10. 2. Конституційні засади закріплення державної влади в Україні

Загальні питання закріплення державної влади в Україні відображені у розділі І «Загальні засади» Конституції України.

Такий підхід відповідає законодавчій практиці сучасного конституціоналізму.

Україна є суверенною і незалежною, демократичною, унітарною республікою (ст.1, 5), «носієм суверенітету, і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ч. 2 ст. 5), який здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, ці статті Конституції закріплюють державну владу за народом України.

Народний суверенітет є конституційно-правовим інститутом і одночасно політичним явищем.

За своєю юридичною природою народний суверенітет — виразник конституційно-правових відносин, а сам народ — суб’єкт народного суверенітету. У політичному розумінні народ є соціальною спільнотою, незалежно від етнічного чи національного походження громадян України.

Таким чином, народний суверенітет — це прояв державної волі громадян України.

Державна воля реалізується через конституційні інститути народного волевиявлення: вибори, всеукраїнський референдум, інші форми безпосередньої демократії.

У процесі реалізації своїх суверенних прав народ України здійснює ряд функцій: законодавчу, контрольну, виборчу, установчу тощо.

Однак у Конституції не закріплено установчу владу народу (що є одним з її недоліків).

Отже, народ є джерелом державної влади, а народний суверенітет — джерелом державного суверенітету України.

10. 3. Поняття і система органів державної влади в Україні

Конституція України визначає систему державних органів влади. Орган держави — це певна державна інституція, заснована державою, утворена нею в установленому порядку, яка діє за її уповноваженням; це організаційно і структурно уособлена частина державного механізму, яка наділена в установленому Конституцією України порядку державно-владними повноваженнями, матеріально-фінансовими ресурсами для реалізації завдань і функцій державної влади.

Органи держави складають апарат держави, за допомогою якого вона втілює у життя державну політику.

Характерні риси державного органу влади:

• державний орган представляє Україну як державу всередині країни і за її межами;

• державний орган діє за дорученням держави, яка законодавчо визначає його правовий статус, повноваження і функції;

• державний орган є відносно самостійною частиною єдиної системи державних органів України, побудованої за принципом розподілу влади. Він виступає від імені держави і власного імені й посідає певне місце у державному механізмі влади;

• державний орган утворюють у порядку, встановленому Конституцією і законами України;

• кожний державний орган здійснює лише властиві йому завдання та функції держави;

• за допомогою встановлення компетенції визначають місце державного органу в системі органів держави.

Узагальнивши основні риси, можна сформулювати поняття, що характеризуватиме сутність державного органу.

Державний орган України — це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади, побудованої за конституційним принципом розподілу влади; він створений у визначеному законом порядку і здійснює свої завдання та функції відповідно до державно-владних повноважень у межах чинного законодавства.

Після розпаду СРСР перед незалежною Україною об’єктивно постало питання про вибір оптимальної системи органів державної влади, враховуючи світовий досвід.

Система державних органів залежить від різних факторів: географічного розташування, національного складу населення, конституційного і державного ладу тощо.

Важливу роль відіграють політична доктрина, розмаїття ідеологій, конституційно-правова концепція тощо.

Враховуючи ці та інші фактори, розрізняють сучасні моделі систем державних органів. Серед них виділяють: централізовано-сегментну, моноцефальну і монотеократичну.

• Централізовано-сегментна система випливає з принципу розподілу влади, відповідного комплексу стримань та противаг між гілками влади. Головним її постулатом є теза, що органи державної влади — це лише головні центральні органи, які діють у масштабі всієї країни: Президент України, парламент, уряд, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий Господарський суд України, Вищий Адміністративний суд України та їхні органи на місцях.

Представницькі органи на місцях розглядають лише як органи місцевого самоврядування.

Принцип розподілу влади визначає сегментність даної системи, але це не означає розрізнений набір її елементів, оскільки органи держави об’єднані вирішенням загальних завдань, метою професійного управління суспільством, методами управління із загальними принципами.

Лише у сукупності вони становлять цілісну систему, що визначає її централістську сутність. Органи цієї моделі класифікують як органи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Ця система особливо ефективна в умовах політичної стабільності, врівноваженого політичного плюралізму.

• Моноцефальна система базується на інших принципах. Основний з них — принцип єдності державної влади зверху донизу, тобто принцип єдиновладдя. Очолює систему один орган чи посадова особа, наділена повнотою влади.

Вертикальна підпорядкованість — характерна риса, суть цієї системи.

її загальна модель пов’язана з однопартійністю, відмовою від політичного плюралізму, з посиленням ролі держави у суспільному житті.

В основу формування органів цієї системи покладено принцип призначення на посади (не обрання), а компетенцію визначають єдиноначально.

Ця система діяла у колишніх країнах соціалістичної орієнтації, а в умовах фашизму, військових режимів, вона відрізнялася винятковим централізмом.

• Монотеократична система існує в державах, де панівною ідеологією офіційно проголошено іслам.

Основою духовно-державного єднання влади є суміщення в одній особі функцій глави держави та вищої духовної особи країни.

Конституційно-правова концепція України базується на запровадженні централізовано-сегментної системи державних органів як найпрогресивнішої нині системи.

Побудована за принципом розподілу, єдина система органів державної влади в Україні складається із трьох видів: законодавчої, виконавчої та судової.

Кожен із цих видів є підсистемою єдиної системи державних органів влади в Україні.

Органи Української держави можна класифікувати за такими ознаками:

• За способом виникнення (утворення). Вони поділяються на первинні і вторинні.

Первинні органи держави ніякими іншими органами не створюються. Вони обираються за встановленою процедурою і наділяються владними повноваженнями безпосередньо виборцями. До них відносяться Верховна Рада України, Президент України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Вторинні (похідні) органи створюються первинними органами, які наділяють їх владними повноваженнями, як, наприклад, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

• За обсягом владних повноважень органи Української держави поділяються на вищі — Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України; центральні органи виконавчої влади — міністерства, державні комітети та інші органи зі спеціальним статусом — антимонопольний комітет, державна податкова адміністрація, служба безпеки України тощо і місцеві — обласні і районні державні адміністрації.

За компетенцією виділяють органи держави загальної компетенції та спеціальної компетенції.

Органи держави загальної компетенції — Кабінет Міністрів України, який правомочний вирішувати широке коло питань реалізації внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Органи спеціальної (галузевої) компетенції займаються вирішенням одного виду проблем, наприклад, розвитком аграрного сектору економіки.

За видом діяльності органи державної влади поділяються на три гілки — законодавчу, виконавчу і судову.

Серед них, Верховна Рада України — це законодавчий колективний орган, який складається із 450 народних депутатів України; Кабінет Міністрів України — вищий орган у системі органів виконавчої влади; (п. 1 ст. 113); Конституційний Суду України та суди загальної юрисдикції (п. 3 ст. 124).

Організація і діяльність державних органів базується на відповідних конституційних принципах: поділу влади, народовладдя, законності, гласності, відповідальності, гуманізму тощо.