51. Проблема походження держави в історії філософської думки.Основні ознаки держави, її історичні типи та форми.

Ідеальна держава Платона

Розглядаючи форми державності, Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократію, якщо вона дотримується законів; і чотири ''неправильні" - беззаконну демократію, тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держави". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його поліс - це "правління кращих" (аристократія).

Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі.

Надзвичайно цікавими були роздуми Платона про можливість побудови ідеальної держави на засадах справедливості. Згідно з розробленим Платоном планом, у ідеальній державі (полісі) мають жити три головні суспільні прошарки: правителі; воїни; робітники (селяни, ремісники, торгівці). Кожен представник цих прошарків повинен якомога старанніше виконувати свої обов'язки, поєднуючи в собі такі якості, як мудрість (для правителів), мужність (для воїнів) і послух (для робітників). Це дасть можливість уникнути користолюбства й несправедливості. Твердження про необхідність жити заради спільного добра наштовхнуло Платона на ідею знищення родинно-шлюбних стосунків, усуспільнення всіх жінок і дітей. Так, у роботі «Закони» Платон запропонував ідею створення казарменної держави на основі жорстокого тоталітарного контролю, де вся влада зосереджувалася б у руках мудрих правителів, які за допомогою «діалектики ідей» та методів насильства робитимуть людину щасливою.

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди-філософи. Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспільстві та її морально-професійний склад.

Учення про державу за Аристотилем.

Основою держави є приватна власність, яка відповідає сутності людини, її біологічному егоїзму, що стає основою необхідності захисту приватного інтересу. Будь-яка державна влада захищає приватний інтерес і дає підстави для корисного використання цієї влади окремими людьми, незважаючи на те, що влада має захищати інтереси всіх. Арістотель виділяв шість типів держави: монархію, тиранію, аристократію, крайню олігархію, охлократію (владу маси, крайня демократія) й політію — єдність олігархії та демократії. За Арістотелем, політія є ідеалом державності, остаточною метою є щасливе життя

52. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.

У XIII віці з філософським обгрунтуванням абсолютної істинності догматів Священного писання виступив найбільший італійський схоластик і богослов Фома Аквінський (1225-1274).Осн. праці: теологіч. трактат „Сумми теології”, робота, що відстоює христ. віру „Сума проти язичників” СхоластикаСередньовічна філософія увійшла в історію філософської думки під назвою схоластики. Головна ознака схоластики полягає у тому, що вона свідомо розглядає себе як науку, поставлену на Службу теології, як служницю теології Вчення Фоми Аквінського – томізмНапрям в схоластичній філософії і теології католицизму. Для томізма загалом характерне прагнення з’єднати суворо ортодоксальну позицію в релігійних питаннях з повагою до прав розуму, здорового глузду.Фома боровся проти номіналістів, доводив необхідність співпраці філософії з теологією в пізнанні світу, в обгрунтуванні первинності бога і вторинності природи. Природно, що керівну роль в цьому союзі він відводив теології.

Причиною виникнення і розвитку усього сущого Фома Аквінський вважав бога. Згідно з його вченням, бог вічний і є абсолютно довершеною духовною істотою, що містить в собі всю повноту буття у вигляді ідей як зразків, по яких він з нічого створив природу креаціонізму. Фома вчив, що бог являє собою чисту форму, джерело всіх форм, завдяки яким матерія як потенційна можливість речей перетворюється в дійсність, в конкретні тілесні речі. У розв’язанні питання про матерію і форму Фома Аквінський дотримувався вчення Арістотеля, усуваючи, однак, з нього всі елементи матеріалізму. Він приписував формі роль первинного, творчого початку, що творить речі. Як типовий схоластик, Фома говорив про наявність в світі багатьох видів форм, в тому числі і таких чисто духовних форм, як ангели і людські душі. Душі, стверджував він, є за своїй природою незруйновними. Всяке руйнування, згідно томізму, складається у відділенні форми від матерії. Але оскільки душі є чистими формами і не мають матерії, то вони не можуть і руйнуватися.

Розум є найвища здібність, якою наділена людина. Воля людини має також насамперед розумне визначення, яким є здатність розрізняти добро і зло, але інтелект піднімається над волею. Подібно Арист. Бачить у волі практичний розум — це воля, що спрямована не на пізнання, а на діяльність, яка керує людськими вчинками і поведінкою, а не теоретичною установкою, не спогляданням. Ф-я повина служити вірі, сама вона не може довести надприродну істину, але може послабити виставлені проти неї аргументи.

Більшість догматів не властиві ф. способом пізнання. Гармонія віри і розуму - розум здатний раціон. довести буття Б. та заперечити сумніви істин віри. Все сутнє вклад-ся в створений Б. ієрархіч. порядок. Вчення про ієрархію буття відображало церковну організ-ю феодальної епохи. Систематизація Т. Аквінського:

Спираючись на Арістотеля, Аквінський виводить п’ять непрямих доказів існування Бога:

1. “Все, що рухається, має причиною свого руху дещо інше”. Так як ніщо не може одночасно бути саме по собі і рухомим, і рухомим без стороннього втручання, що цим рухомим початком і є Бог.

2. Все, що ми бачимо, з чим стикаємося, – є наслідок чогось, що породило це дещо, тобто все має свою причину. Але і ці причини мають свої причини. Ітак до безконечності, точніше, до самої головної з них – до Першопричини, тобто ми знову приходимо до Бога.

3. Ми сприймаємо все, що відбувається навколо нас, як необхідне, або випадкове. Але випадковість – це лише недоступна для нас необхідність. Для Бога випадковостей не існує, тому потрібно признати Бога, щоб зрозуміти все, що відбувається.

4. Різні речі володіють різним ступенем краси. Але тоді повинен бути і еталон, мірило цих красот. Цей еталон – Бог.

5. Все рухається, розвивається. Куди? Тільки Бог може задати ціль для всього, що відбувається в природі

Суспільство: Людина – істота суспільна, а суспільство як логічне загальне передує інтересам індивідуальним. Суспільний порядок – відображення небесного порядку. Більшість займається фізичною працею, меншість – розумовою (вони керують державою). Тут перевага над-ся священникам. Їх найважл. завд-я - підготувати людину до переходу в потойбічний світ. Вища влада на землі належить Папі римському. Станові відмінності вічні.

У вченні про універсаліїї Фома Аквінський зробив спробу подолати крайнощі номіналізму і реалізму при вирішенні питання про природу загальних понять і дав з позицій помірного реалізму свій варіант тлумачення цього питання. При розв’язанні проблеми загальних понять він виходив з наявності в світі розуму надприродного, божого і розуму природного, людського. Борючись проти номіналістів, що вважали загальні поняття, як імена, вторинними, а речі первинними, Фома Аквінський намагався довести, що загальні поняття в божому розумі передують речам як їх прототипи

Кінцевою метою людини, згідно томізму, є блаженство, інтуїтивне пізнання бога, злиття душі людини з богом, досяжне лише в замогильному світі. Основою етичної поведінки людей в світі Фома вважав закон божий. Він вчив, що етичними є лише такі вчинки людей, які узгодяться з догматами Священного писання.

З Фомою Аквінським закінчується важливий етап в розвитку схоластики. Вона досягла вищого підйому, теоретично оформившись в глибоко продуману релігійно-філософську систему, де все – і Бог, і природа, і людина – зайняли кожний своє гідне місце