58. Система об'єктивного ідеалізму Платона.

Афінський філософ Платон (427—347 рр. до н.е.) походив із афінського аристократичного роду. Аналіз творчості Платона показує, шо його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про пходження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство.

Основа платонівського розуміння буття ґрунтується на ідеалістичному розв’язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї,абстрактні поняття, які носять назву – універсалів з погляду Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі, а тому становлять буття у найбільш можливійповноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою «нульове буття»,або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують і взаємодіють. Згідно з Платоном, світ, який нас оточує й який ми пізнаємо своїми чуттями, є лише "тінню " й вироблений від світу ідей, тобто матеріальний світ — вторинний. Всі явища та предмети матеріального світу минущі, виникають, гинуть й змінюються (тому не можуть бути дійсно сущими), ідеї є незмінними, нерухомими та вічними. За ці властивості Платон визнавав їх справжніми, справжнім буттям й зводив у ранг єдиного предмета дійсно істинного пізнання.

Ідеї, тобто дійсні сутності, існують поза матеріальним світом й не залежать від нього, об'єктивні, матеріальний світ ним лише підпорядкований. В цьому -ядро об'єктивного ідеалізму Платона .

Між світом ідей, як дійсним, реальним буттям, та небуттям (тобто матерією як такою, матерією в собі) існує, за Платоном, уявив буття, похідне буття (тобто світ дійсно реальних, чуттєво сприйманих явищ та речей), які відокремлюють істинне буття від небуття. Дійсні, реальні речі становить з'єднання ідеї (дійсного буття) із пасивною, безформною "приймаючою" матерією (небуттям).

Відношення ідеї (буття) та реальних речей (уявного буття) є важливою частиною філософського вчення Платона. Предмети, що чуттєво сприймаються, це тільки подоба, тінь, в яких відображені певні взірці - ідеї.

Світ ідей - це особлива, над чуттєва реальність, яка своєю повнотою і досконалістю перевищує усе чуттєве. Речі - лише тіні ідей.

Багато уваги Платон приділяв, зокрема, питанню "ієрархізації ідей ". Ця ієрархізація складає певну впорядковану систему. Вище за все стоїть, за Платоном, ідея краси і добра. Вона не тільки переважає всі реально існуючі добро й красу тим, що досконала, вічна й незмінна (так, як й інші ідеї), але й стоїть вище від інших ідей. Пізнання або досягнення цієї ідеї є вершиною дійсного пізнання та свідченням повноцінності життя.

Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригадування душі. Це властиве тільки людській душі, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але запевних умов вона здатна пригадати забуте. Пізнання ж істинної дійсності –світу ідей – можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика – здатність ставити питання і давати відповіді на них. Математика (геометрія) здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого. Описуючи процес пізнання, Платон наводить як приклад людей, замурованих у печері, що за тінями і відблискам зовнішнього світу, який проникає в печеру, намагаються скласти судження про цей світ. Так і людина за одними лише копіями предметів намагається зрозуміти їхню дійсну суть, а тому приречена у своїх спробах на невдачу.