62. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.

Однією з провідних течій суспільної думки ХХ ст. є екзистенціальна філософія, що на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття, зосередившись навколо проблеми людини та її

місця в світі. Джерела екз-му - вчення К’єркегора, який першим сформував поняття " екзистенція", «філософія життя» Ніцше. Попередники - Паскаль, Достоевський, Нiцше.

Екзiстенцiалiзм - (лат. iснування) як фiлос. напрямок виник перед I-ою Свiт. вiйною в Росii (Шестов, Бердяев). Пiсля I-оi Свiт. вiйни в Нiмеччинi (Хайдагер, Ясперс, Бубер). Пiсля II-оi Свiт. вiйни у Францii (Сартр, Марсель).

Основна ідея – осмислення буття людин в умовах суспільного відчуження. Світ тупий, бездушний, позбавлений гармонії, декорація, на фоні якого протікає буття. Це світ брехні, неістинності, негуманності, що ведуть до втрати індивідуальності, вузькості ідеалів і життєвих цілей. Людина, зігнувшись під тягарем зовнішнього оточення, змушена в його межах повторювати чужі дії, слова, її примушують здійснювати вчинки, які вона не вибирає, не хотіла, стає ще однією річчю, знаряддям, що діє автоматично. Основна тема – існування людини в світі абсурду.

Особливості Екз-у – осмислення негативних емоційно-психологічних станів людини: нудьги, розчарування тривоги, страху, відчаю. Екзистенція – це духовний світ людини який виявився закинутим в чужий світ. Для Екз-му характерні інтереси до теми долі, смерті, безсмертя, смислу життя.

Завданням філос-ї є пошук виходу з прикордонної ситуації і знайдення людиною смислу існування. Світ нерозумний він не піддається поясненню, вороже налаштований до людини, життя – це біль.

Є два вар-ти поведінки людини в абсурдному світі: 1.Згодитись з абсурдом –конформізм; 2. не погодитись – активізм: бунт, активний протест проти абсурду.

Вирішення даного завдання – осн. завд філософії, т.о. смисл життя. Бунт – це істинний спосіб існування людини, як людини це зародження свободи.

Къеркегор. В центрі вчення – проблема індивіда(одиничного) і людської індивідуальності. Проголосив бунт індивіда проти держави, людини і суспільства. Вважав, що тільки окрема людина може вступати в контакт с Богом, тільки одному притаманне існування. Існувати – значить реалізувати свій вільний вибір, утвердити себе як індивідуальність, а не частину толпи.

Три етапи життєвого шляха людини:

1. естетичний (Дон Жуан). Пов’язаний з отриманням насолод чуттєвих та інтелектуальних.

2. етичний (Сократ). Людина налаштована на виконання внутрішнього морального обов’язку, він ще прагне до щастя, але він зрозумів різницю між добром і злом, зрозумів, що грішин.

3. релігійний (Авраам) – людина вступає в пряме спілкування з Богом, вона повинна переступити всезагальний моральний закон. (Авраам зробив вибір, вирішивши вбити сина). Тому людині не писані моральні закони, індивід повинен зробити вибір сам.

Альбер Камю. Доходить висновку про суспільний світ як світ безправності, відчуження, приреченості, байдужості, в якому людина відчуває себе сторонньою і лише на порозі смерті постає вільно. І щасливою. Для описання цього світу він вводить поняття „абсурду” – ясного розуму, що констатує свої межі. Якщо в цьому світі відсутній вищий смисл, то він має „істинну людину”, яка надає смисл життю. Свободу і права людини Камю шукає у бунті. Він намагається дати відповідь на питання, як людина може залишитися людиною? Що вона повинна робити, щоб встановити справедливість, знайти істину, вселити надію? Відповідь на ці питання, як більшість екзистенціалістів, пов’язує з мистецтвом, вважаючи, що саме воно дає людині перспективу, а митець здатний перебудувати світ за власним бажанням і розумом. Переконаний, що спасти світ може лише краса.

Жан-Поль Сартр. Буття не створене ніким і нічим, воно просто є, воно не активне і не пасивне. Це – буття в-собі і тому абсолютно випадкове. Небуття існує на рівних з буттям, але це не просто відсутність усякого буття, а заперечне(негативне) буття. Джерелом небуття є людина – людина є буття, через яке небуття приходить у світ. У світі самому по собі нічого не трапляється. Він просто є. Є бурі, землетруси, катастрофи, але після них буття не стає більше або менше, ніж було. Воно просто по-іншому розташувалось. Свобода є ядром людського буття. Людина повинна постійно будувати свою фактичність, сама проектувати своє буття.

Однак свобода трактується не як свобода діяльності, але лише як свобода вибору або відносини суб’єкта до незалежного від нього оточення: він може або вільно примиритися зі своїм положенням, або так же вільно не приймати свого положення. Об’єктивна ситуація не сама по собі обмежує нашу свободу, а лише як переживання її, як обмеження. Наприклад, в’язень або раб також може бути “вільний”, відповідним чином визнаючи своє відношення до свого положення. Звідси висновок: задача людини полягає не в тому, щоб змінити світ, а в тому, щоб змінити своє відношення до нього

Екзистенціалізм поділяється на: релігійний (Кьеркегор, Бердяев, Ясперс) та атеістичний (Сартр, Камю).

релігійний: транцеденція - це є вихід до цінностей віри, надії, любові, досягнення Бога як абсолютного „ти”, самого інтимного і найближчого друга. У боротьбі зі злом за спасіння душі і завдяки божественній милості полягає смисл життя. Без прагнення до транценденції людська реальність деградує, розчиняється у рутині повсякденності.

Атеїстичний: У Камю трансценденція полягає у постійній аскезі заперечення, несприйнятті всього, що існує, незгоді з усім позитивним. Сартр – в здійсненні людської свободи, яка є необхідною умовою утвердження людини. Справжність буття – це насамперед свобода від повсякденності, вільний вибір себе перед лицем смерті, рішучість дій.

Питання свободи, вибору і відповідальності людини займає одне з головних місць в екзистенціалізмі. Людина вільна вибирати свою сутність і ставати такою. Якою вона є. Існувати – значить створювати себе.