71. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).

Основоположник психоаналізу австрійський лікар - психопатолог і психіатр Зиґмунд Фрейд. Класична психологія до Фрейда вивчала явища свідомості, як вони виявлялися в здорової людини. Фрейд, як психопатолог, досліджуючи характер і причини неврозів, наштовхнувся на ту область людської психіки, що раніш ніяк не вивчалася, але яка мала велике значення для життєдіяльності людини -це несвідоме. Відкриття несвідомого, дослідження його структури, впливу на індивідуальне і громадське життя було головною заслугою 3. Фрейда.

Оскільки в задоволенні своїх пристрастей індивід зіштовхується з зовнішньою реальністю, що протистоїть у виді «Воно», у ньому виділяється «Я», що прагне приборкати несвідомі потяги і направити їх у русло соціально схваленого поводження за допомогою «понад - Я». Фрейд не абсолютизував силу несвідомого. Він вважав, що людина може опанувати над своїми інстинктами і пристрастями і свідомо керувати ними в реальному житті. Задача психоаналізу, на його думку, саме і полягає в тому, щоб несвідомий матеріал людської психіки перевести в область свідомості і підкорити своїм цілям. Пансексуалізм – х-а риса фрейдизму – пояснення феноменів людського існування винятково або переважно секс.устремліннями.

Фрейдизм - філософське і психологічне навчання про особистості людини, містить у собі теорію і техніку психоаналітичної терапії.

Фрейд виділив 2 рушійні сили поводження людини: 1) лібідо (сексуальний інстинкт, "Ерос"), що може або задовольнитися в дії, або бути витиснутим (переведеним зі свідомості в несвідоме) або сублімуватися (переключитися на несексуальні дії); 2) інстинкт самозбереження (агресії, деструкції, смерті "Танатос"). Людська діяльність – результат їх вічної боротьби.

Психічний розвиток людини, по Фрейду, є перетворення сексуального інстинкту.

Несвідомі, по Фрейду, багато наших бажань і спонукань. Досить часто проривається несвідоме назовні в гіпнотичних станах, сновидіннях, у яких-небудь фактах нашого поводження: застереженнях, описках, неправильних рухах і т.д. Відповідно до Фрейда, психіка людини являє собою взаємодію трьох рівнів: несвідомого, передсвідомого і свідомого. Несвідоме він вважав центральним компонентом, що відповідає суті людської психіки, а свідоме - лише особливою інтуїцією, що надбудовується над несвідомим. Створена Фрейдом модель особистості з'являється як комбінація трьох елементів. «Воно» - глибинний шар несвідомого потяга, основа діяльності індивідів, «Я» -сфера свідомого, посередник між «Воно» і «зовнішнім світом», у тому числі, природними і соціальними інститутами. «Понад - Я» (super - еgо) внутріособистісна совість, що виникає як посередник між «Воно» і «Я» у силу постійно виникаючого конфлікту між ними. «Понад-Я» є як би вищою істотою в людині. Це внутрішньо засвоєні індивідом соціально значимі норми і заповіді, соціальні заборони влади батьків і авторитетів.

Заслуга Фрейда: побудував нову, взаємозалежну картину психіки; новий підхід пізнання людини і запропонував раціональний аналіз ірраціональних лікувань, показав, що несвідоме теж піддається науковому аналізові і, як і свідоме, є неподільною частиною психіки. Недолік: не розкрив роль соціального фактора формувань і розвитку психіки людини.

Неофрейдизм виник у 20-30 роки і є одним із впливових напрямків сучасної психології. На його становлення вплинули ідеї К.Юнга й А.Адлера. Найбільшими представниками неофрейдизму є американські психологи Г.С.Саллівен, Е.Фромм.