Народне волевиялення (ст. 69)
вибори, їх види
референдуми, їх
види
чергові
інші форми
безпосередньої демократії
позачергові
всеукраїнський
референдум АРК
проміжні
місцеві референдуми
повторні
парламентські
президентські
місцеві
Референдум — це
політичний і правовий інститут,
спрямований на розв’язання кардинальних
проблем загальнонаціонального і
місцевого значення.
Вибори — це спосіб
формування органу державної влади,
органу місцевого самоврядування або
наділення владними повноваженнями їх
посадових осіб шляхом голосування
встановленою більшістю голосів, що
мають право голосу, у відповідності
до вимог закону.
Примітка: місцеві
вибори можуть бути першими у разі
об’єднання чи поділу адміністративної
одиниці або територіальної громади
Всеукраїнський
референдум
призначається
Верховною Радою
України
Президентом
України
З питання про
зміни території України (п.2 ст. 85
Конституції)
Щодо зміни
Конституції України (п.6 ст.106 Конституції)
проголошується
Президентом
України
За народною
інціативою (п.6 ст.106 Конституції) і на
вимогу не менше,
як трьох мільйонів громадян України,
що мають право голосу, за умови, що
підписи щодо референдуму зібрано не
менше, як у двох третин областей, і не
менш, як по сто тисяч підписів у кожній
Примітка: Предмет
всеукраїнського референдуму не можуть
становити питання податків, бюджету
та амністії (ст.74 К.)
Розділ 10. Організація державної влади в україні
«Влада псує людей, а абсолютна
влада псує абсолютно»
Актон
10.1. Державна влада — інститут Конституційного права
Влада — поняття суспільно-політичне і правове. Це: відносини між людьми, коли одні командують (керують), а інші підкоряються; спосіб самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій управління і виконання; можливість і здатність втілювати у життя свою волю; здатність досягати поставленої мети. Отже, влада завжди передбачає взаємодію її суб’єктів, що грунтується на підлеглості один іншому. Якщо підлеглість відсутня — відсутня і влада, владний вплив.
Основні елементи влади:
суб’єкт — особа, організація наділені правом розпоряджатись;
об’єкт — особа, організація до яких звернене розпорядження та які зобов’язані його виконувати;
правові та інші умови і засоби взаємодії суб’єктів і об’єктів та процес їх взаємодії.
Методи реалізації влади:
шляхом переконання і свідомого виконання вимог, розпоряджень, рішень;
шляхом примусу, спираючись на силу, фізичний, інший впив.
Функції примусу виконують:
армія, міліція, суди, прокуратура, інші інститути юридичної відповідальності.
Влада класифікується на види:
- державну владу, партійну владу, владу громадських організацій.
Питання про державну владу є одним із найважливіших інститутів конституційного права. Суть терміну «державна влада» і досі належним чином не розкрито наукою.
Щоб глибше його осмислити і зрозуміти, слід проаналізувати, що становить зміст державної влади з теоретичних висновків науки конституційного права.
Отже, потрібно з’ясувати:
• що є джерелом законності (легітимності) державної влади;
• що становить зміст цієї влади;
• які конституційні принципи закладено в організацію та діяльність державної влади;
• що покладено в основу розмежування функцій між гілками влади при здійсненні ними державної влади;
• яку сформовано систему державних органів, що здійснюють владу;
• хто є суб’єктами у конституційно-правових відносинах в організації та здійсненні державної влади;
• що є об’єктом у конституційно-правових відносинах при здійсненні державної влади і яка мета її здійснення.
У демократичних країнах, до яких можна віднести й Україну, державна влада повинна бути і є легітимною (ст. 1). Первинним актом утвердження державної влади має бути закон — Основний Закон держави, а єдиним її джерелом — народ.
Цього класичного правила, на жаль, навіть у найдемократичніших країнах не завжди дотримувались. В окремих з них державна влада утверджувалася внаслідок революцій, військових переворотів, іншого насильства.
Беручи за основу демократичні принципи легітимізації державної влади, Україна ще до проголошення своєї незалежності прийняла Декларацію про державний суверенітет України (16 липня 1990 року).
У цьому політико-правовому документі висунуто прагнення організувати, розбудувати державну владу винятково законним шляхом, бо лише народ України — єдине джерело державної влади у республіці (розділ II).
У процесі легітимізації, зміцнення державної влади великого значення набули Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. та рішення Всеукраїнського референдуму від 1 грудня 1991 р. про незалежність України. Ці рішення мали вищу юридичну силу, вони не потребували затвердження будь-яким державним органом.
Останнім етапом легітимізації державної влади в Україні було прийняття Конституції України 28 червня 1996 р.
Таким чином народ України, суверен влади, законодавчо передав владу системі державних органів, які, згідно з Конституцією України, повинні її здійснювати в інтересах самого народу.
Згідно з Конституцією України народові надано право визначати конституційний лад, найважливішою складовою якого є державна влада, отже, народ України офіційно її легітимізував (ч. 3 ст. 5 Конституції).
За своєю сутністю державна влада повинна бути єдиною. Йдеться не про єдність певного органу або неподільність функцій і компетенції, а про єдність права, яке повинно чітко розмежувати і визначити повноваження державних органів усіх гілок влади.
Державна влада попри її умовний поділ на різні гілки є єдина за своєю суттю.
Здійснення державної влади реалізується від імені Української держави Президентом України, парламентом, виконавчою та судовою гілками влади.
Метою діяльності державної влади в Україні є забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя.
Згідно з Конституцією України не може бути привілеїв чи обмежень, пов’язаних із расовістю, кольором шкіри, політичними, релігійними та іншими переконаннями, статтю, етнічним та соціальним походженням, майновим станом, місцем проживання, мовою або іншими ознаками (ст. 24).
Отже, суть державної влади в Україні як конституційно-правового інституту полягає у її легітимності, закріпленій у Конституції України волею народу — суверена влади.