17. 2. Проблеми удосконалення адміністративно-територіального устрою України

Існування будь-якої держави без території неможливе, а сучасний державний кордон неможливий без тієї просторової і водночас юридичної лінії, яка встановлюється на підставі міжнародних договорів із сусідніми державами.

У цьому важливому питанні Україна не є винятком. У міжнародно-правовому просторі гарантії територіальної цілісності України закріплено у Статуті Організації Об’єднаних Націй (п. 2 ст. 2), а також у Хартії про особливе партнерство між Україною та організацією Північноатлантичного блоку (ст. 1), у Статуті СНД (ст. 3) та інших міжнародних документах.

Уже кілька років обговорюється проект закону про новий адміністративно-територіальний устрій України.

Постановою Верховної Ради України від 15 липня 1997 р. вирішено, що в його основу буде покладено концепцію поділу території України на певну кількість великих регіонів, а не обласного територіального поділу, як це є сьогодні.

Іншою Постановою Верховної Ради України від 5 лютого 1999 р. розгляд законопроекту «Про адміністративно-територіальний устрій» визначено одним із невідкладних заходів.

Проте сьогодні Закону України «Про адміністративно-територіальний устрій України» ще не прийнято. Така тривалість розгляду і прийняття пояснюється об’єктивними і суб’єктивними причинами, його важливістю і в той же час складністю.

Аналізуючи ст. 133 Конституції України, яка регулює адміністративно-територіальний поділ України, можна зробити висновки:

• сучасний поділ України на адміністративно-територіальні одиниці здійснювався за принципом пропорційності території і населення, яке на ній проживає;

• сильним чинником адміністративно-територіального поділу України, закріпленого у чинній Конституції, є принцип рівності більшості з адміністративно-територіальних одиниць.

А оскільки сьогодні тільки Автономна Республіка Крим, міста Київ та Севастополь, як міста загальнодержавного значення, є адміністративно-територіальними одиницями з особливим правовим статусом, то рівний правовий статус решти адміністративно-територіальних одиниць (24 області) в Україні є позитивним фактором їх єднання, а отже -зміцнення унітарності Української держави.

При вирішенні проблеми щодо нового адміністративно-територіального устрою України в наукових і політичних колах існують різні ідеї та концепції.

Розглянемо одну з них, найцікавішу, на наш погляд, але романтичну і надзвичайно дорогу в матеріально-фінансовому відношенні й неприйнятну в морально-психологічному плані. Суть її у тому, що територія України повинна бути поділена на кілька великих регіонів: Захід, Центр, Північний Схід, Південь, Донбас, Крим. Ці регіони в свою чергу поділяються на менші адміністративно-територіальні одиниці — губернії, які діляться на департаменти, а ті — на громади. Пріоритетним принципом, основою поділу регіонів на губернії рекомендується вважати територіальну ознаку. А в основу поділу департаменту на громади можна покласти пропорційну чисельність населення на одну громаду. Це подібно до адміністративно-територіального устрою Франції.

Інші реформатори хочуть поділити територію України на Закарпаття, Північну Буковину, Східну Галичину, Волинь, Поділля, Правобережну Україну, Лівобережну Україну, Південну Україну, Слобожанщину, Донбас, Крим, тобто на 11 адміністративно-територіальних одиниць, які лише за територіальною, а значить і за політичною, соціально-економічною, та іншими ознаками вирізняються докорінно між собою.

Так, Закарпаття — це лише сьогодні Закарпатська область, аналогічно північна Буковина — Чернівецька область, території яких відповідно 12,8 і 8,1 тисячі кв. км і Південна Україна до складу якої входитимуть: Одеська (33,3 тис. кв. км), Херсонська (__), Дніпропетровська (31,9), Запорізька (___) області, тобто гігант площею _____ тис кв. км.

Ось тут і нові проблеми для простої людини, нові політичні протистояння, сепаратизму тощо. Ще одна концепція нового адміністративного устрою розроблена автором Романом Безсмертним. Згідно неї існуючий адміністративно-територіальний устрій України є спадщиною СРСР, а тому назріла потреба у його реформуванні, про що говорять дискусії, які відбуваються у суспільстві, особливо в останній період.

Найбільш повне вираження ідеї цієї реформи знайшло відображення у проекті закону України «Про територіальний устрій України», який поки-що не внесений на розгляд Верховної Ради.

Згідно цього проекту, низовий рівень адміністративно-територіального устрою має становити «громада», тобто адміністративно-територіальна одиниця, до якої входять жителі одного або кількох населених пунктів, яка має певну територію і є основою для створення та діяльності органів місцевого самоврядування громади.