68. Конт. Курс позитивної філософії

Конт О. був французьким мислителем , засновником позитивізму. Це напрям, оснований на принципі, що все істинне, “позитивне” знання може бути отриманим лише як результат окремих спеціальних наук у їх систематичному об’єднанні і що філософія як особлива наука, котра претендує на самостійне дослідження реальності, не має права на існування, бо не володіє спеціальними методами та не має практичного застосування. Філософія О. Конта базується на раціональній філософії Декарта. Передумовою виникнення стали відкриття точних наук (особливу роль відіграла теорія Дарвіна).

Для обгунтування вчення запропонував 3 закони позитивної науки:

1) закон 3-х стадій людського пізнання, якому підпорядков. розвиток людини та історії.

2) підпорядкування уяви спостереженню (всяке знання відносно, якщо експеримент не завершений).

3) енциклопедичний закон, що виражається в систематиизації наук.

Підґрунтям концепції його є закон трьох стадій (кожне з наших понять з необхідністю проходить три теоретичні стадії (стани) – теологічну або фіктивну, метафізичну або абстрактну, наукову або позитивну ). Іншими словами , людський дух , за самою природою своєю , у кожному із своїх досліджень користується послідовно трьома методами мислення, за характером своїм істотно різними і навіть прямо протилежними один одному: спочатку теологічним методом, потім метафізичним методом і, нарешті, позитивним методом. Звідси і виникають три взаємо виключаючи один одного види філософії, або три загальні системи поглядів на сукупність явищ: перша є необхідною вихідною точкою людського розуму; третя – його певний і остаточний стан; друга служить лише перехідним ступенем.

У теологічному стані ( до 1300р.) людський дух, спрямовуючи свої дослідження, головним чином, на внутрішню природу речей, первісні і конечні причини вражаючих його явищ, прагнучи до абсолютного пізнання, вважає, що явища творяться прямим і постійним впливом більш чи менш численних надприродних факторів, доцільним втручанням котрих пояснює усі уявлювані аномалії Світу. Узаг-я: Бог-дух

У метафізичному стані (1300-1800), що насправді являє собою тільки загальну видозміну теологічного надприродні фактори замінені на абстрактні сили, справжні сутності (уособлені абстракції), нерозривно зв’язані з різними речами і у змозі самі собою творити всі спостережувані явища, пояснення котрих полягає у такому випадку лише у пошуку відповідної сутності. За Контом пізнати не можливо, основне питання філософіїї потрібно знати. Призначення 2-го періоду критичне: критик-ся все, що сприйм-ся на віру. Насампер. слід вивч. суп-во, а не окр. люд. Узаг-я: першопричини (форма, субстанція, матерія, вода).

Накінець, у позитивному стані (з 1800р.) людський дух пізнає неможливість досягнення абсолютних знань, відмовляється від дослідження походження та призначення існуючого світу і від пізнання внутрішніх причин явищ і прагне, правильно комбінуючи розмірковування та спостереження, пізнати дійсні закони явищ, тобто їх незмінних відношень послідовності і подоби. Пояснення явищ, доведе до його дійсних меж, є віднині тільки встановлення зв’язків між різними окремими явищами і деякими загальними фактами, число котрих зменшується все більше і більше в міру прогресу науки. Узаг-я: описання + систематизація (відмова від кінцевих пояснень).

Теологічна система досягла найвищого ступеня доступної їй досконалості, коли вона замінила дією однієї істоти різнорідні втручання численних, незалежних один від одного божеств, існування котрих до цього моменту передбачалося. Точно так само і межа метафізичної системи полягає в заміні всіх різноманітних сутностей однією загальною великою сутністю, природою, котру і належало б розглядати як єдине джерело всіх явищ.

Паралельно цьому досконалість, до котрої постійно, хоча, можливо, і безуспішно, прагне позитивна система; полягала б у можливості представити всі окремі спостережувані явища як окремі випадки одного загального факту, подібного, наприклад, до тяжіння...”

При цьому на 3-й стадії вступає в силу „закон підпорядкування уяви спостереженню” – основний метод наукового пізнання. Людина спостерігає за природним розвитком явищ (експеримент) → фіксує їх на рівні зовнішнього прояву (узагальнення). Вся інформація отримується із спостереження, тобто мають створюватися теорем. контрукції, які якщо не відразу, то згодом мають експериментально підтвердитися. Тому філос. не потрібна як наука, вона повинна тільки систематизувати здобутки усіх наук. Не можливо звести одну науку до іншої. Не можна все вивести з одного принципу або закону. Роль філ. – мініміз-я кількості цих законів.

Класифікація наук: математика, астрономія, (механіка) фізика, хімія, біологія (фізіолог.), соціологія. Вершина розвитку наук – етика. Критерії классифік-ї: від простого до склад., від абстр. до конкрет., історич. (час виникнення), склад-ть об’єкта пізнання. Людина, за Контом, - тварина на рівні індивіда, її вивч-ть, як решту тварин.

Вказує на необхідність стоврення соціальної фізики (соціології), яка завекршує систему спостережувальних наук.Тепер, коли людський дух створив небесну фізику і фізику земну, механічну і хімічну, а також і фізику органічну, рослинну і тваринну, йому залишається завершити систему спостережувальних наук створенням соціальної

фізики. Така в наш час найбільша і найнагальніша у багатьох суттєвих відношеннях потреба нашого розуму... Якщо тільки ця умова буде в дійсності виконана, сучасна філософська система у всій своїй сукупності буде поставлена на міцну основу. так як тоді не буде існувати жодного доступного для спостереження явища, котре не входило б в одну з встановлених вище п'яти великих категорій явищ: астрономічних, фізичних, хімічних, фізіологічних і соціальних. Після того як всі наші поняття стануть однорідними, філософія остаточно досягне позитивного стану; вона не буде вже у змозі змінити свій характер і їй залишиться тільки розвиватися безконечно шляхом нових, постійно зростаючих набутків, котрі стануть неодмінним результатом нових спостережень і більш глибоких роздумів