44. Сутність і основні школи неофрейдизму(Юнг, Формм)

К.Юнг крит. Фрейда і створив свою аналітичну психологію. Основні розбіжності: з погляду Юнга несвідоме - це не тільки суб'єктивне й індивідуальне, але і колективне несвідоме (що виходить із глибини століть), таким чином виділяє особистісне несвідоме - результат життя індивіда; колективне несвідоме - результат життя роду. Образи колективного несвідомого Юнг назвав архетипами: 1) психічне співвідношення інстинктів; 2) спонтанне породження образів, характерних для всіх часів і народів; 3) чистий формотворний елемент сприйняття. Аналізуючи форми взаємодії несвідомо-архетипних і свідомих компонентів психіки, Юнг виділив: 1) розчинення особистого елемента психіки в колективному несвідомому (східна релігія); 2) експансія "Я", придушення колективного несвідомого (європейські релігії).

У неофрейдизмі дослідження соціально-філософських проблем відбилося в декількох напрямках. Індивідуальна психологія Адлера - акцентував увагу на ролі соціальних факторів; з погляду індивідуальної психології характер людини виходить з "життєвого стилю", тобто системи зусиль, досягнень, що формується в дитинстві і реалізує в перевазі.

Сексуально-економічна теорія В.Райха - на основі психоаналізу інтерпретує взаємини між економічним базисом і надбудовою.

Теорія соціалізації і людських взаємодій Г.Салівана, - природа особистості ґрунтується на соціальних явищах, існування особистості є ілюзорним, тому що особистість - це сукупність персоніфікацій, що виникають у процесі спілкування.

Основним представником неофрейдизму був Е.Фромм - перетворив психоаналіз Фрейда в соціальну філософію. На основі робіт Фейєрбаха і Маркса переоосмислив роль соціальних факторів у розвитку особистості. Основні теоретичні положення психоанализу, яких дотримується Фромм: критерій соціального розвитку - це самовідчуття людини (задоволеність або незадоволеність загальною життєвою ситуацією). Досліджував, яку роль грають психологічні фактори в соціальному розвитку. У центр своєї соціально-філософської теорії Фромм поставив психологічну модель людини, розвитку як результат пристосування людини до конкретної соціально-економічної ситуації. Протиріччя людського існування по Фромму (дихотомії): екзистенціональні (життя і смерть) і історичні (патріархат і матріархат, авторитарна свідомість і гуманістична, протилежні типи характеру).

Ідея Фромма - створення ідеального суспільства - у якій орієнтація на володіння змінюється орієнтацією на буття. Функцією нового суспільства є створення нової людини, характер якого визначається відмовою від володіння заради буття, вища мета життя - усебічний розвиток і відмова від експлуатації і т.д. Зв'язок з концепцією історичного розвитку: безперервність історичних подій, змін Фромм зв'язує з концепцією людської природи і "соціального характеру". Історичні зміни - це результат протиріччя між потребами людської природи і можливостями їхнього задоволення в конкретному суспільстві. Соціальні перспективи відкривають люди продуктивного типу, з ідеями гуманізму, їхня функція - освіта.

45. . Суспільство як система, що саморозвивається…

Суспільство – цілісна система, що охоплює компоненти: спільності людей, виробництво, техніку, історичний процес, діяльність соціальних спільностей і особи, економічні, соціально-політичні, духовні відносини та їх взаємозв‘язки, сім‘ю, мову, взаємодії соціальних інститутів тощо.

Одні філософи віддають пріоритети економічним відносинам, інші – духовним, треті – вважають їх рівноправними. Одні вважають, що суспільство як система найточніше виражається поняттям суспільно-економічна формація, інші – поняттям цивілізація, треті – поняттям культура, четверті – що суспільство виражається синтезом усіх понять. Але всій багатоманітності визначень суспільства властиве: суспільство – цілісна система, що перебуває в постійному русі і саморозвитку. Підтвердженням є історичний досвід і система гуманітарного знання: історія, соціологія, юриспруденція, економічна наука, філософія тощо. Можна погодитись, що поняття суспільство вживається у філософії для визначення багатогранного соціального світу буття людини. Жодна з гуманітарних наук неспроможна дати повного і адекватного знання спеціальних наук, соціальна філософія вивчає закони функціонування і розвитку суспільства. Адекватне знання про суспільство як цілісну систему соціальна філософія спроможна дати тому, хто вивчає суспільство з позицій людини та її взаємодії з іншими людьми.

Людина, сенс її суспільного життя, найважливіші життєві цінності – центральна проблема соціальної філософії. Інакше кажучи, суспільство вивчається, вимірюється лише у ставленні його до людини. Відношення: людина-суспільство є основним у соціальній філософії, оскільки за визначенням Маркса, суспільство в тій же мірі створює людину, як людина суспільство. Всяке зневаження людиною на догоду суспільству проводить до хибного розуміння суспільства – теологічного, натуралістичного тощо.

Розвинене суспільство, як системна організація має певну, більш-менш усталену структуру. Сучасний стан суспільства вимагає нормального функціонування таких основних сфер суспільного життя:

а) матеріальної – охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили і виробничі відносини;

б) соціально-політичної – включає соціальні та політичні стосунки людей – національні, групові, міждержавні тощо;

в) духовної – це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості, перетворення її в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутової – охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до наступного, життя сім‘ї, побутові проблеми, освіту, виховання тощо.

Усі сфери суспільного життя взаємопов‘язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Системна якість характеризується тим, що впливаючи на будь-який елемент, ми впливаємо на всю систему загалом. Водночас відзначимо, що за певних умов на перший план у гармонізації суспільства можуть виходити проблеми окремих сфер життя (скажімо, економіки, державної політики та ін.). але при їх вирішенні не можна не враховувати саме системний характер організації суспільного життя, інакше в суспільстві виникнуть небажані деформації. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.

Зі всіх сфер суспільного життя найскладнішою виявляється духовне життя суспільства. Воно не підлягає чітким окресленням, однозначним фіксаціям та виправданому і прогнозованому регулюванню. По сьогоднішній день залишається під знаком запитання проблема стимулювання духовних процесів суспільства: як, наприклад, можна сприяти збільшенню кількості геніальних творців та творів? Яку систему освіти і виховання можна вважати оптимальною щодо збагачення духовного потенціалу суспільства?

Не викликає сумніву те, що жорстка регламентація інтелектуальної діяльності приводить до її збіднення і виродження, проте і вседозволеність, нічим не обмежена сваволя в цій сфері не йде їй на користь. Духовне життя суспільства функціонує як складна саморегульована система із її внутрішніми тенденціями та чинниками.

В цій складній системі прийнято виділяти її основні елементи, рівні та етапи. До основних елементів духовного життя відносять всю ту сукупність®думок®норм®ідей та®принципів, які пов‘язані з функціонуванням найважливіших сфер суспільного життя. В духовному житті розрізняють також такі рівні: а) рівень масової свідомості; б) рівень суспільної ідеології; при цьому перераховані раніше елементи суспільного духовного життя можуть функціонувати на обох цих рівнях.

Рівень масової свідомості – це рівень переважно стихійного формування та функціонування у суспільстві певних поглядів, уподобань, стереотипів поведінки, типових прийомів та осмислення. Інколи цей рівень називають суспільною психологією.

Суспільна ідеологія являє собою рівень продукування соціальних ідей, принципів, теорій та концепцій. Ясно, що цей рівень формується та функціонує із значно більшим, ніж суспільна психологія, елементом свідомих, цілеспрямованих дій. Суспільні ідеї, як звичайно, виробляються мислителями, інтелектуалами. Ясно, що суспільна ідеологія не може бути вільною від впливів суспільної психології, проте вона є більш чіткою, деталізованою, внутрішньо пов‘язаною, аргументованою, а тому і більш дійовою. В історії суспільства спостерігається суперечливе відношення до суспільної ідеології: час від часу з‘являються аргументи щодо упередженості, заангажованості, а тому – навіть шкідливості ідеології як для окремої людини, так і для суспільства в цілому, оскільки, як доводиться, ідеологія завжди нав‘язує людям якийсь частковий інтерес як загальний. Проте так само виникають і поширюються думки про корисність і необхідність ідеології задля злагодженості в суспільстві. Як звичайно, опозиційні сили виступають проти пропаганди якоїсь ідеології як загальної, але коли вони самі приходять до влади , їх ставлення до ідеології змінюється на прямо протилежне: свою ідеологію вони тепер видають за найкращу і найпотрібнішу всьому суспільству.

Досвід суспільної історії засвідчує: найбільш сприятливими для духовного життя постають демократичний лад суспільного життя та політика лібералізму; визнання та дотримання свободи думки, слова та інформації.