав би конституційне право здійснювати законодавчу функцію.

Це положення належить до основних щодо конституційно-правового статусу Верховної Ради України. Всебічне втілення його у життя — один із засобів підвищення ролі парламенту в державі.

Незважаючи на принципове значення конституційного визначення українського парламенту як єдиного законодавчого органу, воно є неточним і неповним, оскільки не містить характеристики, суть якої у тому, що парламент є також і єдиним загальнодержавним представницьким органом усього народу України.

Дане ж положення — усталене, загальновизнане у світовій конституційній теорії. Воно набуло конституційного втілення в інших державах, зокрема у Росії. «Федеральні Збори — парламент Російської Федерації — є представницьким і законодавчим органом Російської Федерації», — проголошено у ст. 94 Конституції Росії. Тут чітко відображено обидві, іманентні риси парламенту як представницького, так і законодавчого органу.

Отже, виходячи із потреби вдосконалення конституційного поняття українського парламенту, слід доповнити ст. 75 Конституції України таким положенням: «Верховна Рада — єдиний представницький і законодавчий орган України».

Таке доповнення обґрунтовується тим, що парламент як загальнодержавний представницький орган усього народу належить до фундаментальних визначень світового конституціоналізму. Однак в юридичній літературі обґрунтовують тезу, що органом народного представництва є і президент, якого також обирають всенародним голосуванням.

Тотожність методів легітимації парламенту і президента недостатня для визначення положення про те, що органами народного представництва в Україні однаковою мірою є і Верховна Рада і Президент України, оскільки їх соціальне призначення і функції неоднакові.

Саме з метою реалізації головної функції єдиної державної влади — законодавчого регулювання суспільних відносин — народ обирає парламент. Його призначення — прийняття законів, котрі б виражали волю народу і втілювали у життя його інтереси.

Соціальне призначення президента — інше. Його обирає народ для втілення у життя вимог Конституції та законів, прийнятих парламентом держави. У цьому суть президентського статусу. Він — представник держави, глава держави. (п.1.ст. 102).

Це положення закріплене у Конституції 1996 p.: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» (ст. 6).

Перевагою представницького характеру Верховної Ради, а не Президента України, є і співвідношення парламентських і президентських правових актів та їх субординація. Закони мають вищу юридичну силу. Укази Президента — підзаконні нормативні акти.

Вагомим аргументом на підтвердження саме представницького характеру Верховної Ради є особливість її складу.

Парламент України складається із 450 народних депутатів, яких обирають на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років (ст. 76). Завдяки широкому складу парламент виступає як орган, що повністю і всебічно представляє народ і виражає його волю. Отже, парламент узгоджує інтереси різних суспільних верств і колегіально приймає збалансованіші, зваженіші рішення, ніж одна, навіть видатна, особистість.

Особливе значення для глибшого осмислення тези, що Верховна Рада України — єдиний загальнодержавний представницький орган всього народу, має Декларація про державний суверенітет України. Вона не лише визначає суб’єкта, який представляє весь народ, а проголошує заборону іншим суб’єктам виступати від імені народу: «Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада. Ні одна політична партія, громадська організація, інше угруповання або окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України» (глава II).

Вимоги Декларації втілено у Конституції України 1996 р., у її преамбулі значиться: «Верховна Рада України від імені Українського народу — громадян України всіх національностей... приймає цю Конституцію — Основний Закон України».

Наведені аргументи переконливо доводять, що тільки Верховна Рада є представницьким органом народу України.

Ст. 102 Конституції України чітко визначає Президента представником держави: «Президент України є главою держави і виступає від її імені».

Похідність Верховної Ради України від народу в поєднанні з її домінуючим соціальним призначенням, наділеними функціями обумовлює важливість і великий обсяг її повноважень. У сукупності це й визначає її провідне місце у державному механізмі влади.