Державний Гімн України

Державний гімн — це офіційна урочиста пісня, інший музичний твір, що в музикально-поетичній формі виражає державницьку ідею, соціальний ідеал народу і є офіційним символом держави.

Гімни є державні, військові, революційні, релігійні (духовні), на честь видатних людей, подій тощо.

Поняття «гімн» змінювалось на протязі історії. Найдавніші гімни — це культові пісні на честь богів. Християнська церква використовувала гімн під час богослужіння.

На хвилі революційних рухів XV-XVI століть з’явились протестантські гімни, як, наприклад, гімн гуситів у Чехії.

Велика Французька революція 1789-92 років викликала до життя гімн «Марсельєзу».

В другій половині ХІХ та початку ХХ століття у Центральній і Східній Україні роль гімну відіграв «Заповіт» Тараса Шевченка.

В Західній Україні у ХІХ столітті гімном був твір Ю. Добриловського «Дай Боже, в добрий час», а згодом — «Мир вам браття всім приносим», а ще пізніше — «Не пора» Івана Франка.

На Закарпатті гімном був «Я русин бив, єсьм і буду».

В українських церквах співали молитву «Боже Великий, Єдиний» нам Україну храни на слова О. Кониського.

В американських українців роль гімну відігравали твори В. Шкурата «Далека ти, а близька нам» та О. Грицая «Геть за морем» на музику Станіслава Людкевича.

Загальнонаціональним Гімном України був твір Павла Чубинського на музику М. Вербицького «Ще не вмерла Україна», який був написаний в Києві у вересні 1862 року.

Офіційною датою першого публічного виконання цієї пісні вважають 10 березня 1865 року, коли у Перемишлянській духовній семінарії українська громада влаштовувала вечір пам’яті Тараса Шевченка.

В березні 1866 року пісня «Ще не вмерла Україна» звучала у Відні (Австрії) на Шевченківському вечері.

В 1917-1921 р.р. у часи національно-визвольних змагань Українська Народна Республіка формально свого державного гімну не мала. Проте, пісня «Ще не вмерла Україна», поряд із «Заповітом» Т. Шевченка та піснею «Боже Великий, Єдиний» О. Кониського, використовувалась як одна із українських національних гімнів.

Вона велично звучала під час урочистого проголошення ІІІ і ІV Універсалів Української Народної Республіки у 1917-1918 роках.

Ні Українська Соціалістична Радянська Республіка (до 1937 р.), ні Українська Радянська Соціалістична Республіка (після 1937 р.) не мали свого державного гімну, його заміняв партійний гімн «Інтернаціонал».

В 1945 році на офіційному рівні затверджений Гімн Української Радянської Соціалістичної Республіки «Живи, Україно, прекрасна і сильна» на слова Миколи Бажана і Павла Тичини під музику авторського колективу під керівництвом А. Лебединця.

Основною причиною, що побудила затвердження Державного Гімну УРСР, було вихід УРСР на міжнародну арену та участь її у заснуванні Організації Об’єднаних Націй та діяльність у її органах.

З прийняттям нової Конституції УРСР у 1978 році слова із Гімну «Живи Україно, прекрасна і сильна» зазнали певних редакційних змін.

В період Горбачовської перебудови передові, національно-патріотичні сили України, які прагнули відновити історичну справедливість, аж до проголошення України самостійної, соборної держави, об’єднавшись у «Рух за перебудову» вперше публічно у 1988 році виконали у Спілці письменників України національний гімн «Ще не вмерла Україна».

1 грудня 1991 року, після Всенародного референдуму про держану незалежність України було порушено питання про визнання твору «Ще не вмерла Україна» Державним Гімном України.

15 січня 1992 року Верховна Рада України офіційно визнає музику М. Вербицького до пісні «Ще не вмерла Україна» Державним Гімном України.

6 березня 2003 року Верховна Рада України затверджує текст Державного Гімну України — з поезії П. Чубинського «Ще не вмерла Україна» перший куплет і приспів у такій редакції:

«Ще не вмерла України

і слава, і воля,

Ще нам, браття молодії,

Усміхнеться доля.

Згинуть наші вороженьки,

як роса на сонці.

Запануєм і ми, браття,

у своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим за нашу свободу,

І покажем, що ми, браття, козацького роду».

Уряд України пропонує затвердити і Духовний Гімн України, взявши твір О. Кониського на музику М. Лисенка «Боже Великий, єдиний» (молитва за Україну) та встановити порядок його використання.

Столицею України є місто Київ, правовий статус якого визначено у Законі України «Про столицю України — місто-герой Київ», 1997 року.

Важливим символом Української держави є грошова одиниця — гривня, яка затверджена конституцією України (ст. 99).

Назву грошової одиниці запозичено з грошової системи Київської Русі, де гривнею називали зливки срібла, золота різних форм — шестикутні, ромбовидні та ваги 160 грам.

За польсько-литовської доби на українських землях були в обігу монети — празькі та краківські, польські злоті, інші.

За часів Російської та Австро-Угорської імперії на Україні домінували грошові системи цих держав.

Грошову одиницю гривню було відродження за доби Української Народної Республіки Центральною Радою України, яка прийняла закон згідно якого гривня стала офіційною грошовою одиницею. Її номінали 2, 10, 100, 500 були виготовлені у Берліні.

При Гетьмані Скоропадському з’явились купюри номіналом 1000 і 2000.

Розмінною монетою був «тач». Ухвалою Центральної України від 19 грудня 1919 року було запроваджено нову грошову одиницю — карбованець, номіналами: 10, 25, 50, 100, 250, 1000.

Сучасну грошову одиницю гривню було введено в Україні в обіг 2 вересня 1996 року Указом Президента України «Про грошову реформу в Україні» і випущено в обіг номіналами вартістю6 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 гривень.

На лицевій стороні гривні видрукувані портрети видатних українських діячів:

На гривнях в:

• 1 номінал — Володимир Великий,

• 2 номінали — Ярослав Мудрий,

• 5 номіналів — Богдан Хмельницький,

• 10 номіналів — Іван Мазепа,

• 20 номіналів — Іван Франко,

• 50 номіналів — Михайло Грушевський,

• 100 номіналів — Тарас Шевченко,

• 200 номіналів — Леся Українка.

Розмінною монетою є копійка, номіналами: 1, 2, 5, 10, 25, 50.

Одним із найважливіших символів Української держави є українська мова, якій держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України (ст. 10 Конституції).

Мова — як основа національної культури і національної спадщини (історичної свідомості, традицій, звичаїв, самобутності нації і народу, без яких немає держави).

Мова — найдосконаліший інструмент суспільної згуртованості (єдності, злагоди, консолідації людей, націй, народів, держав).

Мова — основа, фундамент національної державотворчої ідеї.

Мова — винятково важливий елемент духовного ореолу України, тобто її святості.

Мова — не лише засіб спілкування, але й основна ознака групової ідентичності людини.

Визнання її «своєю» чи «чужою» — це один з проявів людської самоідетифікації з групою людської спільноти.

Піонер мовознавства німецький вчений О. Гумбольт видав книгу з промовистою назвою: «Про відмінність в будові людської мови і її вплив на духовний розвиток людського роду». Він стверджував, що мова — одна з головних форм суспільного світогляду, адже вона не твориться однією! (а колективом!) людиною. Цей світогляд відіграє особливо важливу роль в різних аспектах людського буття, навіть в економічному, бо в залежності від світогляду народ обирає той чи інший спосіб суспільного поділу праці: ринок? чи общинний «справедливий»! розподіл.

Англійський поет поч. ХХ століття Томас Еліот — Лауреат нобелевської премії відзначив: «У народу можна відібрати мову, заборонити її, запровадити навчання чужою мовою, але — поки ви не заставите весь народ «відчувати» чужою мовою, ви не знищите його рідну мову. Вона знову й знову виникне, вибухне через поезію, яка є магнітною віссю світу почуттів, чи через пісню».

Заставити народ відчувати чужою мовою неможливо. Отже, сповідувана система суспільних цінностей і є «менталітетом» народу.

У деяких країнах є й інші державні символи: державні кольори, державна печатка, державний девіз тощо.

Девіз держави — це короткий вислів, у якому знаходять вияв її найвищі цінності.

Наприклад, девіз Великої Британії — «Бог і право особи», Федеративної Республіки Німеччини — «Єдність, закон і свобода» тощо.

У більшості випадків девіз держави розміщується на її гербі. Проте він може бути зафіксований безпосередньо і в конституції держави.

Так, у ст. 2 Конституції Франції зазначено: «Девіз Республіки-Свобода. Рівність. Братерство».

Опис державних символів України та порядок їх використання встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами голосів від конституційного складу Верховної Ради України (п.5 ст. 20).