16.13. Судово-правова реформа в Україні вимагає свого продовження та удосконалення

Період, що минув після 21 червня 2001 року, коли Верховна Рада України прийняла пакет законодавчих актів з проблем судово-правової реформи в Україні, характеризується активним реформуванням судової системи України відповідно до вимог Конституції України та «Перехідних положень».

7 лютого 2002 року прийнято Закон України «Про судоустрій України», продовжується розробка нових законопроектів та змін до чинного законодавства тощо.

Проте ряд серйозних правових проблем щодо удосконалення судочинства в Україні нестерпно чекають свого професійного вирішення.

Головне сьогодні — це посилити незалежність судів України від впливу інших гілок влади на їх діяльність через кадрові, фінансові, організаційні заходи і так зване телефонне право тощо.

Але з огляду на цю проблему під кутом зору поліпшення роботи судів, усунення суттєвих вад, які на жаль допускаються у їх роботі, в останній час вживаються заходи, метою яких є уберегти і забезпечити контроль над правосуддям, посиливши незалежність суддів у виконанні ними своїх професійних обов’язків.

Перший крок саме у цьому напрямку було зроблено шляхом ліквідації інституту недоторканності суддів, хоча згідно ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість судів гарантується Конституцією України і законами України.

Такі положення щодо недоторканності суддів містять конституції та закони багатьох держав світу.

Адже суддя, як і парламентарій, — особлива постать в системі органів державної влади. Він завжди у центрі конфлікту між обвинуваченням громадянина у вчиненні ним злочину, яке здійснюють органи прокуратури, досудового слідства, Служби безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, податкові адміністрації і його захистом; між громадянином щодо порушення його громадянських прав і свобод і державним органом влади чи органом місцевого самоврядування тощо.

Лише суддя і тільки суддя дає оцінку законності дій працівників правоохоронних органів.

Проте, законом України від 8 жовтня 1999 року «Про ___________________» через внесення змін до чинного законодавства, гарантію недоторканності судді скасовано.

Тепер згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України, кримінальну справу проти судді можуть порушити прокурор, слідчі прокуратури, МВС, Служби безпеки України, податкової міліції, органи дізнання.

Отже, коли рішення судді у справі не сподобається представникам виконавчої гілки влади, перепон порушити проти судді кримінальну справу за ст. 375 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за постановлення суддею, суддями свідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови практично немає.

В законі «Про судоустрій України» повноваження призначати голів судів було передано Президентові України, хоча за Конституцією України Президент України таких повноважень не має.

Новою спробою послабити принцип незалежності суддів є намагання знову змінити конституційні положення щодо безстрокового обрання професійних суддів на строкове терміном на десять років з метою підвищення їх відповідальності за належне виконання своїх службових обов’язків. Практика засвідчує інше, що інколи чимало суддів просто не витримують не то, що іспиту пожиттєвими повноваженнями, а загруженості і моральної відповідальності перед державою і суспільством за якість виконуваної ними роботи.

Утвердження незалежності суддів і недопущення впливу на них з боку Міністерства юстиції України, яке донедавна здійснювало фінансове, матеріально-технічне забезпечення судів, поставило на порядок денний питання про створення окремого державного органу — Державної судової адміністрації.

Цей державний орган і був створений відповідно до закону Указом Президентом України від 29 серпня 2002 р., який повинен виконувати основну функцію — фінансове і матеріально-технічне забезпечення судів усіх рівнів, за винятком вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України.

Відповідно до статті 130 Конституції України вирішення питань внутрішньої діяльності судів належить суддівському самоврядуванню.

Закон України «Про органи суддівського самоврядування» встановив, що до питань внутрішньої діяльності судів належить організаційне й кадрове забезпечення судів, соціальний захист і побутове забезпечення суддів та членів їх сімей, інші питання, не пов’язані зі здійсненням правосуддя.

Досі не вирішена проблема законодавчого забезпечення конституційної вимоги щодо участі представників народу у здійсненні правосуддя судами України, хоча ст. 124 Конституції України проголошує, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

За чинним законодавством кримінальні справи про злочини, за які можливо призначити кримінальне покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються апеляційними судами першою колегією суддів у складі п’яти чоловік, з яких два професійні судді та три народні засідателі.

Всі інші кримінальні справи розглядаються у першій інстанції суддею одноособово, або колегією суддів у складі трьох професійних суддів залежно від тяжкості злочину.

В апеляційних та касаційних судових інстанціях справи розглядаються в складі не менше трьох професійних суддів.

Таким чином інститут народних засідателів починаючи з 1992 року майже перестав функціонувати.

Повністю скасовано законодавство, яке передбачало участь представників народу — народних засідателів — у розгляді цивільних справ і це не можна віднести до позитиву реформування судової влади.

Адже окремі категорії цивільних справ стосуються інтересів суспільства або пов’язані з позбавленням громадян важливих повноважень.

Було б доцільно залучати представників народу до розгляду штатних цивільних справ, як наприклад, позбавлення батьківських прав, визнання громадян недієздатними чи обмежено дієздатними, усиновлення чи удочеріння дітей-громадян України іноземними громадянами тощо.

Щодо діяльності судів присяжних то в Україні ні історично, ні фактично немає ні теоретичних обгрунтувань, ні фактичного досвіду.

В країнах світу, де функціонують суди присяжних, є дві форми суду присяжних у кримінальному судочинстві.

Перша форма — це англо-американська, коли присяжні засідателі окремо від професійного судді після дослідження доказів, заслуховування обвинувача і захисника виносять своє рішення щодо — винен чи не винен у скоєнні злочину.

Професійний суддя на підставі рішення присяжних призначає, якщо винен, конкретну міру кримінального покарання.

Судові системи європейських країн використовують іншу форму діяльності суду присяжних, а саме: представники народу у справі 5-9 чоловік разом з професійними суддями беруть участь у дослідженні доказів, разом приймають рішення щодо доказанності справленого обвинувачення й разом призначають винним відповідне кримінальне покарання.

Що стосується України і створення у її судовій системі судів присяжних вона повинна всебічно проаналізувати позитивні й негативні моменти діяльності цих двох форм і їх бюджетних асигнувань. На наше переконання це повинна бути форма судової системи континентальної Європи.

Кримінально-процесуальне законодавство України передбачає розгляд апеляційними судами у першій інстанції як кримінальних так і цивільних справ. В таких справах учасники судового процесу позбавлені права на апеляційне оскарження ухвали, рішення чи вироку суду. Скарги на такі рішення розглядаються безпосередньо Верховним Судом України, який, згідно закону, є касаційною інстанцією.

Отже для перевірки судових рішень, винесених апеляційним судом у першій інстанції, створено Апеляційний суд України, який взяв на себе значну частину сьогоднішніх функцій Верховного Суду України.

Враховуючи велику загруженість Верховного Суду України в касаційному порядку, було створено і Касаційний Суд України. проте, Конституційний Суду України таке рішення визнав неконституційним. Верховний Суд України, як найвищий судовий орган держави, перевіряв би справи в порядку повторної касації рішення Вищих апеляційних судів і Касаційного суду України, що не сприяло б одинаковому застосуванню законодавства України судами різних судових юрисдикцій.

Розширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі вимагає докорінно інших підходів для забезпечення судової діяльності судів України.

Перш за все слабо вирішується проблема матеріально-технічного забезпечення судів.

Досі ще значна кількість судів розташована у непридатних для правосуддя приміщеннях, не забезпечена транспортними засобами тощо.

Гострою є проблема підготовки юристів для роботи на посаді судді. Недосконала система і перепідготовки, підвищення кваліфікації та відбору кандидатів на посади суддів в умовах, коли суттєво змінюється кримінально-процесуальне та інші галузі законодавства.

Велика роль у вирішенні цих проблем належить Академії суддів України при Міністерстві юстиції України, яка створена Указом Президента України.

Окремі автори, як наприклад В. Яцуба, продовження та удосконалення судової реформи в Україні пов’язують з завершенням адміністративної реформи в частині адміністративно-територіального устрою держави.

На їх думку чіткий і зрозумілий адміністративно-територіальний устрій є передумовою ефективнішої роботи всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування.

Лише після вирішення питань адміністративно-територіального устрою можна буде приступити до розроблення структури судових органів в Україні.

Світовій практиці відомі два основних концептуальних підходи до вирішення цієї проблеми.

Перший, це коли кожна адміністративно-територіальна одиниця має свій відповідний судовий орган.

Другий — це більш теоретичний, коли структура судових органів не повинна збігатися з адміністративно-територіальним устроєм в державі.

Таким чином, у разі здійснення адміністративно-територіальної реформи в частині територіального устрою України, стає можливим збереження триланкової судової системи:

• Верховного Суду України, який складатиметься з п’яти палат по 5-7 суддів у кожній;

• Десять-дванадцять апеляційних судів укрупнених областей та Автономної Республіки Крим;

• 250-270 регіональних окружних судів першої інстанції;

• місцевих судів районів і міст.

Верховний Суду України складався б з п’яти палат:

• конституційної,

• цивільної,

• кримінальної,

• господарської,

• адміністративної.

Справ, що підсудні військовим судам, поступово перейшли б до підвідомчості загальних судів.

Таким чином і Конституційний Суд України поступово трансформувався б лише у відповідну палату Верховного суду України, що значно підвищило б роль і значення найвищого судового органу в судовій системі України.

Створивши єдині основи судочинства в Україні, існуючі апеляційні господарські суди об’єднались би з апеляційними судами областей у яких діятимуть чотири палати, а саме: цивільна, господарська, адміністративна, кримінальна.

Розмежування повноважень між регіональними окружними судами і місцевими здійснювалося б окремим законом.

Така структура судової системи і на наш погляд є значно простішою, а значить і ефективнішою та доступнішою до пересічного громадянина України чи юридичної особи і відпала б необхідність ускладнювати структуру судової влади функціонуванням Касаційного, Апеляційного та інших судів України.

Виходячи з викладеної концепції, стає об’єктивною необхідністю внести і зміни до VIII розділу Конституції «Правосуддя», змінивши назву його на «Судова влада», бо це одна з гілок влади, а не процес здійснення правосуддя.

Ці та інші, хоча і менш важливі проблеми, вимагають свого вирішення, бо від них залежить подальше реформування і удосконалення діяльності всієї судової системи, яка повинна забезпечити надійний захист прав і свобод людини й громадянина в Україні.