53. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).

Наука о понимании, истолковывании текстов. Х.-.Г. Гадамер создал теорию понимания. П.Рикер анализировал язык в шир. контексте соц. жизни и культуры, применяет гермен.(Г.) для исследования лит-ры.

Искусство и теория истолкования, имеющего целью выявить смысл текста, исходя из его объективных (грам. значения слов и их истор. обусловленные вариации) и субъективных (намерения авторов) оснований. Возникает в период эллинизма в связи с задачами научного исследования и издания классических текстов и развивается далее в рамках толкования “Свящ писания”.

В 19в начинается развитие так назыв свободной Г., не ограниченной предметом, границами смысла текста. У Дильтей Г. превращается в специфический метод общ. наук, призванный обеспечить понимание общ. событий, исходя из субъективных намерений исторических деятелей. При этом понимание противопоставл. объяснению в естествознании, связываемому с абстрагированием и установлением общего закона. В 20в Г. постепено оформляется в одну из основных методологических процедур фил., сначала в рамках экзистенциализма, затем собственно в фил. Г. Так у Гадамера Г. приобретает функции онтологии, поскольку “бытие, кот. может быть понято, есть язык”, социальной философии, поскольку понимание есть форма сущ .общ. жизни и “критики идеологии”. Результатом оказывается замыкание фил. в кругу языка, что роднит Г. с неопозитивистским анализом языка. В рамках Франкфуртской школы (Ю.Хабермас) Г. как критика идеологии должна раскрыть на анализе языка “ средство осподства и соц власти”, служащее оправданию отношений организованного насилия. У Хабермаса Г. выступает одним из консолидации различных течений соврем. бурж. философии. Г. процедуры м.б. использованы в истор, юрид и др науках, имеющих дело с анализом объективированных рез. сознательной челов деятельности.

Дилтей - Г. - это связующее звено между фил и истор науками.

Чем же отлич. понимание от объяснения? На всех этапах чел. деятельности мы сталкиваемся с чем-то неизвестным, знание о чем у нас отсутствует. В данных сл. мы говорим о том, что даное явление непонятно, что мы о нем ничего не знаем. Мы можем не понимать тексты из-за незнания языка, особенностей культуры. Из необход. решать подобные проблемы возникла Герменевтика (Ф.Шлейермахер, В.Дильтей, Г.Гадамер, Э.Бетти, П.Рикер...) - наука о понимании. Чтобы понять письменный или устный текст надо понимать значение каждого слова, предложеия или отрывка, кот. им придавали авторы, Но, с др. стороны, чтобы понять эти детали и части, необход. понимать смысл и значение содержащего их контекста. Эта ситуация получила назв. - “герменевтический круг”.

З одного боку, герменевтика — це теорія розуміння, вчення про розуміння та інтерпретацію документів, що містять у собі смислові зв'язки, вчення про передумови і засоби такого розуміння. В такому вигляді вона була розроблена в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоч корінням своїм сягає сивої давнини.

З іншого боку, герменевтика розглядається як течія сучасної філософії, основними представниками якої є Г.-Г.Гадамер (нар. 1900), К.Аппель (нар. 1922), П.Рікьор (нар. 1913) та ін. Необхідно розрізняти філософську герменевтику і традиційну, яка орієнтована на іманентне розуміння тексту на відміну від його історико-генетичного пояснення.

Філософська герменевтика значною мірою є продуктом XX ст. Основні засади її були закладені Шлейєрмахером і Дільтеєм. Дільтей розвивав герменевтику як методологічну основу гуманітарного знання. Можливість трансформації герменевтики у філософію була закладена феноменологією Гуссерля, і його внесок у цей процес є подвійним. З одного боку, саме пізня феноменологія з її критикою об'єктивізму породжує герменевтичну проблему не тільки опосередковано, а й безпосередньо, оскільки вона порушує питання про те, як дільтеєвський метод може бути об'єктивним і в науках про природу. З іншого, пізня феноменологія спрямовує свою критику об'єктивізму в об'єктивне русло, а саме до онтології розуміння: ця нова проблематика є темою життєвого світу, тобто зникає стара проблема суб'єкт-об'єктного відношення. Свідомість постає у феноменології як поле значень і смисл слів, тим самим відкривається можливість інтерпретації, а, отже, і герменевтики. Такий поворот до герменевтичної феноменології мав вирішальне значення для становлення герменевтики як філософської дотритни. Основним її питанням стає питання про те, як влаштоване, упорядковане те суще, буття якого полягає в розумінні. Звідси випливають три основні моменти, які дають змогу зрозуміти герменевтику як філософську течію: 1) герменевтика перетворюється із методології розуміння на її онтологію; 2) спостерігається відмова від феноменологічного підходу до свідомості як самодостатньої і безпередумовної; 3) принцип рефлексії обмежується принципом інтерпретації.

Вихідним пунктом герменевтики як філософської течії є онтологічний характер герменевтичного кола, яке виражає специфічну рису процесу розуміння, пов'язану з його циклічним характером. Ця ідея є центральною у філософському вченні Гадамера. Він не зводить герменевтику до розробки методології розуміння текстів, а визначає її як філософію розуміння. Предметом розуміння, на думку Гадамера, є не смисл, вкладений в текст автором, а той предметний зміст, з осмисленням якого пов'язаний даний текст. За Гадамером, герменевтика є філософією "тлумачення": від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття в ньому.

Якщо Гадамер розробляє в герменевтиці онтологічний бік, то французький філософ П.Рікьор — гносеологічний. Будь-яке розуміння, на його думку, опосередковане знаками і символами. Під символом Рікьор розуміє будь-яку структуру значень, де один смисл є прямим, первинним, а інший — непрямим, побічним, вторинним, який можна сприйняти лише опосередковано, через первинний смисл. В останні роки він визнає трактовку герменевтики як інтерпретації символів вузького, обмеженого і переходить до аналізу цілісних культурних текстів як об'єкта інтерпретації.

Філософська герменевтика виконує не лише методологічну функцію, а й комунікативну. Це здебільшого виявляється в "метагерменевтиці" німецького філософа Ю.Хабермаса (нар. 1929). Він виходить із того, що чиста герменевтика недооцінює той факт, що в суспільстві, крім культурної сфери життя, є ще й економічна, соціальна, політична. Хабермас робить висновок, що необхідно коригувати герменевтику, і пропонує теорію комунікативної дії. Головним методом комунікації, з його точки зору, є мова. В результаті комунікативної поведінки, вважає Хабермас, складається опосередковане, нормативне середовище, стійкі міжособистісні відносини, стійкі особистісні структури тощо. Теорія комунікативної дії — це один із аспектів соціальної філософії.

Якщо говорити про герменевтику в цілому як про філософську концепцію, слід підкреслити ті позитивні моменти, які вона внесла до скарбниці філософської думки:

1) відтворюється ідея цілісності культури, філософії, суспільства тощо;

2) дається метод аналізу культурних явищ;

3) визначається поворот до загальнолюдських цінностей.