19.11. Висновки

Сьогодні проблеми самоврядування дуже тісно пов’язані з проблемами розвитку демократії в Україні, бо чим вищий рівень розвитку самоврядування в Україні, тим більше утверджується демократія.

Отже, розвиток самоврядування це і є шлях до демократії, бо влада, при прийнятті рішень, зобов’язана брати до уваги думки, ідеї, пропозиції територіальних громад, які своєю діяльністю найбільше наближені до широких верств населення.

Що повинно бути, на нашу думку, покладено в основу, щоб місцеве самоврядування, всі його органи і інститути зайняли своє вагоме місце у розбудові Української держави на сучасному стані, вирішенні проблем її соціально-економічного зростання, культурного і духовного розвитку кожного жителя України.

По-перше, ми повинні вирішити проблему перерозподілу влади між центром і регіонами, перенісши акцент управління територіями з центру безпосередньо на самі території, територіальні громади.

Владу, виконавчу владу в т. ч. і представницьку, слід максимально наблизити до кожного пересічного громадянина України, тобто влада має функціонувати на якнайкоротшій дистанції від громадян. А це повинно означати, що всі самоврядні інститути повинні створюватись за таким типом і такою схемою, яка дасть можливість будь-якому громадянину у будь-який час отримати кваліфіковану відповідь на свої запитання.

Виходячи із такого принципу діяльності самоврядних органів та інститутів, третя проблема пов’язана з їх фінансово-економічними можливостями вирішувати складні, суперечливі проблеми розвитку села, селища, міста, району, області.

На чому повинно триматись місцеве самоврядування? Безперечно на комунальній власності, власності на землю, на місцевих податках і зборах, які і формують бюджет.

Проте, починаючи з 1994 року, не прийнято закону про комунальну власність, а тому не можливо вирішити, яку та чи інша рада має власність, яка слугуватиме територіальній громаді.

По-друге, відповідно до Земельного кодексу України всі повноваження щодо розподілу землі передані районним і обласним державним адміністраціям.

Але ж згідно зі статтею 4 Європейської хартії місцевого самоврядування земля перебуває в компетенції місцевого самоврядування.

Цей принцип закріплений у статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування». Оскільки не були сформовані виконавчі комітети районних і обласних рад, ці функції і були передані відповідним державним адміністраціям — органам державної виконавчої влади у районах і областях.

По-третє, що стосується місцевих податків і зборів. Тут, правда, державні адміністрації ще не успіли перехопити ініціативу.

До 1991 року система розподілу податків була слідуючою: 75 відсотків податків залишались у сільських, селищних, районних та обласних радах і лише 25 відсотків їх йшло на гору.

Починаючи з 1994 року податкову піраміду перевернули і як у наслідок 75 відсотків податків забирав центр і лише 25 відсотків залишалось у радах.

У 2002 році на місцях залишили 19 відсотків податків із загальних поступлень.

У бюджеті на 2005 рік цю несправедливість дещо, але не повно, виправлено. Радам вже залишено 49 відсотків податкових коштів, що призвело до активного вирішення соціально-культурних проблем. А необхідно залишати радам 75 відсотків податків.

В четверте, місцеві ради повинні контролювати всі основні процеси життєдіяльності територіальних громад.

Насамперед — це квоти на використання екологічних нормативів, на використання власної території: землі, води, повітря.

В зв’язку з тим, вони повинні не тільки збирати податки, а й мати можливість акумулювати їх і ефективно використовувати для розвитку.

В п’яте, місцеві ради повинні бути наділені додатковими повноваженнями щодо створення системи власних пільг для створення сприятливих умов по залученню інвестиційного капіталу, особливо у тих регіонах, які сьогодні характеризуються як депресивні, нерентабельні, неприбуткові.

Шосте, органи самоврядування повинні діяти як самодостатні і незалежні інституції публічної влади паралельно і у взаємозв’язку з державними адміністраціями районів, областей України.

Сьоме, — на часі — розширення права виборності місцевих територіальних громад усіх органів влади; право на накладення вето на рішення обласних і районних держадміністрацій з питань, що призводять до обмеження прав і свобод людини й громадянина, до деградації регіонів тощо.

Восьме, — на даному етапі розвитку державності в Україні нам потрібно стимулювати ті процеси, що сприяють розвитку й зміцненню самоврядування на всій території України, конституційно закріпивши право виборності всіх інститутів місцевої влади, діяльність яких пов’язана з життям територіальних громад.