64. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.

Ф. як універсальний спосіб усвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому започатк. в VII-VI ст до н.е. у Давн. Індії та Китаї, досягнувши своєї найвищої форми у Давн. Греції.

Розрізняють 2 способи буття філософії:

- епістемний аристотель (вивчаються загальні риси процесу пізнання, основи і межі, достовірність і недостовірність;характерні риси – раціоналізм, системний аналіз, логічні докази, прагматизм; екстравертність; тут людина ще не протиставляється світу, мислителі вдаються до природи, космосу) – притаманний Заходу;

- софійний сократ (людина усвідомлена як проблема Ф. софістами (мудрецями), які перші вказали на протилежність людини і світу, суб’єктивного і об’єктивного; за Протагором: людина – "мірило всіх речей")."; духовні мотиви та цінності – основа людської діяльності; переважання художн. форми мислення, гуманітарне знання; інтраверність) – притаманний Сходу.

Форми буття Ф.:

- філософська ідея (не тільки відображає об’єкт, а й спрямована на його перетворення, пояснення цілі) – ідея субстанції, ідея пошуку смислу життя;

- напрямок (матеріалізм і ідеалізм, раціоналізм і ірраціоналізм, релігійно-філософський, сцієнтизм, антропологічний);

- течія (суб’єктивний та об’єктивний ідеалізм; пантеїзм; деїзм; метафізика; діалектичний матеріалізм; неотомізм; персоналізм; тейярдизм; сцієнтизм – неокантіанство, позитивізм, постпозитивізм, неопозитивізм; марксизм; антрополог. – екзистенціоналізм, герменевтика, фрейдизм, неофрейдизм);

- школа. Течії мають свої школи. Школи неокантіанства – марбурзька та баденська, неофрейдизму – Юнга.

Філософствування виступає як специфічна технологія філос. мислення. Філософствування і філософія зв’язані як частини цілого. Їх різність та єдність є в тому, що філософствування виступає як процес мисленно-умоспоглядальної діяльності (рух думки), а філософія, поряд із цим, включає в себе ще й результат цього процесу (певне цілісне знання концептуально-узагальненої ідеї).

Проблема "Схід-Захід", на думку багатьох дослідників культури, є однією з наскрізних для людства. Уже давньо­грецькі історики зафіксували її у своїх творах, привертаючи увагу до суттєвих відмінностей між Сходом і Заходом у спо­собах життя, характері політичного правління і, головне, у способі світоосмислення.

Водночас їх взаємодія і взаємовпливи ніколи надовго не переривалися. Врешті-решт суть проблеми "Схід-Захід" полягає у тому, що людство, будучи єдиним анатомічне та фізіологічне, постає разюче відмінним і несхожим у своїх східних і західних соціокультурних проявах. І ця несхожість змушує, з одного боку, розширю­вати і збагачувати наші уявлення про людину та її можливості, а з іншого - намагатися зрозуміти її причини, шукати шляхів людського взаємоприйнятного спілкування.

Що впливає на виникнення та прояви такої неоднознач­ності як можна скористатися відмінностями між західною та східною філософією задля того, щоб зробити людську думку більш гнучкою, активною та результативною? - Усі ці питання і постають перед філософією, коли вона звертається до порів­няння західного та східного типів філософствування.

Західні цивілізації	Східні цивілізації
Відносна автономність різних сфер суспільного життя (політики, економіки та ін.)	Наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковані всі основні сфери
Відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм)	Відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиціоналізм)
Активізм, прагнення змінювати дійсність	Самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей
Домінування індивідуального над загальним	Домінування цілого (загального) над індивідуальним
Раціональне, аналітичне, логічно послідовне мислення	Образний, притчовий, афористичний стиль мислення

східна філософія орієнтується вихідні канонічні джерела, що регламентують функціонуван­ня всіх сфер суспільного життя (Коран, Веди, китайське П'яти-книжжя), оцінує найбільше те, що освячене віками, намага­ється підпорядкувати індивідуальне цілому або навіть розчини­ти індивідуальне в світовому цілому. При тому стиль східної філософії ближчий до художньо-образного, ніж до наукового, а сама філософія максимально наближена до морального по­вчання та навіть техніки людського удосконалення у певному способі життя. Західна філософія, навпаки, тяжіє до раціонально-логічних та аналітичних досліджень, теоретичних системати­зацій, має абстрактно-понятійний характер і виходить із пев­ної автономності основних сфер як індивідуального, так і суспільного життя. У зв'язку з цим західна філософія має пере­важно індивідуальне спрямування і постає саме індивідуально-особистісним засобом життєвого самоутвердження.

Із розглянутих відмінностей стає зрозуміло, чому саме західна філософія сприяла виникненню сучасної науки, а східна філософія сформувала при­вабливий образ - духовного вчителя, наставника життя;

При осмисленні даного питання слід враховувати дискусійний харак­тер дана проблема не вигадана, її прояви ми бачимо й сьогодні на прикладі певних політичних подій. Але слід врахо­вувати, що вказати в наш час країни із "чисто" східним або західним цив-ілізаційним типом практично неможливо, але є сенс виділяти в їх житті панівні риси або тенденції.