80.Проблема відчуження людини та шляхи його подолання у марксизмі.

Проблема людини у марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого суспільного феномена як відчуження. Під останнім розуміється складне явище, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності і її результатів в силу, що панує над людиною, тисне на неї. Причиною відчуження є експлуатація людини людиною, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва. К.Маркс і Ф.Енгельс запропонували і конкретний шлях виходу з ситуації, що склалася, — знищення приватної власності на засоби виробництва. Це можна здійснити, на їхню думку, через утвердження нового типу власності — власності всіх і кожного водночас, суспільної за своїм характером. Ідея знищення приватної власності та подолання відчуження проходить червоною ниткою через увесь марксизм. Суспільством соціальної рівності, справедливості та гуманізму проголошується комунізм. У твоpax К.Маркса і Ф.Енгельса комунізм виступає у двох аспектах: як світле суспільство майбутнього, мета пригноблених і як дійсний, реальний рух, що послаблює стан відчуження. Вказується і соціальна сила, здатна кардинально змінити суспільні відносини, забезпечити перехід від приватної до суспільної власності, — робітничий клас, пролетаріат.

Сьогодні можна сказати, що комуністичний суспільний ідеал так і не знайшов адекватної реалізації на практиці ні за життя фундаторів марксизму, ні після їхньої смерті, хоча спроб було немало. Теорія виявилась безсилою матеріалізуватись у реальних суспільних відносинах, а ті форми, в яких вона втілювалась, наприклад у СРСР, Болгарії, НДР, Угорщині та інших країнах, не відповідали її основним положенням.

Важливою стороною філософії марксизму стала розробка проблеми практики. У цьому вченні практика траєктується як матеріальна предметно-чуттєва, цілеспрямована діяльність людини, завдяки якій змінюються природний і суспільний світ, у тому числі і сама людина. Вищим рівнем практики К.Маркс і Ф.Енгельс вважали революційну зміну суспільних відносин. По суті вся марксистська філософія — це спроба раціонально обгрунтувати шляхи зміни світу на кращий. Вона стала духовною зброєю в руках тих, хто бажав кардинальної зміни суспільного ладу. Але результати застосування цієї зброї виявились трагічними.

Одна із особливостей марксистської філософії — її атеїзм. У цьому вченні релігія піддається нищівній критиці. Посилення взаємозв'язків між усіма сторонами життя суспільства, а також взаємозв'язків людини з навколишнім світом, розкриття загальної основи природи і суспільства зумовили потребу в новому підході до розуміння сутності людини і світу її буття. Це стало важливим і тому, що сформована в історії філософської думки традиція проблеми людини і світу, природи і сутності людини вирішувалась окремо і з різних позицій. Так, навіть французькі матеріалісти XVIII ст., що були послідовними матеріалістами в поглядах на природу, залишалися ідеалістами в поглядах на суспільство. Отже, загальна проблема відношення "людина - світ" вирішувалась з різних методологічних позицій, які визначали вихідні світоглядні принципи.

Матеріалізмом, що передував марксизму, реальна дійсність розглядалася "у формі об'єкта чи у формі споглядання, а не як людська чуттєва діяльність, практика, не суб'єктивно" (К. Маркс). Цей матеріалізм не зміг піднятися до розуміння соціально-діяльної сутності людини і світу її буття як світу людської дійсності. Ідеалізм же, акцентуючи увагу на діяльному боці, вирішував її абстрактно. Гегель, наприклад, показавши, що діяльність є властивим самому буттю принципом, його джерелом саморуху і розвитку, обмежив її тільки сферою абсолютного духу. Тим самим людина, як носій духовного, виявилася поза полем зору.

Поворот до гуманістичної проблематики намітився особливо в антропологічному матеріалізмі Фейєрбаха. Однак і цей матеріалізм мав потребу в подальшій розробці проблеми сутності людини, сутності взаємовідношення людини і навколишньої дійсності, сутності історичного процесу, тому що для Фейєрбаха людина залишалася тільки природною істотою, він не зміг розкрити тієї загальної основи життєдіяльності людини, що складає її сутність.

Загалом, можна сказати, що у вирішенні питань про сутність людини, сутність історичного процесу панували ідеалістичні погляди. Природно, що за умов усе більшого ускладнення і поглиблення взаємозв'язків між усіма сторонами життя суспільства, між людиною і природою, посилення інтеграційних процесів у сфері виробництва, соціально-політичного і духовного життя суспільства, в сфері науки виникає необхідність" у розкритті загальної основи цих процесів. А через те, що все це — умови життєдіяльності людини, то виникла потреба в з'ясуванні сутності самої людини.

Крім того, потреба в розкритті сутності людини була зумовлена необхідністю дослідження конкретної реальної дійсності. Строкатість, розмаїтість дійсності, уявний хаос, що панує в суспільному житті, потребували вироблення засобів орієнтації в цьому складному світі для визначення свого місця в ньому, визначення цілей практичної діяльності. Але ускладнення соціальної структури суспільства, загострення протиріч між соціальними суб'єктами з різними інтересами зумовлювали виникнення різних точок зору на вирішення завдань теоретичного осмислення того, що відбувається у світі, вирішення проблеми сутності людини і світу її буття. Важливу роль у вирішенні цих проблем зіграв марксизм.Марксизм виник як закономірний результат розвитку філософської, економічної і соціально-політичної думки, як результат усвідомлення логіки історичного процесу. Оцінюючи місце марксистської філософії в історії філософської думки, не можна забувати, що вона виникла за певних історичних умов, при певному рівні розвитку матеріально-технічного, економічного, політичного, наукового, духовного розвитку суспільства, при певній структурі суспільства і рівні соціальних суперечностей, соціальних протистоянь. Крім того, не слід ототожнювати філософські погляди з політичними поглядами тих чи інших мислителів, з висновками, що стосуються оцінок конкретних історичних подій, їхнього історичного значення. До марксизму варто ставитись як до будь-якої теорії, керуючись принципом історизму, з огляду на історичну зумовленість постановки і вирішення Марксом і Енгельсом тих чи інших проблем як у загальнофілософському, так і в соціально-політичному плані.К. Маркс і Ф. Енгельс, критично осмислюючи своє ставлення до попередніх і сучасних їм філософських, економічних і соціально-політичних поглядів, зводячи рахунки зі своєю колишньою філософською совістю, показали, що природна, суспільна і духовна сфери є світопорядком, де людина виступає активним і смисл о-утворюючим началом, а світ стає воістину людським світом, тобто не просто об'єктивною реальністю — природою, матерією, всесвітом, але і "дійсністю людських сутнісних сил". (Маркс), людською дійсністю. їхня головна заслуга у філософському осмисленні дійсності полягає в розкритті соціально-діяльної сутності людини, що дозволило в концептуальному плані вирішити проблему людського начала, розкрити сутність історичного процесу як процесу становлення і розвитку людської сутності, нерозривний зв'язок між людиною і світом її буття.К. Маркс і Ф. Енгельс показали, що людина, як і будь-яка тварина, повинна насамперед задовольняти свої життєві потреби. Але на відміну від тварини, що задовольняє потреби в безпосередній взаємодії з природою, людина задовольняє свої потреби опосередковано: процесом виробництва, де виробництво знарядь праці і засобів для забезпечення життя стає особливою (соціальною) потребою, системою суспільних відносин, потребою в новому типі орієнтації у світі, яким стала суспільна свідомість, потребою у свободі. Інакше кажучи, вони показали, що сутність людини полягає в тому, що її життєдіяльність є заснованим на матеріальному виробництві, здійснюваним в системі суспільних відносин процесом свідомого, цілеспрямованого перетворювального впливу на навколишній світ і на саму людину для забезпечення свого існування, функціонування, розвитку. Це означає, що людське начало полягає саме у виникненні опосередкування задоволення життєвих потреб системою потреб соціальних і відповідними до них видами діяльності. Але сутність людини не існує сама по собі. Насправді вона є системою усіх суспільних відносин, реальним суспільством, у якому і за допомогою якого здійснюється життєдіяльність людей. Тому суспільство постає як безпосередній світ буття людини. А історичний процес — як процес становлення і розвитку людської сутності, процес абсолютного руху становлення людини (К. Маркс).

Вирішення питання про сутність людини стало необхідною умовою з'ясування специфіки соціальних суб'єктів як носіїв людської сутності, визначення їхнього місця і ролі в суспільному житті, розглядання їх як суб'єктів суспільного виробництва, суб'єктів історичного процесу, тобто необхідною умовою осмислення всього багатства людської дійсності.Розкриття Марксом і Енгельсом сутності людини, здійснене особливо в "Німецькій ідеології", було необхідним для аналізу сучасної їм дійсності. Ця задача найповніше вирішена в "Капіталі". Необхідно було з'ясувати, що капіталізм, будучи закономірним результатом суспільного розвитку, як і будь-яке соціальне явище, історично минуще і самою логікою внутрішнього розвитку створює необхідні умови подальшого суспільного прогресу.

Але, щоб вирішити ці питання, необхідно було критично осмислити досягнення попередньої економічної і соціально-політичної думки, що були не тільки теоретичним обґрунтуванням вирішення назрілих соціальних завдань, але і важливими факторами для соціальних суб'єктів у визначенні ними змісту і спрямованості своєї практичної діяльності.

Відомо, що економічні теорії англійських економістів не були вузькоекономічними, вони базувалися на філософському осмисленні сутності людини, суспільства, історії, антропології. Тому критичне засвоєння і переробка Марксом економічних поглядів минулого і сьогодення було в той же час філософським і економічним обґрунтуванням проблем суспільного розвитку, взаємозв'язків людини і суспільства. Необхідно було перебороти однобічність концепції людини, на яку спиралися представники англійської політичної економії і яка розглядала людину як відособленого товаровиробника, як людину, що щось виробляє. Такий підхід, хоча і був значним кроком вперед порівняно з попередніми концепціями людини, тому що він дозволив розробити теорію трудової вартості, залишав у тіні питання про суть усієї життєдіяльності людини. Виникла необхідність здійснити перехід від світу людини-вироб-ника до світу буття людини як цілісності, що охоплює всі сторони її життя.З огляду на особливості і результати промислової революції, становлення індустріального суспільства, враховуючи також поглиблення і загострення соціальних суперечностей, суспільного поділу й усуспільнення суспільної праці, перспективи перетворення науки на безпосередню продуктивну силу, Маркс змушений був перейти до аналізу всього суспільного буття людини, розкриття усього ЇЇ способу життя. Отже, якщо у філософських і в економічних вченнях нового часу суб'єкт розглядався як ізольований інди-від, то в марксистській філософії людина розглядалась як суб'єкт соціально-історичного розвитку і суспільного виробництва. Суспільство й особа постали як суб'єктне буття людської сутності.

Маркс і Енгельс критично освоїли досягнення соціально-політичної думки просвітителів, представників утопічного соціалізму. На відміну від цих мислителів, які прагнули створити конкретну картину суспільства майбутнього, вони основну увагу звернули на тенденції суспільного розвитку, залишивши питання про конкретні форми цього суспільства ходу історії. Вони ніколи не давали конкретних рецептів форм суспільного устрою.

Головним змістом марксизму є гуманізм. Саме людина розглядається як вища мета і цінність суспільного розвитку. Тому центральною проблемою в марксизмі стає пошук шляхів для створення умов, що забезпечують вільний розвиток усіх сутнісних сил людини, усіх її здібностей. Звичайно, підходи до вирішення цієї проблеми визначаються не добрими побажаннями, а насамперед конкретним станом суспільства, рівнем розвитку суспільного виробництва, співвідношенням соціальних сил, гостротою внутрішніх суперечностей. Крім того, усвідомлення самої цієї проблеми і бачення шляхів її вирішення залежить від того, інтереси яких соціальних сил виражає той чи інший мислитель, який його власний рівень інтелектуального розвитку. Це важливо враховувати при оцінці історичного значення будь-яких теоретичних досліджень, а, отже, - і марксизму. Маркс і Енгельс - представники конкретної історичної епохи. Тому не слід дивитися на марксизм як вчення, у якому містяться відповіді на питання, придатні для всіх часів і для всіх епох.