Розділ 19. Місцеве самоврядування в україні

«Кожному своє»

Ціцерон

19.1. Загальне поняття про місцеве самоврядування.

Діяльність місцевого самоврядування є однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави. Воно відіграє важливу роль у вирішенні соціально-економічних питань, у захисті прав та свобод людини і громадянина.

У кожній державі, залежно від її історичних, національних, географічних, інших особливостей, місцеве самоврядування розвивається по-різному, набуває специфічних форм.

Батьківщиною місцевого управління є Великобританія, а його головною особливістю є самостійність громад та більших спільнот людей, що історично склалися, у вирішенні в межах законів місцевих справ без втручання центральної влади.

За ініціативою пруського юриста Рудольфа Гнейста таке місцеве управління дістало назву «місцеве самоврядування» (середина XIX ст.). Воно розвинулося в Австралії, Канаді, Новій Зеландії, США та інших країнах. Такий тип місцевого самоврядування прийнято називати англосаксонським, або класичним.

Свої особливості має місцеве самоврядування в Італії, Франції, Німеччині, інших європейських країнах. Суть його полягає в тому, що у названих державах зберігається високий ступінь централізації державної виконавчої влади.

Поряд із місцевим самоврядуванням на місцях створюються та діють урядові периферійні структури — префектури, комісаріати. Їх завдання — здійснення функцій адміністративної опіки щодо самоврядування, його органів та посадових осіб. Цей тип місцевого самоврядування має назву французького, або континентального.

Основні ідеї та принципи місцевого самоврядування втілені у Всесвітній декларації та Європейській хартії про місцеве самоврядування 1985 року.

Основне завдання місцевого самоврядування полягає у гарантованому державою права територіальних громад вирішувати самостійно, під свою відповідальність, питання (проблеми) місцевого значення, діючи в межах конституції і законів держави.

Існують дві основні теорії місцевого самоврядування: державницька і громадівська.

В основу державницької теорії покладено ідею децентралізації частини державної виконавчої влади та вимогу правової, організаційної та фінансової самостійності місцевого самоврядування, його органів стосовно центральних та місцевих органів державної влади.

• Державницька теорія місцевого самоврядування органічно вписується у механізм народовладдя, тому що його коріння — у тій владі, джерелом якої є народ, а не його частина — громада, а обсяг її повноважень визначається законом, конституцією держави у яких відзеркалена воля всього народу або його більшості.

Ця теорія найпоширеніша у Європі. Початок її зародження сягає магдебурзького права періоду середньовічної держави.

Нині вона втілена у Європейській хартії місцевого самоврядування, прийнятій 15 жовтня 1985 р., яка надає право місцевим властям у межах закону здійснювати регулювання і управління значною частиною державних справ, що належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.

Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального права і які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи.

Головні повноваження і функції місцевих властей визначаються конституцією або законами.

Місцеві власті мають повне право в межах закону вирішувати будь-яке питання, не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене ніякому іншому органу. Виходячи з цього, органи місцевого самоврядування мають діяти за принципом: «Дозволено лише те, що передбачено законом».

• Суть громадівської теорії місцевого самоврядування полягає у тому, що вона розглядає громади як самостійне джерело муніципальної публічної влади.

Виходячи із постулатів цієї теорії, місцеве самоврядування можливе лише на рівні населених пунктів, де ще збереглися умови для відтворення громад.

На вищих рівнях адміністративно-територіального поділу місцеве самоврядування можливе лише у формі добровільних об’єднань в асоціації територіальних громад сіл, селищ, міст тощо.

Його органи мають вирішувати питання лише місцевого значення, які випливають із колективних потреб відповідної громади.

Здійснювати повноваження державної влади повинні місцеві органи державної виконавчої влади — обласні та районні державні адміністрації.

• Держава не лише визнає місцеве самоврядування, а й гарантує його функціонування.

Громадівська теорія місцевого самоврядування практично втілена в життя у США.

Певним різновидом цієї теорії є теорія муніципального дуалізму.

• Суть її у тому, що органи місцевого самоврядування незалежні від держави тільки в суто громадівських справах, а у політичній сфері розглядаються як органи держави, що здійснюють її функції і повноваження.

• Громадівська теорія є вразливою як у науковому розумінні, так і в практичному здійсненні, хоча її активно застосовують на практиці.

В сучасних умовах найбільш життєвою, у тому числі прийнятною і для України, була б теорія державницька, хоча вибір зроблено на користь теорії муніцмпального дуалізму.

Цю теорію місцевого самоврядування нині визнає переважна більшість вчених-теоретиків як на Заході, так і на Сході.