
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Філоська концепція Ніцше. Ідея надлюдини в «філософії життя»…
- •3. Основні принципи діалектики.
- •5. Сутність та основні течії неопозитивізму.
- •6. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •8. Неотомізм, його анторопоцентрична переорієнтація. Проблема співвідношення релігії та науки.
- •9. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •11. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •12. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •13. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •14. Поняття науки, її соціальні функції.
- •15. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •17. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •20. Проблема винекнення свідомості як філософська проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •21. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •22. Механістичний характер французького матеріалізму 18століття( Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій)
- •23. Категорії діалектики: одиничне, особливе, загальне.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Сутність і характерні риси теорії суспільного договору Руссо.
- •27. Догматизм та релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
- •28. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •29. Основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання (об’єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики)
- •30. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •32. Географічний детермінізм Монтеск’є. Теорія розподілу влад.
- •33. Поняття матерії, його історичний генезис.
- •35. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •36. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.
- •37. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •38. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •40. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •41. Онтологія як вчення про буття Філософська категорія буття. Різноманітність форм буття.
- •42. Духовне життя суспільства та його структура. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •43. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •44. Сутність і основні школи неофрейдизму(Юнг, Формм)
- •46. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •47. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •48. Суб'єкти суспільного розвитку.
- •49. Філософська система Аристотеля.
- •50. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •51. Проблема походження держави в історії філософської думки.Основні ознаки держави, її історичні типи та форми.
- •52. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •53. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •54. Софістика та електика – альтернативи діалектики як логіки.
- •55.Вчення Аристотеля про людину, суспільство і державу.
- •56. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •57. Історичні форми спільності людей. Нація і етнос.
- •58. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •59. Сутність та характерні риси Філософії постпозитивізму(Поппер, Кун)
- •60. Концепція соціального буття у філософії марксизму.Сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •61. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •62. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •63. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •64. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •65. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •66. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •67. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •68. Конт. Курс позитивної філософії
- •69. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •70. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •71. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •73. Протилежність діалектичного і метафізичного поглядів на світ.
- •74. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Вольтера.
- •76. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •78. Проблеми сучасної глобальної ситуації. Концепції технологічного детермінізму…як альтернативи майбутнього.
- •80.Проблема відчуження людини та шляхи його подолання у марксизмі.
- •82. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •83. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •84. Філософія про співвідношення біологічного і соціального в людині
- •85. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •87.Поняття«індивід», «індивідуальність», «особистість» як засоби пізнання різних сторін буття людини.
- •88. Діалектика Гегеля та Маркса, їхнє співвідношення. Концепція матеріалістичної діалектики,її зміст. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •89. Специфіка наукового пізнання.
82. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
Позитивизм возникает в 30-40 гг. Во Франции. Родоначальник П. - Конт. Последователи - Спенсер, Милль (Англия), Лавров, Михайловский (Россия). Конт сформулировал закон о трёх последовательных стадиях интеллектуальной эволюции человека. 1ст. - теологическая (все явления объясняют на основе религиозных представлений); 2 ст. - метафизическая (заменяет сверхъестественные факторы в объяснении природи сущностями, причинами); 3ст.- позитивная научная. Позитивизм понимает своё предназначение как критику ненаучного знания, основное остриё этой критики направлено против философского подхода ("Метафизика" Аристотеля). По замыслам Конта, конкретные науки должны выявлять частные закономерности различных предметных областей знаний, философия же должна направить свои усилия на познание наиболее общих закономерностей, на систематизацию научного знания. Первый этап позитивизма - это филисофия Конта. 2-й этап - эмпириокритицизм (критика опыта) - Э.Мах, Р.Авенариус. Принципиальное отличие данной стадии развития П. от предшествующих состоит в том, что основную задачу филисофии её представители видели не в построении всеобъемлющей системы научного знания, а в создании теории научного знания. 3-й этап - неопозитивизм - нач в 20 гг. 20 в. Родоначальники: Шлик (Австрия), Рассел, Карнап (Англия). Основной вариант неопозитивизму: логический позитивизм:"Философия вообще не имеет предмета исследования, т.к. она вообще не имеет содержательной наукой о какой-то реальности, а представляет собой род деятельности, особый способ теоретизирования (логический анализ научных высказываний и обобщений). Неопозитивисты создали новые, легко формализующиеся типы анализа языка. На этой основе были созданы предпосылки формализации огромной области гуманитарного знания, проникновение в это знание математических методов и аппарата. Эти предпосылки были реализованы в структурализме (течение на стыке современной науки и философии, выражающее стремление придать гуманитарным наукам статус точных наук.
Значне місце в системі К. займає класифікація наук, іерархію яких К. будував по степені зменьшення їх абстрактного мислення та збільшення складності.
Поскольку наука опирается на законы и стремится к их открытию, то и Конт попытался обосновать свое учение несколькими сформулированными им законами.
"Закон трех стадий", согласно Конту, прежде всего определяет те этапы, которые проходит человечество в своем умственном развитии, в своем стремлении познать окружающий мир.
Первая стадия - теологическая. Находясь на этой стадии своего духовного развития, человек стремится все явления объяснить вмешательством сверхъестественных сил, понимаемых по аналогии с ним самим: богов, духов, душ, ангелов, героев и т.п.
Вторая стадия, которую проходит человечество в своем умственном развитии - метафизическая. Для нее, как и для теологической стадии, характерно стремление достигнуть исчерпывающего абсолютного знания о мире. Но в отличие от первой стадии, объяснение явлений мира достигается не путем обращения к божественным началам и силам, а сводится к ссылке на различные выдуманные первосущности, якобы скрывающиеся позади мира явлений, позади всего того, что мы воспринимаем в опыте, основу которого они составляют.
Третья стадия, по Конту, - позитивная. Поднявшись на эту стадию, человечество оставляет безнадежные и бесплодные попытки познать первые и конечные причины, познать абсолютную природу или сущность всех вещей, т.е. отказывается и от теологических, и от метафизических вопросов и притязаний и устремляется по пути накопления положительного знания, получаемого частными науками. На третьей стадии, по Конту, полностью вступает в силу закон постоянного подчинения воображения наблюдению, потому что именно наблюдение рассматривается Контом как универсальный метод приобретения знаний.
Т.к. в основе науки, по Конту, лежит наблюдение, а наблюдать мы можем только явления или то, что дается нашим чувствам, то понятно, что научное знание не может проникнуть к предполагаемой основе явлений, не может иметь дело с их сущностью. Поэтому по своему характеру научное знание является преимущественно описательным. Сам Конт говорит так: "Истинный позитивный дух состоит преимущественно в замене изучения первых или конечных причин явлений изучением их непреложных законов, другими словами, - в замене слова почему словом как".
Конт формулирует ЭНЦИКЛОПЕДИЧЕСКИЙ ЗАКОН, выражающийся в классификации наук.
Конт отвергает бэконовский принцип классификации в зависимости от различных познавательных способностей человека (рассудок, память, воображение). Он выдвигает куда более плодотворную идею, согласно которой все эти способности применяются одновременно и во всех науках. Он предлагает принцип разделения наук в зависимости от их предмета, от характера их содержания.
Если опустить детали, то основная классификация, предлагаемая Контом, будет выглядеть так:
Математика.
Астрономия.
Физика.
Химия.
Физиология.
Социальная физика (социология).
Мораль.
Образцом науки для позитивизма является естествознание. Методы и приемы естествознания позитивизм переносит на общественные и гуманитарные науки, специфика которых никак не учитывается. Эта особенность составила специфическую ограниченность позитивистского метода, которая вызвала в дальнейшем резкую критику со стороны неокантианцев и философов жизни.