74. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Вольтера.

Вольтер(1694-1778) « Философские письма», «Трактат о метафизике» и др. Считал, что философия есть орудие разума в борьбе против отмирающего строя. Он выступал против феодальной идеологии, составной частью которой была религия. Но в тоже время не выступает за ликвидацию религии, а лишь требует религиозной свободы. Т.к. признаёт в Боге творца движущей силы. Человека он понимает как существо общественное и выражает требование буржуазии - равенство людей. Но в отличие от Руссо, понимает равенство людей лишь в политическом аспекте, т.е. равенство перед законами и правами. Социальное и имущественное неравенство явл. предпосылкой сохранения общественного равновесия и нормального развития общества. Если Руссо выступает за уничтожение частной собственности, то Вольтер этого не приемлет. Свободу человека он видит в абстрактном правовом и политическом смысле. Разумным гос.устройством он считал конституционную монархию во главе с просвещённым монархом.

Виступав прогресивною iдеологieю буржуазii, яка прийшла до влади. Фр. просвiтителi i мaтерiaлiсти були iдейним попередниками бурж. рев. 1783р.

76. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.

Ф. В. Й. Шеллінг (1775—1854). Написав такі твори: “Система трансценд–го ідеалізму”, “Викладення моєї системи філософії”. Філософська система Шеллінга складається з 1) “Системи теоретичної філософії”; 2) “Системи практичної філософії”; 3) “Філософії мистецтва” (теологія і мистецтво). Він розглядає в єдності природу, людину, Бога. Бог=природа (пантеїзм). Абсолютний суб’єкт у системі Шеллінга перетворюється у божественне начало світу, абсолютну тотожність суб’єкта й об’єкта. Це він виводить з того, що свідомість і світ пов’язані. У богові існує 2 сили — любов та егоїзм, які ведуть боротьбу між собою. Любов виражає ідеальне у богові, а егоїзм — реальне. Матерія первинна, але матерія — це несвідома частина бога. Особистість і свобода бога необмежені, а у людині його свобода і особистість обмежені рамками простору і часу. Бог охоплює своєю діяльністю увесь світ. А як же тоді із цієї первісної тотожності вивести усю багатоманітність цього світу? Для цього існує творчий акт, який непізнаваний для розуму, і є предметом особливого роду ірраціонального пізнання, тобто інтелектуальної інтуїції. Інтелектуальна інтуїція являє собою єдність свідомої і несвідомої діяльності. Така інтуїція доступна особливо обдарованим людям (крутим поетам, письменникам, філософам і т. д.). Інтелектуальна інтуїція являється формою найвищої філософської творчості і слугує засобом саморозвернення тотожності. За Шеллінгом, діалектика і логіка несумісні. Наука і логіка — недіалектичні. Тому діалектика Шеллінга є ірраціоналістичною.

Основним принципом натурфілософії Шеллінга є єдність мислення і буття. Він вважав, що найвищим результатом емпіричного пізнання є закон. Натурфілософія вища емпірії і передує теоретичному мисленню. Натурфілософія — необхідна сходинка розвитку знань. Натурфілософія Шеллінга має діалектичний характер. Основні її принципи: 1) Принцип полярності. Цей принцип вивчення природи полягає у зведенні природи до протилежностей, двоякості; 2) Принцип історизму: всі форми природи є тільки сходинками її розвитку; 3) Принцип системності, що випливає із поняття натурфілософії як знання, яке систематизує. 4) Принцип єдності сил природи. Шеллінг висунув цей важливий принцип, який у XIX—XX ст. втілився у природничонаукових законах (закон збереження і перетворення енергії).