
- •1. Філософія і світогляд. Структура світогляду.
- •2. Філоська концепція Ніцше. Ідея надлюдини в «філософії життя»…
- •3. Основні принципи діалектики.
- •5. Сутність та основні течії неопозитивізму.
- •6. Рівні, форми і методи наукового пізнання.
- •8. Неотомізм, його анторопоцентрична переорієнтація. Проблема співвідношення релігії та науки.
- •9. Практика як критерій істини. Структура та основні форми практики.
- •11. Діяльнотворча основа буття у філософії й. Г. Фіхте, сутність його діалектики.
- •12. Сутність і значення творчості у діяльності людини. Основні форми творчості.
- •13. Філософська системи і метод г. В. Ф. Гегеля.
- •14. Поняття науки, її соціальні функції.
- •15. Походження людини як філософська проблема. Специфіка та основні проблеми людського буття.
- •17. Чуттєве та раціональне пізнання. Співвідношення їх форм.
- •20. Проблема винекнення свідомості як філософська проблема. Відображення та його форми.
- •1) Будь-який тип відображення є результатом впливу одною об'єкта на інший;
- •21. Пізнання як засіб самореалізації людини. Основні види пізнання.
- •Наукове → поняття.
- •Філос. → категорія.
- •22. Механістичний характер французького матеріалізму 18століття( Ламетрі, Дідро, Гольбах, Гельвецій)
- •23. Категорії діалектики: одиничне, особливе, загальне.
- •25. Соціокультурні передумови і джерела виникнення і
- •26. Сутність і характерні риси теорії суспільного договору Руссо.
- •27. Догматизм та релятивізм – альтернативи діалектики як теорії пізнання.
- •28. Теософська та антропологічна проблематика в українській та російській релігійній філософії: п.Юркєвич, в.Соловйов, м.Бердяєв.
- •29. Основні методологічні принципи соціально-філософського пізнання (об’єктивність, історизм, системність, єдність теорії та практики)
- •30. Спосіб і форми існування матерії (рух, простір і час).
- •32. Географічний детермінізм Монтеск’є. Теорія розподілу влад.
- •33. Поняття матерії, його історичний генезис.
- •35. Сутність і структура свідомості. Мислення і мова.
- •36. Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.
- •37. Проблема субстанції у філософії Нового часу (р.Декарт, б.Спіноза, г.В.Лейбніц).
- •38. Суб'єкт, об'єкт і предмет пізнання.
- •40. Проблема методу пізнання у філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм (ф.Бекон, р.Декарт).
- •41. Онтологія як вчення про буття Філософська категорія буття. Різноманітність форм буття.
- •42. Духовне життя суспільства та його структура. Суспільна свідомість та її структура: рівні і форми.
- •43. Характерні риси і основні течії натурфілософії епохи Відродження (м.Кузанський, Дж. Бруно).
- •44. Сутність і основні школи неофрейдизму(Юнг, Формм)
- •46. Провідні ідеї, основні проблеми і специфічні риси філософської думки Київської Русі (Іларіон, Нестор, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Клим Смолятич, Данило Заточник).
- •47. Тейяр де Шарден п. Феномен людини (характерною рисою е панпсихізм, що стверджує наявність духовного начала, яке присутнє у Всесвіті і спрямовує його розвиток).
- •48. Суб'єкти суспільного розвитку.
- •49. Філософська система Аристотеля.
- •50. Провідні ідеї, специфічні риси і основні проблеми філософської концепції г.С.Сковороди.
- •51. Проблема походження держави в історії філософської думки.Основні ознаки держави, її історичні типи та форми.
- •52. Тома Аквінський як систематизатор схоластичної філософії. Принцип гармонії віри та розуму.
- •53. Гадамер х.-г. Істина і метод. Основи філософської герменевтики (герменевтика е філософією «тлумачення»: від тлумачення текстів до тлумачення людського буття, знання про світ і буття).
- •54. Софістика та електика – альтернативи діалектики як логіки.
- •55.Вчення Аристотеля про людину, суспільство і державу.
- •56. Культурологічні концепції філософії історії (м.Данилевський, о.Шпенглер, а.Тойнбі, п.Сорокін).
- •57. Історичні форми спільності людей. Нація і етнос.
- •58. Система об'єктивного ідеалізму Платона.
- •59. Сутність та характерні риси Філософії постпозитивізму(Поппер, Кун)
- •60. Концепція соціального буття у філософії марксизму.Сутність матеріалістичного розуміння історії.
- •61. Атомістичний матеріалізм (Левкіп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар)
- •62. Проблема буття людини у філософії екзистенціалізму.
- •63. Проблема істини у філософії. Співвідношення абсолютної та відносної істини в процесі пізнання. Конкретність істини.
- •64. Основні способи і форми буття філософії. Філософія і філософування. Західна та східна парадигма філософії і філософування.
- •65. Суперечки про природу універсалій в середньовічній філософії: номіналізм і реалізм.
- •66. Зміст, методологічне значення і світоглядний аспект основних законів діалектики.
- •67. Морально-етичний характер філософської думки Стародавньої Індії: ортодоксальні і неортодоксальні течії і школи.
- •68. Конт. Курс позитивної філософії
- •69. Ідея суспільного прогресу: історія і сучасність. Проблема критеріїв суспільного прогресу.
- •70. Соціально-етичний характер філософської думки Стародавнього Китаю: конфуціанство і даосизм.
- •71. Ідея несвідомого у класичному психоаналізі з.Фрейда. Структура психіки людини за Фрейдом. Еволюція ідеї несвідомого у неофрейдизмі (к.Г.Юнг, е.Фромм).
- •73. Протилежність діалектичного і метафізичного поглядів на світ.
- •74. Провідні ідеї, основні проблеми і характерні риси філософії Вольтера.
- •76. Філософія "тотожності" ф. В. Й. Шеллінга. Метод інтелектуальної інтуїції.
- •78. Проблеми сучасної глобальної ситуації. Концепції технологічного детермінізму…як альтернативи майбутнього.
- •80.Проблема відчуження людини та шляхи його подолання у марксизмі.
- •82. Виникнення позитивізму, основні етапи його розвитку. Вчення о.Конта про три стадії у розвитку пізнання. Класифікація наук за Контом.
- •83. Специфічні риси та методологічне значення категорій діалектики у процесі пізнання.
- •84. Філософія про співвідношення біологічного і соціального в людині
- •85. І. Кант — засновник німецької класичної філософії. Основні проблеми та характерні риси гносеології та етики Канта. Категоричний імператив.
- •87.Поняття«індивід», «індивідуальність», «особистість» як засоби пізнання різних сторін буття людини.
- •88. Діалектика Гегеля та Маркса, їхнє співвідношення. Концепція матеріалістичної діалектики,її зміст. Об’єктивна та суб’єктивна діалектика.
- •89. Специфіка наукового пізнання.
32. Географічний детермінізм Монтеск’є. Теорія розподілу влад.
В XVIII в. Социальные конфликты привели к буржуазной революции 1789 г. Просвещение объединило всех прогрессивно мыслящих представителей буржуазии. Наиболее яркими представителями которого стали Монтескье, Руссо и Вольтер.
Монтескье(1689-1755) в работе « О духе законов» объяснял сословные принципы развития общества естественным образом. Утверждал, что природная среда, климат имеют влияние на формирование общественного развития физические свойства среды определяют как законы, так и тип устройства общества. Он выделял 3 типа правления : республика, монархия и деспотическое правление. Считал лучшим типом гос. устройства в Европе - конституционную монархию. В обществе должны править законы : естественные( выражающие основной принцип отношения человека к природе и осуществляющие естественные отношения между людьми) и позитивные , т.е. установленные законодателями (политика, международное и гражданское право). Монтескье предложил разделить власть на : законодательную, исполнительную и судебную.
33. Поняття матерії, його історичний генезис.
Мир явл. материальным. Он сост. из разл. предметов и процессов, которые превр. друг в друга, возник. и исчез., отражаются в сознании, существуя независимо от него. Ни один из этих предметов, взятый сам по себе, не м. быть отождествлен с материей, но все их многообразие, включая их связи, составляет мат. дейст-сть. Определение этого понятия было дано Лениным : “Материя есть ф. категория для обозначения объ. реальности, которая дана человеку в ощущениях его, которая копируется, фотографируется, отображается нашими ощущениями, существуя независимо от них.” 1) материя сущ. независ. от сознания; 2) она копируется, фотографируется, отображается ощущениями.Материя - фундаментальная исходная категория фил., от того или иного ее понимания зависит решение практ всех других ф проблем. От лат materia - вещество Это веществ значение удерживалось до 20в., когда произошла револ в физике. Сначала все качественное разнообр мира выводилось из какого-либо одного того же качества определенного, эмпирически воспринимаемого элемента. (огонь, вода...) Но уже Демокрит заметил, что с помощью одного качества определенного вещества невозможно объяснить происхождение другого, так как он не содержит принципа своего превращения. Дальнейшее развитие мысли привело к атомистике. Так зародилась дискретная картина мира. Она была очень плодотворной для фил. и науки в целом. С этой теорией связаны многие открытия в физике (тяжесть, теор. теплоты, сохранение в-ва...). Механика Ньютона позволяла объяснять большую часть явлений и событий мира на основе взаимодействия атомов.
Однако был открыт электрон. Атом оказался вовсе не мельчайшей частицей в-ва. Открытие электромагн полей и ядерных сил тоже внесли свою лепту. Поле - принципиально отличное от в-ва состояние материи. Но затем было доказано, что поле не только атрибут объекта, но и самостоят реальность, т.е. новый вид материи, основным свойством которого является непрерывность. Все это привело к фил. кризису - “Материя, как вещество, исчезла”.
Необходимо было освободить категорию материи от ее будто бы неразрывной связи с понятием вещества. Необходимо было определить материю - выделить такой предельно общий признак, который характеризует любые виды материи независимо от того, познаны они уже или еще только будут познаны в будущем. Таким общим признаком является свойство "быть объективной реальностью, существовать вне нашего сознания".
Исчезла не материя, а метафизическое представление о ней. Единственное свойство материи - “быть объективной реальностью, существовать вне нашего сознания.” Короче- “материя есть философская категория для обозначения объективной реальности, которая дана чел-ку в ощущениях его, которая копируется, фотографируется, отображается нашими ощущениями (как непосредственно так и опосредовано), существуя независимо от них”.
Существование любого материального объекта возможно только благодаря взаимодействию образующих его элементов. Так, атом существует т.к. осуществляется взаимодействие между ядром и электронами, живые организмы сущ. только благодаря взаимод. составляющих их молекул, клеток и органов; общество сущ. благодаря обмену деятельностью между людьми. Кроме внутреннего взаимодействия между элементами и частями происходит и взаимод. объектов с внешним окружением. Изменение в ф. обозначают понятием движения. Под движением материи нужно понимать не только механическое перемещение тел в пространстве, но и любые взаимодействия, а также изменения состояний объектов, кот. вызываются этими взаимодействиями. Движение - это и взаимное превращ. элементарных частиц, и обмен веществ в клетках организма, и обмен деятельностью между людьми в процессе их социальной жизни. Материя не может сущ. вне движения. Любой ее объект сущ. лишь благодаря тому, что в нем воспроизводятся определенные типы движения. 1й тип движения - это дв-е, когда сохраняется кач-во предм. Сущ. еще один тип дв-я, связ. с переходом от одного кач-ва к друг., с изменением качеств. состояния предмета. Это м. быть разрушение предмета, распад его на составл. эл-ты, кот. предст. собой особые кач-ва, возник. в рез-те преобразования исх. предмета. Все эти формы не существуют независимо друг от друга и тем более в чистом виде. Они всегда находятся в тесной взаимосвязи. Каждая последующая форма движения включает в себя предыдущую. И социальная форма движения является высшей. Переход одних форм движения является всеобщим свойством материи.
Матерія і рух нерозривні, пов’язані 1 з 1-м. Немає нерухомої матерії і немає нематеріального руху. В філософії поняття рух і розвиток ідентичні. Рух це елемент стійкості і мінливості. Спокій це відносний момент руху. Форми руху матерії: 1 Механічна(просте переміщення тіл) 2 Фізична (притягання відштовхування) 3 Хімічна( реакції), 4 Біологічна( клітина( 5 Соціально – суспільна(свідомість). 1-4 це матеріальні форми руху. 1-3 це нежива матерія 4-5 жива матерія. 5 є ідеальною матерією.
Движение материи осуществляется в пространстве и во времени. Пространство - всеобщая форма бытия материи выражает протяженность материальных образований и соотношение их друг с другом. Время выражает не протяженность а длительность существования материальных объектов. Соотношение каждого из них с какими-то предшествующими и последующими материальными образованиями. Пространство и время не существуют изолировано, они так же вместе в единстве существуют, никогда не находятся в отрыве от движения материи. Но пространство и время противоречивы, и противоречивость выражается не только в том, что они одновременно абсолютны и относительны, но и в том, что они конечны и бесконечны. Вообще БЕСКОНЕЧНОСТЬ в Ф понимается как отрицание конечности. Пространство и время - единство бесконечного и конечного, при этом бесконечность следует понимать как в количественном и качественном отношении. Количественная бесконечность пространства это - не имеющая ни начала ни конца, нигде не прекращающаяся связь, примыкающих друг к другу материальных образований, систем. Качественная бесконечность означает бесконечное многообразие качественно различных уровней структурной организации мира.