
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Філоська концепція Ніцше. Ідея надлюдини в «філософії життя»…
- •3. Основні принципи діалектики.
- •5. Сутність та основні течії неопозитивізму.
- •6. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •8. Неотомізм, його анторопоцентрична переорієнтація. Проблема співвідношення релігії та науки.
- •9. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •11. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •12. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •13. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •14. Поняття науки, її соціальні функції.
- •15. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •17. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •20. Проблема винекнення свідомості як філософська проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •21. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •22. Механістичний характер французького матеріалізму 18століття( Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій)
- •23. Категорії діалектики: одиничне, особливе, загальне.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Сутність і характерні риси теорії суспільного договору Руссо.
- •27. Догматизм та релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
- •28. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •29. Основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання (об’єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики)
- •30. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •32. Географічний детермінізм Монтеск’є. Теорія розподілу влад.
- •33. Поняття матерії, його історичний генезис.
- •35. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •36. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.
- •37. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •38. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •40. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •41. Онтологія як вчення про буття Філософська категорія буття. Різноманітність форм буття.
- •42. Духовне життя суспільства та його структура. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •43. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •44. Сутність і основні школи неофрейдизму(Юнг, Формм)
- •46. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •47. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •48. Суб'єкти суспільного розвитку.
- •49. Філософська система Аристотеля.
- •50. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •51. Проблема походження держави в історії філософської думки.Основні ознаки держави, її історичні типи та форми.
- •52. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •53. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •54. Софістика та електика – альтернативи діалектики як логіки.
- •55.Вчення Аристотеля про людину, суспільство і державу.
- •56. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •57. Історичні форми спільності людей. Нація і етнос.
- •58. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •59. Сутність та характерні риси Філософії постпозитивізму(Поппер, Кун)
- •60. Концепція соціального буття у філософії марксизму.Сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •61. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •62. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •63. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •64. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •65. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •66. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •67. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •68. Конт. Курс позитивної філософії
- •69. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •70. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •71. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •73. Протилежність діалектичного і метафізичного поглядів на світ.
- •74. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Вольтера.
- •76. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •78. Проблеми сучасної глобальної ситуації. Концепції технологічного детермінізму…як альтернативи майбутнього.
- •80.Проблема відчуження людини та шляхи його подолання у марксизмі.
- •82. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •83. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •84. Філософія про співвідношення біологічного і соціального в людині
- •85. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •87.Поняття«індивід», «індивідуальність», «особистість» як засоби пізнання різних сторін буття людини.
- •88. Діалектика Гегеля та Маркса, їхнє співвідношення. Концепція матеріалістичної діалектики,її зміст. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •89. Специфіка наукового пізнання.
71. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
Основоположник психоаналізу австрійський лікар - психопатолог і психіатр Зиґмунд Фрейд. Класична психологія до Фрейда вивчала явища свідомості, як вони виявлялися в здорової людини. Фрейд, як психопатолог, досліджуючи характер і причини неврозів, наштовхнувся на ту область людської психіки, що раніш ніяк не вивчалася, але яка мала велике значення для життєдіяльності людини -це несвідоме. Відкриття несвідомого, дослідження його структури, впливу на індивідуальне і громадське життя було головною заслугою 3. Фрейда.
Оскільки в задоволенні своїх пристрастей індивід зіштовхується з зовнішньою реальністю, що протистоїть у виді «Воно», у ньому виділяється «Я», що прагне приборкати несвідомі потяги і направити їх у русло соціально схваленого поводження за допомогою «понад - Я». Фрейд не абсолютизував силу несвідомого. Він вважав, що людина може опанувати над своїми інстинктами і пристрастями і свідомо керувати ними в реальному житті. Задача психоаналізу, на його думку, саме і полягає в тому, щоб несвідомий матеріал людської психіки перевести в область свідомості і підкорити своїм цілям. Пансексуалізм – х-а риса фрейдизму – пояснення феноменів людського існування винятково або переважно секс.устремліннями.
Фрейдизм - філософське і психологічне навчання про особистості людини, містить у собі теорію і техніку психоаналітичної терапії.
Фрейд виділив 2 рушійні сили поводження людини: 1) лібідо (сексуальний інстинкт, "Ерос"), що може або задовольнитися в дії, або бути витиснутим (переведеним зі свідомості в несвідоме) або сублімуватися (переключитися на несексуальні дії); 2) інстинкт самозбереження (агресії, деструкції, смерті "Танатос"). Людська діяльність – результат їх вічної боротьби.
Психічний розвиток людини, по Фрейду, є перетворення сексуального інстинкту.
Несвідомі, по Фрейду, багато наших бажань і спонукань. Досить часто проривається несвідоме назовні в гіпнотичних станах, сновидіннях, у яких-небудь фактах нашого поводження: застереженнях, описках, неправильних рухах і т.д. Відповідно до Фрейда, психіка людини являє собою взаємодію трьох рівнів: несвідомого, передсвідомого і свідомого. Несвідоме він вважав центральним компонентом, що відповідає суті людської психіки, а свідоме - лише особливою інтуїцією, що надбудовується над несвідомим. Створена Фрейдом модель особистості з'являється як комбінація трьох елементів. «Воно» - глибинний шар несвідомого потяга, основа діяльності індивідів, «Я» -сфера свідомого, посередник між «Воно» і «зовнішнім світом», у тому числі, природними і соціальними інститутами. «Понад - Я» (super - еgо) внутріособистісна совість, що виникає як посередник між «Воно» і «Я» у силу постійно виникаючого конфлікту між ними. «Понад-Я» є як би вищою істотою в людині. Це внутрішньо засвоєні індивідом соціально значимі норми і заповіді, соціальні заборони влади батьків і авторитетів.
Заслуга Фрейда: побудував нову, взаємозалежну картину психіки; новий підхід пізнання людини і запропонував раціональний аналіз ірраціональних лікувань, показав, що несвідоме теж піддається науковому аналізові і, як і свідоме, є неподільною частиною психіки. Недолік: не розкрив роль соціального фактора формувань і розвитку психіки людини.
Неофрейдизм виник у 20-30 роки і є одним із впливових напрямків сучасної психології. На його становлення вплинули ідеї К.Юнга й А.Адлера. Найбільшими представниками неофрейдизму є американські психологи Г.С.Саллівен, Е.Фромм.