38. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.

Епістемологія – (від гр. – знання і слово, вчення) – теорія пізнання.

Процес пізнання, будучи процесом активного творчого відтворення дійсності у свідомості людини в результаті її діяльного предметно-практичного відношення до світу, можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Цей процес у гносеології осмислюється через категорії "суб'єкт" та "об'єкт". Суб'єкт пізнання — це реальна людина, суспільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її проявах, як мислення, чуття, розум, воля, яка засвоїла історично вироблені людством форми та методи пізнавальної діяльності і тим самим розвинула свої пізнавальні здібності і оволоділа історично конкретними здатностями до цілеспрямованої пізнавальної діяльності. Суб'єкт пізнання визначається і як суспільство в цілому. Проте сусп-во не має надлюдських, надіндивідуальних органів пізн-я. Сусп-во виступає суб'єктом пізнання опосередковано, через пізнав. діяльність окр. людей. Суб'єктом пізн-я є людина не як біологічна істота, а як продукт суспільно-історичної практики. Кожна люд. реалізує себе в пізн-і як сусп. істота.

Об'єкт пізнання — це те, на що спрямовується пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише в тій мірі, в якій вона увійшла в сферу діяльності суб'єкта. Поняття "об'єкт" та "об'єктивна реальність" пов'язані між собою, але не тотожні за своїм змістом. Об'єктом є не вся об'єктивна реальність, а лише та її частина, що вже введена в практику людства і становить коло його пізнавальних інтересів. Об'єктом пізнання виступають не лише явища природи, а й суспільства, і сама людина, і відносини між людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття, духовна діяльність взагалі, в усій поліфонії її проявів (напр., електрон як об’єктивна реальність існував завжди, але об’єктом пізн-я став лише 100років тому). Пізнання може бути спрямованим на дослідження не лише об'єктивного світу й ідеальних об'єктів, наприклад, числа, площини, абсолютно чорного тіла, ідеального газу, рівномірно-прямолінійного руху і т.д. Об'єкт пізнання, таким чином, — це частина об'єктивної і частина суб'єктивної реальності, на яку спрямована пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єкт не є чимось раз і назавжди рівним собі, він постійно змінюється під впливом практики та пізнання, розширюючись та поглиблюючись. Тому виділяють види об’єктів:

- чуттєвий світ;

- абстрактний (ідеальний)— це ідеальні образи об'єктивно існуючих предметів та явищ, які одержуються суб'єктом у результаті абстрагування та ідеалізації і які виступають замінниками реальних предметно-чуттєвих об'єктів. Необхід. виділення ідеальних об'єктів зумовлена прогресуючим розвит. науки, все глибшим її проникн. в сутність дійсності.

Співвідношення „суб’єкт-обєкт”:

1.Поняття С. початково (напр., у Аристотеля) позначало носія властивостей, станів та діяльності і в цьому сенсі було тотожним субстанції. (Субстан. - єдина неподільне речовина, з якої складаються всі речі, внутрішня сутність речей, активно самонароджене та само розвиваюче начало). З поч. 17 ст. поняття О. стало співвідноситися з С.

2. В нім клас. філ. проблеми теорет. пізн-я пов’язувалися з дослідженням істор. розвитку форм практ. та теорет. пізн-я. Кант вперше спробував створити теорет. пізн-я незалежне від онтологічних та психологічних припущень про реальність. Реальність залежить від самого пізн-я. Об’єкт існує як такий лише в формах діяльності суб’єкта.

3. Після Канта нім. філ. прагнула подолати розрив між гносеолог. та онтолог. проблематикою.

4. Ідеалізм виводить взаємодію С. та О. та саме існування С. з його власної діяльності. С. розуміється як бог, ідея и т. д., на цій основі пояснюється його активна ролт в процесі пізнання. Для суб’єкт. ідеалізму при цьому характерне розуміння С. як єдності психіч. діяльності індивіда та спроби заперечити існування О., тобто останній розуміється тільки як сукупність станів С. (Гегель: суб’єкт та об’єкт тотожні, бо в основі дійсності лежить саморозвиток абс. духу, який є абс. суб’єктом та як об’єкт має самого себе).

5. Матеріалізм розглядав О. як існуючий незалежно від С. та розумів його як об’єктивний світ, а в вузькому – як предмет пізнання. Діалект. матеріалізм виходить з визнання існування О. незалежно від С., але одночасно розглядає їх в єдності. О. не є абстракт. протилежністю С., бо останній активно перетворює його, олюднює О., а основу їх взаємодії складає суспільно-історична практика. Саме в ній всі сторони діяльності переорюються в О., перетворення якого в практик. діяльності С. дозволяє відтворити в свідомості зміст об’єктивної реальності. За Марксом: об’єкт (матер. світ) перебуває поза та незалежно від свідомості. Діалект. мат-зм знімає протиріччя теорет. пізнання та онтології. Тому можна виділити такі моделі пізн-я:1) пасивна (об’єкт (природа)формується суб’єктом – Фейєрбах. Пізнання – практика відносин об’єкт-суб’єкт. ); 2) активна ( суб’єкт пізн-я (сусп-во або люд. в с-ві). Пізн-я – створ-я нового світу – Маркс).Сучасна матеріалістична гносеологія розглядає суб'єкт та об'єкт у діалектичному взаємозв'язку, взаємодії, єдності, де активною стороною є суб'єкт. Активність суб'єкта у пізнанні слід розуміти не в значенні творення об'єкт. світу та законів його розвитку, а в баченні творчого характеру їх відкриття та виразу мовою науки, в формуванні та розвитку форм, засобів та методів пізнавальної діяльності. Відповідно вона базується на теорії відображення. Однак пізнання - не акт відображ., а процес відображ. Відображення - це специфіч. реагування, в процесі якого властивості одних речей проявляються у внутрішніх змінах та зовнішніх реакціях інших речей. Предмет пізн-я – більш-менш широкий фрагмет, виділений з визначеної сукупності об’єктів в процесі пізнання. Ті ж самі об’єкти пізн-я можуть бути предметом досліджень різних наук.Результатом діяльності суб’єкта є знання. Сам суб’єкт пізнання соціальний, в т.ч. і в тих випадках, коли це окрема людина, оскільки пізнав. апарат людини сформований історично в процесі розвитку сусп-ва. Специфічні риси суб’єкту: 1) певний рівень занань; 2) технічна можливість. Пізнання історично розвив-ся одночасно з суб’єктом пізн-я та з можливостями його впливу на об’єкт. Рушійною силою пізнання є практика – матеріальна, чуттєва діяльність людей, що має змістом освоєння та перетворення природних та соц. об’єктів.

39. Поняття способу виробництва матеріальних благ та його структура. Діалектика продуктивних сил та виробничих відносин на різних історичних етапах.Матеріальне виробництво є основою виникнення всіх інших видів суспільного виробництва, оскільки воно вимагає для свого здійснення певних програм, проектів та ідей (а останнє і є продукт духовного виробництва, про яке мова буде далі); певної системи відносин людей до природи і між людьми (що складає продукт суспільних відносин); певного типу особистості, здатної до участі в конкретній суспільно-виробничій діяльності (тобто "виробництво людини", формування певного типу особистості); матеріальне виробництво є також виробництвом потреб.

Матеріальне виробництво не лише база виникнення інших видів суспільного виробництва, але й умова їх розвитку. Воно також визначає характер і спрямованість розвитку суспільного виробництва.

Що ж таке матеріальне виробництво? Це процес трудової діяльності людей, які з допомогою наявних засобів здійснюють перетворення природи з метою створення матеріальних благ, необхідних для задоволення людських потреб. Отже, воно має двоїстий характер, одночасно спрямоване і на перетворення природи, і на суспільне „самоперетворення" людини.

В структурі матеріального виробництва розрізняються дві взаємопов'язані підсистеми: з одного боку, технологічний спосіб виробництва, з іншого -економічний спосіб виробництва.

Перший є способом взаємодії людей з предметами і засобами своєї праці і з цього приводу між собою у зв'язку з техніко-технологічними особливостями виробництва. Другий, тобто економічний, — це спосіб взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, який дозволяє суспільству нормально функціонувати на даному, конкретно-історичному етапі свого розвитку. Цей спосіб виробництва в літературі називають способом виробництва матеріальних благ, він є предметом вивчення як політичної економії, так і конкретних економічних наук: економіки промисловості, будівництва