
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Філоська концепція Ніцше. Ідея надлюдини в «філософії життя»…
- •3. Основні принципи діалектики.
- •5. Сутність та основні течії неопозитивізму.
- •6. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •8. Неотомізм, його анторопоцентрична переорієнтація. Проблема співвідношення релігії та науки.
- •9. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •11. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •12. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •13. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •14. Поняття науки, її соціальні функції.
- •15. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •17. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •20. Проблема винекнення свідомості як філософська проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •21. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •22. Механістичний характер французького матеріалізму 18століття( Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій)
- •23. Категорії діалектики: одиничне, особливе, загальне.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Сутність і характерні риси теорії суспільного договору Руссо.
- •27. Догматизм та релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
- •28. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •29. Основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання (об’єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики)
- •30. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •32. Географічний детермінізм Монтеск’є. Теорія розподілу влад.
- •33. Поняття матерії, його історичний генезис.
- •35. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •36. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.
- •37. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •38. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •40. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •41. Онтологія як вчення про буття Філософська категорія буття. Різноманітність форм буття.
- •42. Духовне життя суспільства та його структура. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •43. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •44. Сутність і основні школи неофрейдизму(Юнг, Формм)
- •46. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •47. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •48. Суб'єкти суспільного розвитку.
- •49. Філософська система Аристотеля.
- •50. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •51. Проблема походження держави в історії філософської думки.Основні ознаки держави, її історичні типи та форми.
- •52. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •53. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •54. Софістика та електика – альтернативи діалектики як логіки.
- •55.Вчення Аристотеля про людину, суспільство і державу.
- •56. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •57. Історичні форми спільності людей. Нація і етнос.
- •58. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •59. Сутність та характерні риси Філософії постпозитивізму(Поппер, Кун)
- •60. Концепція соціального буття у філософії марксизму.Сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •61. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •62. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •63. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •64. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •65. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •66. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •67. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •68. Конт. Курс позитивної філософії
- •69. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •70. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •71. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •73. Протилежність діалектичного і метафізичного поглядів на світ.
- •74. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Вольтера.
- •76. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •78. Проблеми сучасної глобальної ситуації. Концепції технологічного детермінізму…як альтернативи майбутнього.
- •80.Проблема відчуження людини та шляхи його подолання у марксизмі.
- •82. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •83. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •84. Філософія про співвідношення біологічного і соціального в людині
- •85. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •87.Поняття«індивід», «індивідуальність», «особистість» як засоби пізнання різних сторін буття людини.
- •88. Діалектика Гегеля та Маркса, їхнє співвідношення. Концепція матеріалістичної діалектики,її зміст. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •89. Специфіка наукового пізнання.
59. Сутність та характерні риси Філософії постпозитивізму(Поппер, Кун)
ПОППЕР (1902-1994) - британский философ, логик и социолог. До 1937 работал в Вене, с 1946 до середины 1970-х - профессор Лондонской школы экономики и политических наук. Наука, по Попперу, - динамическая система, предполагающая непрерывное изменение и рост знания. Это положение детерминировало иную роль философии науки в научном познании: отныне задача философии сводилась не к обоснованию знания, как это было в неопозитивизме, а к объяснению его изменения на основе критического метода. Так, в "логике научного открытия" Поппер пишет: "центральной проблемой теории познания всегда была и остается проблема роста знания", а "... наилучший же способ изучения роста знания - изучение роста научного знания" Объявив задачей методологии изучение механизмов роста научного знания, Поппер основывается на понятой и воспринятой реальности, из которой состоит сфера научного познания. По его глубокому убеждению, наука не может иметь дело с истинной, ибо научно-исследовательская деятельность сводится к выдвижению гипотез о мире, предположений и догадок о нем, построению вероятностных теорий, и законов; таков общий путь познания мира и приспособления наших представлений о нем. Поэтому было бы, мягко говоря, несерьезно какие-то из этих представлений принимать за истинных, а от каких-то отказаться, т.е. нет универсального механизма, который бы мог выявить из многообразия существующих знаний какие из них истинные, а какие являются ложными. Поэтому задача философии заключается в том, чтобы найти такой способ, который бы позволил нам приблизиться к истине. В логико-методологической концепции Поппера находится такой механизм в виде принципа фальсификации. Философ считает, что научными могут быть только те положения, которые опровергаются эмпирическими данными. Опровержимость теорий фактами науки, следовательно, признается в "логике научного открытия" критерием научности этих теорий. Он выходил из того, что доказать можно все, что угодно. Именно в этом проявлялось, например, искусство софистов. Методологический механизм, позволяющий в научном познании приблизиться к истине, т.е. принцип фальсификации теорий, путем их опровержения фактами, принимается Поппером в качестве критерия демаркации описательных .Этой, по сути своей, мировоззренческой идеей была детерминирована и соответствующая структура: а) Представления о мире, принимаемые в науке как знания о нем, не являются истинами, ибо не существует такого механизма, который бы мог установить их истинность, но существует способ обнаружить их ошибочность; б) в науке лишь те знания соответствуют критериям научности, которые выдерживают процедуру фальсификации; в) в научно-исследовательской деятельности "нет более рациональной процедуры, чем метод проб и ошибок - предположений и опровержений" КУН (Kuhn) Томас Сэмюэл (1922-1996) - американский философ и историк науки, один из лидеров современной постпозитивистской философии науки. Свою конкретизацию и наиболее яркое выражение позиция К. нашла в его следующей книге "Структура научных революций" (1962), которая инициировала постпозитивистскую ориентацию в современной философии науки и сделала К. одним из ее наиболее значимых авторов. Анализируя историю науки, К. говорит о возможности выделения следующих стадий ее развития: допарадигмальная наука, нормальная наука (парадигмальная), экстраординарная наука (внепарадигмальная, научная революция). В допарадигмальный период наука представляет собой эклектичное соединение различных альтернативных гипотез и конкурирующих научных сообществ, каждое из которых, отталкиваясь от определенных фактов, создает свои модели без особой апелляции к каким-либо внешним авторитетам. Однако со временем происходит выдвижение на первый план какой-то одной теории, которая начинает интерпретироваться как образец решения проблем и составляет теоретическое и методологическое основание новой парадигмальной науки. Парадигма выступает как совокупность знаний, методов и ценностей, безоговорочно разделяемых членами научного сообщества. Она определяет спектр значимых научных проблем и возможные способы их решения, одновременно игнорируя не согласующиеся с ней факты и теории. В рамках нормальной науки прогресс осуществляется посредством кумулятивного накопления знаний, теоретического и экспериментального усовершенствования исходных программных установок. Вместе с тем, в рамках принятой парадигмы ученые сталкиваются с рядом "аномальных" фактов, которые после многочисленных неудачных попыток эксплицировать их принятым способом, приводят к научным кризисам.
В результаті наук.революції стара парадигма замінюється новою і прогрес наукового пізнання забезпечений на протязі певного періоду