
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Філоська концепція Ніцше. Ідея надлюдини в «філософії життя»…
- •3. Основні принципи діалектики.
- •5. Сутність та основні течії неопозитивізму.
- •6. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •8. Неотомізм, його анторопоцентрична переорієнтація. Проблема співвідношення релігії та науки.
- •9. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •11. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •12. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •13. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •14. Поняття науки, її соціальні функції.
- •15. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •17. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •20. Проблема винекнення свідомості як філософська проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •21. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •22. Механістичний характер французького матеріалізму 18століття( Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій)
- •23. Категорії діалектики: одиничне, особливе, загальне.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Сутність і характерні риси теорії суспільного договору Руссо.
- •27. Догматизм та релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
- •28. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •29. Основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання (об’єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики)
- •30. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •32. Географічний детермінізм Монтеск’є. Теорія розподілу влад.
- •33. Поняття матерії, його історичний генезис.
- •35. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •36. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.
- •37. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •38. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •40. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •41. Онтологія як вчення про буття Філософська категорія буття. Різноманітність форм буття.
- •42. Духовне життя суспільства та його структура. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •43. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •44. Сутність і основні школи неофрейдизму(Юнг, Формм)
- •46. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •47. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •48. Суб'єкти суспільного розвитку.
- •49. Філософська система Аристотеля.
- •50. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •51. Проблема походження держави в історії філософської думки.Основні ознаки держави, її історичні типи та форми.
- •52. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •53. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •54. Софістика та електика – альтернативи діалектики як логіки.
- •55.Вчення Аристотеля про людину, суспільство і державу.
- •56. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •57. Історичні форми спільності людей. Нація і етнос.
- •58. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •59. Сутність та характерні риси Філософії постпозитивізму(Поппер, Кун)
- •60. Концепція соціального буття у філософії марксизму.Сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •61. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •62. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •63. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •64. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •65. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •66. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •67. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •68. Конт. Курс позитивної філософії
- •69. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •70. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •71. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •73. Протилежність діалектичного і метафізичного поглядів на світ.
- •74. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Вольтера.
- •76. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •78. Проблеми сучасної глобальної ситуації. Концепції технологічного детермінізму…як альтернативи майбутнього.
- •80.Проблема відчуження людини та шляхи його подолання у марксизмі.
- •82. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •83. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •84. Філософія про співвідношення біологічного і соціального в людині
- •85. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •87.Поняття«індивід», «індивідуальність», «особистість» як засоби пізнання різних сторін буття людини.
- •88. Діалектика Гегеля та Маркса, їхнє співвідношення. Концепція матеріалістичної діалектики,її зміст. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •89. Специфіка наукового пізнання.
57. Історичні форми спільності людей. Нація і етнос.
Загальноприйнятим для такого погляду є тлумачення етносу, сформульоване відомим російським дослідником Ю. Бромлеєм.
Етнос — усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).
Отже, згідно з еволюційно-історичним підходом, етноси характеризуються певними стійкими ознаками (мова, культура, етнічна самосвідомість, самоназва тощо), які формуються у взаємозв'язку з певними передумовами — територіальними, природними, соціально-економічними, державно-правовими та ін.
Народність — мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.
Народності Починають формуватися одночасно з консолідацією союзів племен. Згодом формується територіальна, мовна, культурна спільність з відповідною самоназвою, але народності не ототожнюються з державами, що починають формуватися, ні територіально, ні мовно.
Нація — особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, що виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.
Важливою ознакою нації є внутрішній державний устрій та чіткі державні кордони, у межах яких завершується їх формування.
Останнім часом стала поширеною точка зору, згідно з якою відмінність між народністю та нацією є досить умовною, а окремі етнічні групи були закріплені за цими поняттями довільно. За іншими підходами нація, на відміну від народності, містить, передусім, не етнічний, а політичний сенс. Та й у світовій практиці вживається термін «нація» саме у значенні політичної чи громадянської спільноти.
Національно-етнічні процеси та відносини
Національні відносини завжди пов'язані з вирішенням певних етнічних проблем, які стосуються умов виживання і розвитку етносів (проблеми території, політичної влади, мови, культури, традицій, збереження самобутності тощо). Об'єктивною передумовою виникнення та розвитку національно-етнічних відносин є існування окремих етнічних спільнот, що відрізняються своїми етнокультурними особливостями (народів, націй). За даними ООН, у більш ніж 220 державах світу існує понад 3 тис. етнічних спільнот. Багато з них проживають компактно, деякі перебувають за межами однієї країни. Таким етносом є й українці, великі етнокультурні групи яких проживають за кордоном.
Національні відносини ніколи не існують поза іншими суспільними явищами (політичними, духовними, соціальними, економічними тощо). Суб'єкти таких відносин часто демонструють особливості своєї етнічної свідомості та самосвідомості. Тому міжнаціональні відносини, навіть маючи стійку об'єктивну основу, розгортаються у сфері почуттів, ілюзій, національних міфів та упереджень.
Національні відносини завжди мають ідеологічний характер, перебувають на перетині культур. Суб'єктами їх є, як правило, окремі етнічні утворення, хоч інколи й окремі суспільні групи та страти населення. Зважаючи на те, що сучасні етнічні проблеми існують у межах державних утворень, найчастіше ведуть мову про взаємини між титульними націями і національними меншинами.