36. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього.

У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми "суспільство — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.

Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена такими чинниками.

1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР.

2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна багатоманітність об‘єктів прогнозування.

3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Ставши надбанням суб‘єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобігати або зводити до мінімуму небажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.

Передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Основою наукового передбачення є пізнання об‘єктивних внутрішніх зв‘язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв‘язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомою до невідомого, від минулого і сучасного до майбутнього. Якщо закон розцінку якогось явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми можемо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів наукового передбачення.

Особливе значення соціального прогнозування полягає насамперед у тому, що передбачаються ті зміни суспільного життя, які розкривають взаємозв‘язок історичної закономірності й предметної діяльності людей.

Наукове передбачення в сфері соціального життя підпорядковане просторово-часовим умовам, тому необхідно визначити ступінь імовірності й можливості перевірки результатів передбачення, бо в процесі наукового передбачення через складність самого механізму можливі помилки, пов'язані зі зміною ситуації.

Деякі футурологи і соціологи віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала людина двадцятого століття, — пише Р.Дарендорф, - огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти" (Дарендорф Ф. Система, изменение й конфликт. — Нью-Йорк, 1988. — С. 83). На цій підставі вони заперечують можливість і необхідність передбачення. Майбутнє, стверджують вони, є справою віри, а не наукового дослідження. Будь-яке соціологічне передбачення проголошується ними різновидністю соціального знахарства. Творча діяльність людини вважається підсвідомою, ірраціональною, заснованою на "логіці абсурду" і "законах випадковостей".

Деякі соціологи допускають можливість передбачення, але обмежують його різними умовностями, неправильно трактуючи роль особи і колективу в науковому передбаченні.

Нагадаємо підходи до вивчення майбутнього сучасного американського футуролога Олвіна Тофлера. Його ім‘я відоме нашим читачам за книгою "Шок від майбутнього" ("Футурошок"). Ця книга, а також пізніші праці Тофлера — "Екоспазм", "Третя хвиля", "Прогнози і передумови", "Адаптуюча корпорація" - викликають дедалі зростаючий інтерес у світі.

Зневіра у майбутньому, страх перед прийдешнім, безвихідь, песимізм, байдужість, депресія — характерні риси багатьох концепцій сучасних західних соціологів і футурологів (Ж.Еллюль, Л.Мемфорд, Т.Ро-зак, Дж.Байрем, Е.Мюрез, Р.Хейлбронер та ін.). Відповідно до їхніх уявлень майбутнє людського суспільства нагадує "страшний суд", де апокаліптичні картини майбутніх катастроф перемежовуються з псевдорелійними проповідями і пророцтвами генетичної і духовної деградації людини.

Майбутнє людства — це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких масових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і соціальне прогнозування мають дати відповідь не тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запитання, коли цього слід чекати, які форми майбутнє здобуде і яка ймовірність даного прогнозу.

Щодо безпосереднього майбутнього наука вже сьогодні використовує багато конкретних даних, які дають змогу складати обґрунтовані, вірогідні прогнози на 20—30 років наперед. Демографи, наприклад, впевнено прогнозують, що в 2025 році на земній кулі будуть проживати 8 млрд. чоловік; на цей же час зроблено розрахунки чисельності населення окремих країн, його вікової структури, народжуваності, смертності, середньої тривалості життя тощо. Вірогідні запаси корисних копалин також визначаються, як правило, на 2—3 десятиріччя наперед.

Теоретичною розробкою та обґрунтуванням різних варіантів розвитку суспільства і людини в майбутньому займається в західному світі футурологія (від лат. futurum — майбутнє і гр. logos — мова, вчення). Термін цей уперше почав вживати (в 1943 р.) О.Флейхтхайм, професор політології її інституті ім. Отто Зура при Вільному університеті Західного Берліна. Він писав, що слово "футурологія" ввів з метою відмежування під одіозних ідеологічних доктрин минулого і насамперед від "марксистського утопічного мислення". Ніколи ще в історії суспільної думки ідеологи капіталізму так старанно не займались проблемами майбутнього, пошуком шляхів суспільного розвитку, як у сучасних умовах.

Футурологія, або як її ще називають "наука про майбутнє", розробка різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів стали модними в країнах Заходу, особливо з кінця 60-х — початку 70-х р. "Футурологічний бум", або "бум прогнозів", характеризувався появою сотень державних спеціалізованих науково-дослідних центрів. Ці прогнози виражають загальну тенденцію еволюції західної футурології в 70 — 80-х р.

Цій галузі знання присвятили себе багато видатних і талановитих вчених Заходу. Ними було розроблено технічний інструментарій прогнозування і моделювання, який, безперечно, має певну наукову цінність.

Останніми роками у філософській літературі з‘явилось чимало праць, присвячених всебічному аналізові футурологічних уявлень про майбутнє.

Особливе місце серед футурологічних організацій посідає Римський клуб - міжнародна неурядова організація, створена у квітні 1968 р. на зустрічі ЗО західноєвропейських вчених, бізнесменів, громадських діячів в італійській столиці, які зібралися з метою неформального обговорення перспектив розвитку людства. Сьогодні її членами є понад 100 авторитетних діячів науки і культури із 47 країн світу. Члени клубу дотримуються різних світоглядних концепцій, але їх об‘єднує турбота про майбутнє людства, зацікавленість у розв'язанні глобальних проблем на основі співробітництва всіх країн.

За визначенням першого його президента А.Печчеї, "Римський клуб" - це "невидимий коледж", мета якого "сприяти тому, щоб люди якомога ясніше і глибше усвідомлювали труднощі людства". Інша мета полягала у використанні всіх доступних знань для того, щоб стимулювати встановлення нових стосунків, політичних курсів і інститутів, які б допомагали виправленню сучасної ситуації. За роки свого існування члени Римського клубу виконали понад 15 фундаментальних досліджень перспектив розвитку сучасної цивілізації.